14.Вчення Аристотеля

Аристотель – один із найвидатніших старогрецьких філософів. Філософія у Аристотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє "першу" і "другу" філософії. Фізика для Аристотеля все ще філософія, але "друга". Предметом "першої" філософії є не природа, а те, що існує за нею,це вчення про Бога. Головним для Арістотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим у ряді його творів, які об'єднані під спіл-ною назвою "Органон". Головною ж його філософською працею є "Метафізика".В часи Арістотеля слова "метафізика" ще не було. Це поняття вводить— Андронік Родоський. Філософія Арістотеля — спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне, визначити його по відношенню до неіснуючого. У Арістотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У "Метафізиці" Арістотель дає визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було .

15.Епікуреїзм та Стоїцизм

Епікуреїзм — учення і образ життя, що витікає з ідей Епікура і його

послідовників. Епікурейцями називають тих, хто, не замислюючись, віддає

перевагу матеріальним радощам життя. Головні моменти епікуреїзму:*Все складається з атомів, які можуть мимоволі відхилятися від прямолінійних траєкторій.*Людина складається з атомів, що забезпечує їй багатство відчуттів і задоволення.*Боги байдужі до людських справ. Епікурейці вважали, що для щасливого життя людині необхідне:1) Відсутність тілесного страждання;2) Незворушність душі; 3) Дружба.

Стоїцизм — філософська школа, що виникла за часів раннього еллінізму і зберегла вплив аж до кінця античного світу. Засновник стоїцизму Зенон Китійській . Стоїки вважають частинами філософії логіку, фізику і етику. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом: логіка відповідає огорожі, яка його захищає, етика є деревом, що росте, а фізика – плодами. Мета людини полягає в тому, щоб жити "у згоді з природою". Це єдиний спосіб досягнення гармонії. Чеснота – найважливіше для щастя. Вона полягає головним чином в етичному розумінні значущості речей. З цієї чесноти виходять інші (справедливість, мужність і т. д.). Чесноті можна навчитися, тоді вона стає невід'ємною. Між чеснотою і пороком немає нічого середнього, оскільки можна діяти або з розумінням, або без нього. Дозріваючи, людина поступово пізнає, що розум– це гармонійна з його природою суть.

16.Особливості релігійного світогляду

Це більш зріла форма світогляду, ніж міфологія. Урелігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини і природи. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. У релігії надприродний світ недоступний органам чуття, а тому - в об'єкти цього світу треба вірити. Віра і виступає головним засобом осягнення буття. Особливістю релігійного світогляду є також його практичність, оскільки віра без справ мертва. А у зв'язку з цим віра в Бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру. Якщо для міфу головним є обґрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії головним є досягнення єдності людини з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.