48.Види істини.

Істина – відображення об'єкта пізнає суб'єктом, відтворення його таким, яким він імовірно існує сам по собі, як би поза і незалежно від суб'єкта, що пізнає і його свідомості. Істиною може називатися саме знання (зміст знання) або сама пізнана дійсність. В цілому, істина є універсальна абстрактна категорія, поняття, використовуване, зокрема, в релігії і філософії. В якості антоніма використовується поняття "брехня".

Види істини з точки зору філософії:

Об'єктивна істина – це та, зміст якої не залежить від людини і людства (істина об'єктивна за змістом, але суб'єктивною за формою – як результат діяльності людського мислення); істина, що має своїм змістом об'єктивну реальність; пізнання, що відображає дійсність такою, яка вона є.

Відносна істина – відображає предмет не повністю, а в історично обумовлених межах. Ці межі перш за все залежать від рівня розвитку свідомості, обумовленого у свою чергу ступенем розвиненості розуму та інтелекту людей.

Абсолютна істина – повністю вичерпує предмет пізнання, остаточне знання певних аспектів дійсності. Всяка відносна істина містить елемент абсолютного знання, абсолютна істина складається із суми відносних істин, як уточнює поняття в розвитку.

Конкретна істина – розкриває суттєві моменти поняття предмета з урахуванням конкретних умов його розвитку (абстрактних істин немає, істина завжди конкретна).

Застаріла істина – істина, вірна протягом якогось періоду часу, достовірність якої зі зміною обставин втрачається.

49.Поняття “людина”, “індивід”, “особистість”.

Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються.

Вихіднім є поняття «людина». Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність.

Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».

Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда.

Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

Особистість - це ознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконує певні соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями у психіці, або той, що виріс поза людським оточенням, не зможе стати особистістю. Але це дуже рідкісні випадки. Набагато частіше трапляються, випадки, коли в людини недостатньо чітко сформована позиція особистості - стала система її ставлень до тих чи інших характеристик дійсності, яка виявляється у певній поведінці й вчинках.

Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру.