Роль води в загартуванні.

Водні процедури викликають звуження і розширення кровоносних судин, що підвищує пристосування організму до коливань температури навколишнього середовища та рефлекторно впливають на діяльність всіх органів і систем організму. Використовують купання, душ, обливання, обтирання, ванни для ніг і інші водяні процедури. За температурним режимом розрізняють такі типи ванн:

• холодні – менше 20⁰С;

• прохолодні – 20 –33⁰С;

• індиферентні - 34-36⁰ С;

• теплі – 36-39⁰С

• гарячі – більше 40 ^оС.

Загартування водою краще починати з обтирання і лише через 2-3 тижні переходити до обливання.

Лазні, сауни з їх гарячою водою, високими температурами насиченої водяної пари сприяють розширенню протоків сальних та потових залоз, очищенню шкіри та виділенню з організму через шкіру цілого комплексу шлаків обміну. Лазні були елементом побуту ще у Стародавньому Римі. За призначенням лазні поділяють на туалетні, пропускні та змішаного типу. Найпоширенішими є туалетні лазні (душові або змішані). Крім того, за механізмом утворення тепла виділяють два типи лазень – парові (російські) та сухожарові (фінські). В сухожарових лазнях (саунах) мікроклімат характеризується поєднанням високої температури (до 100^оС) з низькою відносною вологістю (15-20%). У парильному приміщенні парових лазень температура повітря досягає 65-70^оС при відносній вологості понад 75-80%. Контрастні гідротермічні процедури забезпечують загартовуючу дію на організм та відновлюють нормальну фізіологічну функцію шкіри.

У побуті населення міст, сільських місцевостей, ізольованих будівель (дач, котеджів) все частіше замість лазень, саун використовуються домашні засоби миття тіла – душі, ванни, особливо при наявності гарячого водопостачання, чи засобів отримання гарячої води на місці. З гігієнічної точки зору, ці засоби підтримання чистоти тіла не викликають заперечень, більш того, мають перевагу при потребі у негайній доступності. Але при цьому слід мати на увазі, що ванни після кожного використання повинні ретельно митися, а громадські – і обов’язково дезінфікуватися.

5. Гігієнічні вимоги до одягу, взуття та предметів побуту. Гігієнічна оцінка лікарняного одягу.

Гігієнічні вимоги до тканин і одягу

Головне призначення одягу – естетичне та захисне від холоду: вітру, дощу, спеки, механічних пошкоджень, різних видів опромінення, хімічних чинників тощо. Основна функція одягу – підтримання мікроклімату підодежного простору в оптимальних для теплової рівноваги організму параметрах.

Тому тканини одягу повинні мати відповідно такі основні гігієнічні якості: низьку (для зимового одягу) або високу (для літнього одягу) теплопровідність, пористість, легкість, низькі гігроскопічність, водоємкість, водопроникність, високі паропровідність та випаровуючу здатність, а також міцність, носкість, низькі абсорбційні властивості у відношенні до хімічних сполук, протиелектростатичні властивості, тощо.

Ці якості залежать від природи волокон (бавовна, льон, конопля, шерсть, шовк, синтетичні тканини), товщини тканин, їх збігання та ущільнення при змочуванні, пранні, від імпрегнації в процесі носіння пилом, шкіряним салом, технічними маслами, солями кальцію і магнію при пранні з милом у жорсткій воді тощо.

Якість тканин залежить також від їх хімічної природи та розчинності у воді і жирах (шкірне сало) фарбників, якими вони окрашені (з вмістом миш’яку, сурьми, свинцю, аніліну, пікріновоної кислоти, урсолу, кораліну).

В тканинах одягу при її носінні можуть накопичуватися і зберігати вірулентність бактерії, грибки, паразити та їх яйця (збудники туберкульозу, дифтерії, сибірки, стрептококи, пневмококи, черевно-тифозні, гниди вошей).