3. Етапи розвитку мікроекономіки як науки. Мета, завдання і зміст дисципліни.

М. е. виникала у 3 етапи: 1-йи – 1845-1890 – зародження основ м.е (Госсен, Міллер, Візер та ін.), 2-ий – 1890-1933 – мікроекономіка, як окрема наука (Маршал «закон попиту і пропозиції і визначення ринкової ціни на основі граничної корисності та витрат виробництва») і 3-ій – 1933-до сьогодні – розвиток м.е. як науки (Слуцький, Хікс, Самуєльсон «ефект доходу та ефект заміщення»).

Метою вивчення м.е. є отримання навичок розуміння поведінки економічних суб’єктів у ринкових умовах, отримати необхідні знання для прийняття оптимальних господарських рішень.

М.е. ставить перед собою такі завдання:

• Освоїти основні категорії м.е.

• Опанувати основні методи та прийоми м.е.

• Визначити специфіку м.е.-ки, як науки

• Сформувати вміння самостійно розробляти м.е-ні моделі та формувати висновки щодо їх дії

• Навчитися самостійно будувати м.е-ні моделі.

Місце м.е серед економічних наук:

1. Фундаментальні або теоретичні науки (політекономія, мікроекономіка та ін.).

2. Функціональні (фінанси, статистика, економетрія та ін.)

3. Прикладні (економіка підприємництва, бух. облік, банківська справа та ін.)

4. Корисність в економічній теорії і проблема її виміру.

Важливою складовою мікро. є теорія поведінки споживача. Вона пояснює як споживач витрачає дохід з метою найкращого задоволення своїх потреб.

Основні припущення теорії споживача:

1. споживач при виборі блага, що купує завжди має певні послідовні смаки і уподобання;

2. споживач у задоволення свої смаків та уподобань завжди обмежений своїми грошовими доходами (бюджетні обмеження);

3. в умовах бюджетних обмежень споживач робить вибір, що забезпечує максимальну корисність.

Основними категоріями теорії поведінки споживача є:

• потреби;

• благо;

• корисність.

Потреби – це внутрішні стимули людей.

Класифікація потреб:

1. За суб’єктивною характеристикою:

* кінцеві;

* проміжні (виробничі потреби).

2. За формою задоволення:

• індивідуальні;

• колективні.

3.За формою виникнення:

• первинні ( в основному фізичні);

• вторинні (в основному психологічні.

4. Класифікація за Маслоу:

• потреби у безпеці та захисті;

• соціальні;

• потреби в повазі;

• самовираження.

5.За ступенем детермінованості:

- еластичні;

- нееластичні.

Благо – матеріальний або нематеріальний засіб для задоволення потреб.

Антиблаго – має негативну або некорисну дію.

Нормальні блага – дохід зростає; благо зростає теж.

Благо з низькою споживчою цінністю – благо зростає; дохід знижується.

Звичайні блага – коли дохід і споживання зростають.

Блага Гіффена – дохід знижується; споживання на тому самому рівні.

Система блага – це сукупність всіх благ, які пропонуються на споживання. Поділяються на матеріальні та духовні.

Набір благ - це сукупність благ, які споживач використовує в певний період.

Корисність – здатність блага задовольняти потреби.

Аксіоми корисності:

1. аксіома повної упорядкованості уподобань споживача, означає, що споживач завжди формує і виявляє своє власне відношення до благ та їх комбінації, тобто скільки буде споживачів стільки і наборів;

2. аксіома транзитивності уподобань споживача означає логічність і послідовність поведінки споживача у власних уподобаннях;

3. аксіома безперервності уподобань;

4. аксіома ненасищеності потреб.

Функція корисності – це співвідношення обсягів благ, що споживаються, і рівня корисності U=f (X1; X2;…Xn)