Вірус Епштейна-Барр

Вірус  Епштейна-Барр (ВЕБ)- герпесвірус людини 4-го типу. Вперше було виявлено його під час електронно-мікроскопічного  дослідження  клітин  злоякісної лімфоми Беркіта.

За морфологічними та іншими фізико-хімічними властивостями він подібний  до вірусів простого герпесу та інших герпесвірусів людини.  ВЕБ уражає В-лімфоцити, інші клітини лімфоїдної та ретикулярної  тканин  людини, здатний довго зберігатись у клітинах господаря, що приводить до розвитку латентної інфекції.  ВЕБ на відміну від інших герпесвірусів здатний не руйнувати, а стимулювати  розмноження інфікованих В-лімфоцитів, водночас він персистує в них і активно розмножується. ВЕБ культивують тільки в лімфоцитах, де розвивається або продуктивна інфекція з утворенням повноцінного вірусу, або абортивна, із синтезом вірусних компонентів і неповних вірусних часток. Повноцінна репродукція вірусу відбувається тільки у В-лімфоцитах.

ВЕБ може уражати епітеліальні клітини слизової оболонки верхніх дихальних шляхів і травного каналу, а також клітини лімфоїдної та ретикулоендотеліальної тканини, спричиняючи продуктивну інфекцію. В цьому випадку розвивається інфекційний  мононуклеоз, в  інших, коли уражаються В-лімфоцити, вони трансформуються, стають злоякісними, внаслідок чого розвивається злоякісна лімфома Беркіта або назофарингеальна карцинома. Тобто вірус здатний викликати     різні захворювання. В країнах з помірним кліматом - це інфекційний мононуклеоз, а в країнах тропічного поясу -  злоякісна лімфома Беркіта, у Південно-Східній Азії - карцинома носоглотки. Поки що не зрозуміло, чому один і той же вірус викликає такі  процеси. У ВІЛ інфікованих людей відбувається активація латентної ВЕБ-інфекції, що приводить до утворення лімфоми або карциноми. В осіб з порушенням імунної системи ВЕБ спричиняє лейкоплакію оболонок язика, порожнини рота, червоної кайми губів, піхви та шийки матки.

Інфекційний мононуклеоз (ІМ, хвороба Філатова-Пфейффера, kiss disease -  хвороба поцілунку, моноцитарна ангіна, гострий доброякісний лімфобластоз) - гостре вірусне захворювання, для якого характерні генералізована лімфаденопатія (передусім уражаються шийні  лімфатичні вузли), підвищення температури, ангіна, гепатомегалія та спленомегалія, поява в крові атипових мононуклеарів.  Джерелом інфекції  є хвора людина з типовими або стертими проявами хвороби.

ВЕБ передається повітряно-крапельними або  контактно-побутовим шляхами, а також під час переливання крові, контамінованої вірусом. Вважається, що ІМ - хвороба малоконтагіозна. Основними факторами передавання  інфекції  є слина, секрет з носоглотки, кров. Вірус виділяється із  слиною  в продромальний і гострий періоди хвороби, під час  періоду реконвалесценції, часто упродовж 6 і більше місяців після видужування. 

Вхідними воротами  для ВЕБ служить глоткове кільце, рідше вірус проходить  через слизову оболнку травного каналу або безпосередньо в кров під час трансфузії. Лімфатичними судинами  та гематогенно вірус потрапляє у регіонарні лімфатичні вузли, спричиняючи їх запалення. На цьому процес може закінчитись. В інших випадках розвивається вірусемія, внаслідок якої вірус попадає у віддалені лімфовузи  і органи, багаті на ретикулоендотеліальну тканину. Розвивається їх гіперплазія, пригнічується клітинний імунітет. Безпосередня дія вірусу на епітеліальні клітини  слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, порожнини рота й глотки спричинює катаральні їх зміни.У звязку з сенсибілізацією людини продуктами розпаду інфікованих клітин, вірусними білками та супутньою мікрофлорою у хворих можливі алергічні реакції з проявами у вигляді артралгій, висипу на шкірі, набряку верхніх дихальних шляхів.

Зрідка ВЕБ здатний проникнути через гематоенцефалічний барєр і викликати розвиток серозного менінгіту, менінгоенцефаліту, полірадикулоневриту.Найчастіше на ІМ хворіють діти, як правило, віком 2-10 років та люди  молодого віку. Тривалість інкубаційного періоду може коливатись від 4 до 28  днів, апе часом сягати і двох місяців.

Лабораторна діагностика. Діагноз  ІМ ставлять за наявністю клінічних ознак і характерних гематологічних змін. У лабораторній діагностиці використовуються традиційні серологічні методи, що грунтуються на феномені гетероаглютинації.  Вважається, що під час хвороби у крові хворого зявляються гетерофільні антитіла до еритроцитів різних тварин (коня,  барана, бика тощо). Ставлять реакцію Пауля-Буннеля з метою виявлення антигемаглютинінів до еритроцитів барана. Однак ця вона не є специфічною і може давати позитивний результат при онкологічних захворюваннях, туберкульозі, пневмонії та ін. Для діагностики використовують ще реакцію Ловрика (мікрометод реакції Пауля-Буннеля),  РІФ та ІФА з метою виявлення 4-кратного приросту  імуноглобулінів у парних сироватках, а також визначення  за допомогою ІФА IgM  до ВЕБ як маркера гострої інфекції.

Лімфома Беркіта - злоякісна лімфоїдна пухлина, що локалізується найчастіше у нирках, яєчниках, верхній щелепі, підшлунковій залозі, позаочеревинних лімовузлах, мозкових оболонках, мозковій речовині.

Її  вірусна етіологія була доведена в 1964 р. М. Епштейном і Дж. Барр: у біопсійному матеріалі  було винайдено герпесоподібний вірус.

Лімфома Беркіта поширена у країнах Центральної Африки (Уганді, Танзанії, Кенії), на островах Океанії. Значно рідше трапляється у країнах Європи, Латинської Америки, США. Найчастіше хворіють діти 3-7-річного віку.  Як правило, хвороба не уражає людей старших  30 років. Переважно хворіють особи чоловічої статі.

Лабораторну діагностику здійснюють у РІФ, вірусну ДНК шукають за допомогою молекулярної гібридизації, а серологічну діагностику проводять за допомогою методу флюоресцуючих антитіл  та ІФА.

Назофарингеальна карцинома - злоякісна пухлина, що локалізується на латеральній стороні порожнини  носа або у ділянці середнього носового ходу. Має схильність до проростання  в носоглотку та метастазування у підщелепні лімфовузли. Лабораторна діагностика здійснюється аналогічно діагностиці лімфоми Беркіта.