Лекція 15 аденовіруси. Герпесвіруси аденовіруси

 

Аденовіруси як окремі  вірусні агенти   було вперше описано в 1953 р. Rowe i Hilleman,  коли вони намагались одержати лінії клітин з тканин мигдаликів і аденоїдів, видалених у дітей. Спочатку ці віруси називали adenoid degeneration (англ. - які викликають дегенерацію аденоїдів), adenoid-pharingeal conjunctival (англ. -аденофарингоконюнктивальні) та acute respiratory desease agents (англ. - агенти гострих респіраторних інфекцій). На сьогодні відомо понад 40 серотипів, з ними повязували різноманітні  клінічні синдроми. 39 з них спричиняють гострі респіраторні захворювання, що проявляються ринітом, фарингітом, трахеїтом, шийним лімфаденітом, тонзилітом, гіпертрофією піднебінних мигдаликів, конюнктивітом і керато-конюнктивітом. У дітей дошкільного віку аденовірусні інфекції часто ускладнюються бронхітом, пневмонією, навіть серозним менінгітом. Аденовіруси можуть викликати гострі геморагічні цистіти.  ВВ 1962 р. було описано перший випадок, коли патогенний вірус людини індукував злоякісні новоутворення у тварин - АВ 12 викликав появу пухлини у гризунів. Однак поки немає переконливих доказів зв’язку аденовірусів з якими-небудь злоякісними пухлинами людини. Аденовіруси не мають ліпопротеїнової оболонки.За своєю  формою вони нагадують ікосаедр (20 триангулярних поверхонь і 12 вершин) діаметром  65-80 нм, отже тип симетрії - квазісферичний (кубічний). Від кожної з вершин відходить структурний компонент, який називається “фібрила” (відросток) з булавоподібним потовщенням на вільному кінці. Білкова оболонка (капсид) діаметром 70-90 нмскладається з 252 субодиниць (капсомерів), 240 з яких - гексони, а 12 - пентони. Пентон містить основу пентону на поверхні капсиду, від якої відходить фібрила. Кожний пентон оточений п’ятьма гексонами, завдячуючи яким він одержав назву “пентон”. Решта капсомерів - гексони, які називать так тому, що кожний межує з шістьма іншими ідентичними структурами.  При м’якому лізисі часток 10 % піридином можуть бути одержані наномери (групи з 9 гексонів ),  при чому кожний наномер відповідає одній з 20 триангулярних поверхонь. Гексони і пентони містять  різні  вірусні поліпептиди.

Білки аденовірусів можуть бути поділені  на структурні та неструктурні (розчинні), а за часом утворення в клітині - на ранні та пізні. Структурні білки різноманітні за фізико-хімічними властивостями, антигенною специфічністю та  представлені білками капсиду і внутрішніми білками. У складі віріонів ідентифіковано 12 поліпептидів молекулярною вагою від 7 500 до 120 000 Д. 

Класифікація аденовірусів. Аденовіруси належать до родини Adenoviridae, яка поділяється на два роди: Mastadenovirus (понад 90 серологічних типів) iAviadenovirus (14 серологічних типів). Рід Mastadenovirus включає в себе віруси людини, мавп, великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, собак, опосумів. За характером гемаглютинації (ці властивості має білок фібрил), онкогенним потенціалом для тварин, було визначено такі групи, які включають всі відомі  аденовіруси людини.

 Культивування. В лабораторних умовах культури клітин є єдиним субстратом, в якому аденовіруси реплікуються і накопичуються у високих титрах.

Антигенна будова.  Загальноприйнята класифікація антигенів аденовірусів  заснована на морфологічній та імунологічній характеристиці субодиниць капсида.

Терміном “гексон” називають невершинний капсомер, оточений шістьма подібними  структурами. Пентоном називають вершинний капсомер з відростком. При певних умовах відросток може визначатись самостійно. Для одержання ізольованих капсидних білків використовують іонообмінну хроматографію, центрифугування за градієнтом сахарози та ін.

Гексон ( А- антиген) - має групову специфічність,  тобто в мономерному стані ідентичний для таксономічної групи аденовірусів. Він може бути виявлений в РЗК або реакції імунопреципітації в гелі.  За даними рентгеноструктурного аналізу його молекулярна маса дорівнює понад 300 000 Д (аденовірус 5), він має полігональну форму з отвором.  Складає основну масу білків віріону - до 51 %  і представлений поліпептидом ІІ.

Відросток (С-антиген) - має складну антигенну структуру, містить типоспецифічний компонент, який знаходиться в дистальній частині (головці), і компонент більш широкої специфічності. Параметри  його у аденовірусів різних типів значно різняться між собою, що свідчить про складність його антигенної будови. Він здатний фіксувати комплемент, формувати специфічний преципітат, давати різні модифікації РГА. Складається з поліпептида IV.

Пентон (В-антиген) - спричиняє токсичний вплив  на клітини, викликаючи зміну структури клітинного шару, відшарування їх від стінки пробірки. Раніше його називали фактор, що викликає відшарування клітин, ранній цитопатогенний фактор, токсин. Пентон має  три антигенних компоненти: , , ,  які визначають різні види специфічності.  

Гемаглютиніни. Аденовіруси здатні викликати гемаглютинацію двох видів: пряму, при якій феномен склеювання виникає при безпосередній дії на еритроцити вірусного антигену, так званого повного гемаглютиніну, і непряму, зумовлену вірусним антигеном і специфічними антитілами.  Агрегація наступає внаслідок взаємодії адсорбованих на їх стромі молекул антигену з антитілами. Антиген, який приймає в цьому участь, називають неповним гемаглютиніном.

Неструктурні антигени. Антигенна специфічність неструктурних білків вивчена мало.  Диференціюють так званий ранній антиген (Р) слабоонкогенних вірусів 1-го і 5-го типів, пухлинний антиген (Т),  трансплантаційний антигени.

Джерело інфекції. Аденовірусна інфекція - широко розповсюджене респіраторне захворювання людини, яке характеризується переважним ураженням слизової оболонки органів дихання, кон’юнктив, склер, лімфаденопатією. У віці 6 міс.-  1 рік інфікується до 30-60 %  дітей. Найчутливіші до аденовірусної інфекції діти 0,5-2 років.  Джерело інфекції  - хвора людина або вірусоносій. Носійство може тривати 3 -9 місяців.

Механізм зараження. Основний механізм зараження - повітряно-крапельний. Вхідними воротами при респіраторній формі хвороби є верхні дихальні шляхи. Інкубаційний період триває від 1 до 13 днів. Тривалість виділення вірусів з носоглотки дорівнює тривалості хвороби, деколи на 2-3 дні менше.

Патогенез. Аденовіруси репродукуються  в епітелії верхніх дихальних шляхів, в клітинах якого виявляють характерні внутрішньоядерні базофільні ДНК-вмісні включення і скупчення аденовірусного антигену. Частіше аденовіруси викликають гострі респіраторні захворювання (фарингіти, ларингіти, трахеобронхіти). Деколи аденовіруси бронхогенним або гематогенним шляхом попадають в легені, викликаючи важкі вогнищеві або інтерстиціальні пневмонії, особливо у дітей та осіб похилого віку (серовари 3, 4, 7, 14).

Одна з особливостей аденовірусних інфекцій полягає в розвитку поєднаних. Досить часто спостерігають явище персистенції аденовірусів.  Вона призводить до затяжного перебігу інфекційного процесу, який проявляється у вигляді хронічних тонзилітів, гайморитів,  пневмоній. 

Імунітет. Після перенесеної хвороби розвивається типоспецифічний досить стікий імунітет. Основний механізм його - утворення віруснейтралізуючих антитіл, які мають захисну дію, так як  існує  пряма залежність між наявністю таких антитіл і стійкістю організму до інфекції. У новонароджених материнські антитіла зникають до шестимісячного віку, проте у дітей віком  2-3 роки вже знаходять антитіла до декількох серотипів вірусів.

У сироватці осіб, що перехворіли, спочатку виявляють IgM- імуноглобуліни, потім  IgG, IgA, в носовому секреті знаходять імуноглобуліни класів SIgA та  IgG.

Лабораторна діагностика.  Лабораторну діагностику здійснюють за такими основними напрямками.По-перше, виявлення скупчень специфічного вірусногоантигену в клітинах циліндричного епітелію верхніх дихальних шляхів за допомогою методів імунофлюоресценції та ІФА; у випорожненнях - за допомогою імунної електронної мікроскопії. По-друге, виділення вірусів проводять у чутливій культурі клітин з подальшим типуванням у РН і РГГА. Матеріалом для дослідження можуть бути  змиви з ротоглотки, ануса, мазки з конюнктиви, в деяких випадках - кров.

По-третє, серодіагностика.  Виявлення наростання титру противірусних антитіл здійснюють при дослідженні парних сироваток  в  РН, РЗК, РГГА.

Противірусна терапія і профілактика. Для лікування використовують препарати, які специфічно діють на аденовіруси. Перспективними в цьому плані є аналоги метаболітів нуклеїнових кислот 6-азауридин, азагуанін, йоддезоксиуридин, а також ДНК-аза.При кератитах  і конюнктивітах ефективний інтерферон.

Відомі формолова і жива атенуйована вакцини проти аденовірусів окремих типів. Вони відрізняються високою імуногенністю та ареактиністю. Вивчається можливість виготовлення вакцини з окремих капсидних білків аденовірусів.  Неспецифічна профілактика тотожня тій, яка проводиться при інших респіраторних інфекціях: рекомендують обмежувальні, санітарно-гігієнічні та дезинфекційніі заходи. Сред них ізоляція хворих, роз’єднання людей, провітрювання приміщень, загартовування тощо.