9. Поняття бонітування

Бонітування ґрунтів (від лат. boniyus – доброякісність) – порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх родючістю щодо конкретних сільськогосподарських культур або груп біологічно близьких культур за однакових рівнів агротехніки, інтенсивності землеробства, а також природно-кліматичних умов. Бонітування ґрунтів встановлює відносну придатність ґрунтів за основними факторами природної родючості для вирощування сільськогосподарських культур, забезпечуючи виділення агровиробничих груп ґрунтів, які підлягають економічній оцінці. Бонітування ґрунтів будується на об'єктивних ознаках і властивостях, що мають найважливіше значення для росту сільськогосподарських культур. Облік якості ґрунтів за природною родючістю виражається в балах при зіставленні й уточненні їх із середньою багаторічною урожайністю основних сільськогосподарських культур, а на природних кормових угіддях – за виходом сіна і зеленої маси. Мета бонітування ґрунтів – встановити, у скільки разів один ґрунт кращий або гірший за інший. Об'єкт бонітування ґрунтів – ґрунт, виражений чітко встановленими таксономічними одиницями відповідно до матеріалів детального обстеження ґрунту.

10. Складання шкал бонітування ґрунтів

При бонітуванні ґрунтів необхідно брати до уваги урожайність на різних виробничих групах ґрунтів у межах земельно оціночного району при порівняльному рівні агротехніки і інтенсивності землеробства. Однакові групи ґрунтів при бонітуванні повинні одержати однакові показники бонітету. Щоб визначити ці показники складається шкала бонітування ґрунту, яка являє собою систему цифрових даних, що відповідають певним значенням природних показників на різних групах ґрунтів. Бонітування ґрунтів і економічна оцінка земель тісно пов’язані між собою спільністю мети, опираються на єдині дані реєстрації землеволодінь, обліку кількості та якості земель, матеріали обстеження і джерела статистичної інформації про виробничі показники використання оцінюваних земель. Економічна оцінка дає кількісну характеристику ґрунтової родючості, яка об’єктивно склалася за економічними показниками.

11. Поняття земельної ренти

Земе́льна ре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва. Розрізняють такі форми земельної ренти: диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю; диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі; абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження; монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни. Абсолютна земельна рента — форма земельної плати, яку сплачують власникові за ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування. Економічна форма реалізації монополії приватної власності на землю. Її джерело — надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умова виникнення — значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Сплачується земельним орендарем за рахунок його прибутку (якщо інше не передбачено законодавством) земельному власнику за будь-яку землю.