10) Кваліфікація незакінчених злочинів та злочинів здійснених у співучасті.

Згідно ч.2 ст.13 КК незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.  Ч.1 ст.14 передбачає, що готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. При готуванні до злочину суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Готування до злочину може проявлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного (напр., його затримали органи влади). З суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом. 

Відповідно до ст.15 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею ОЧ Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Об'єктивними ознаками замаху є: вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; недоведення злочину до кінця; причини недоведення злочину до кінця не залежать від волі винного. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об'єктивну сторону –незакінчений злочин (вбивця не встиг натиснути на курок, злодій був затриманий як тільки проникнув у житло), або не настають наслідки, зазначені у відповідній статті КК – закінчений (невдалий) замах (смерть потерпілого не настала через те, що вбивця промахнувся). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замах відсутній внаслідок добровільної відмови (ст.17). З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з прямим умислом. 

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст.26). Об'єднання зусиль двох або більше осіб при вчиненні злочину підвищує небезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і приховування. Тому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш сувору кваліфікацію злочину (напр., вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб - ч.2 ст.185), або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п.2 ч.1 ст.67).

11) Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину. Відмінність цього злочину від завідомо неправдивого показання.

Стаття 383.     Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення зло­чину

1.Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину -карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або по­збавленням волі на строк до двох років.

2.Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяж­кому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів,-

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбав­ленням волі на той самий строк.

1. Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

 Об'єктивна сторона злочину полягає у завідомо неправдивому повідомленні су­ду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину.

Повідомлення може бути здійснене у різних формах: письмово, усно, за підписом особи, яка його зробила, або без такого (анонімним). Неправдивим таке повідомлення є, коли воно стосується злочину, якого насправді не було, або коли у ньому міститьсяінформація про вчинення злочину особою, яка насправді його завідомо для винного не вчиняла, або про вчинення особою більш тяжкого злочину, ніж той, що вона насп­равді вчинила. Неправдивість повідомлення повинна стосуватись тільки фактичних обставин вчинення злочину, а не його юридичної оцінки. Адже, якщо у повідомленні будуть подані правдиві факти щодо вчиненого злочину, але їм буде дана неправильна юридична оцінка, то не буде відповідно і завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту надходження неправдивого повідомлення до суду, прокурора, слідчого або органу дізнання.

3.        Суб'єкт злочину загальний.

4.        Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5.        Кваліфікуючими ознаками злочину є поєднання його: 1) з обвинуваченням особи у тяжкому чи особливо тяжкому злочині; 2)зі штучним створенням доказів об­винувачення, а також 3) вчинення його із корисливих мотивів.

Про поняття тяжкого та особливо тяжкого злочину див. ст. 12 і коментар до неї, а про поняття корисливого мотиву - коментар до ст. 115. Під штучним створенням доказів обвинувачення розуміється підроблення документів, що є доказами в кримі­нальній справі, виготовлення фальшивих речових доказів, імітація фактичних даних, яких насправді немає (наприклад, підготовка підставних свідків) тощо.

Стаття 384.     Завідомо неправдиве показання

1.Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо не­правдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках,- караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2.Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а та­кож вчинені з корисливих мотивів,- караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1.       Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

2.   Об'єктивна сторона злочину полягає у:

1)завідомо неправдивому показанні свідка чи потерпілого;

2)       завідомо неправдивому висновку експерта;

3)       завідомо неправильному перекладі.

Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину є обстановка і час його вчинення. Вказані дії можуть вчинятися лише під час проведення дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціаль­ною комісією ВР або в суді.

Показання - це відомості про факти, які підлягають встановленню у кримінальній чи цивільній справі і мають важливе значення для правильного вирішення справи. Не­правдивими є показання, в яких повністю або частково перекручені факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Проте, якщо свідок чи потерпілий, даючи показання, повідомив завідомо неправдиві факти про вчинений інший злочин, то в його діях буде склад злочину, передбачений ст. 383, а не 384. Завідомо неправдиві показання утворюють склад цього злочину, якщо вони дані уповноваженій на те особі, у встанов­леному законом порядку і належним чином процесуально оформлені.

Висновок експерта - це документ, складений у результаті дослідження експертом, якому в передбаченому процесуальним законодавством порядку було доручено провес­ти експертизу і дати відповіді на поставлені перед ним запитання. Неправдивим є вис­новок експерта, в якому неправильно викладені або перекручені факти чи зроблена завідомо неправильна їх оцінка.

Неправильний переклад полягає у перекрученні змісту усного чи письмового мов­лення при перекладі з однієї мови на іншу документів, показань, промов, реплік учас­ників процесу. Неправильний переклад матиме місце і при замовчуванні перекладачем при здійсненні перекладу важливих фактичних обставин справи.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій.

3.       Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути осудна особа, яка до моменту вчи­нення злочину досягла 16-річного віку і дає показання як свідок чи потерпілий у справі, призначена експертом або залучена як перекладач.

4.       Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5.       Кваліфікуючі ознаки цього злочину (ч. 2 ст. 384) за своїм змістом повністю ана­логічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаченого ст. 383.