46.Концепції пізнання.

Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення дійсних знань.

Найвища ступінь пізнання пов'язана безпосередньо з розумом людини, а істина, що отримується людиною, інтуїтивно зримо і не залежить ні від якого досвіду. Другий ступінь-міркування розуму. Дана ступінь хоча і є адекватним засобом отримання істини, однак вона менш досконала і потребує опосередкування і доказі. Нижчої щаблем є чуттєве відображення навколишнього світу. Таке пізнання недоказово і недостовірно. За допомогою такої ступені можна отримати лише неповне і поверхневе знання про одиничні предмети. Чуттєве пізнання і досвід не мають будь-якого істотного значення для отримання істинного знання.

У Ант. Ф перші концепції процесу пізнання були пов'язані з матеріалізмом і ідеалізмом, з сенсуалізмом і раціоналізмом.

Сенсуалісти підкреслювали пріоритет чуттєвого пізнання (Демокріт) а раціоналісти (Зенон, Платон) вважали розум джерелом істинного пізнання.

У 18-19 ст. закінчилося створення 3 концепцій:

1)споглядальна концепція процесу пізнання (принцип відображення) - відчуття - суб'єктивний образ об'єктивного світу. У 19 ст. марксизм спирався на цю концепцію.

Але зараз ця концепція себе вичерпала

2) концепція тотожності мислення і буття, суб'єкта та об'єкта: тотожність мислення і буття, буття - продукт світового розуму, який включає в себе мислення 

3) «конструктивізм» (Кант), гол. ідея - свідомість має активну творчу роль у пізнанні: суб'єкт створює об'єкт.

47.Поняття “істина” у пізнанні.

Метою пізнавального ставлення до дійсності є досягнення істини.

Найважливішим завданням пізнавального ставлення людини до світу і до себе є одержання істинного знання, що дозволяє їй використовувати ці знання для активного впливу на світ, на саму людину для забезпечення своєї життєдіяльності.

Під істиною слід розуміти перевірену практикою відповідність змісту знань про предмети і явища, дійсності, достовірність знань про світ і про людину.

Істина — це складний процес проникнення людини в сутність предметів, явищ, у якому знаходить свій вираз відповідність розумового образу об'єктивно існуючому процесу, а також цілеспрямоване відношення до нього суб'єкта, що пізнає.

Пізнання постає різноманітним, виявляючи себе в різних видах, але разом усі вони дають можливість побачити, що до пізнавальної діяльності залучені всі сили та здібності людини (почуття, емоції, розум, інтуїція, прозріння та ін.).

Пізнання - багаторівневий процес побудови знання, але вирішальну роль у ньому відіграє розумова активність людини, що виявляється у конструюванні образів, моделей, понять, теорій, за допомогою яких людина оптимізує свої взаємини зі світом та збільшує ступені своєї свободи.

Сучасні дослідження наукового пізнання доводять, що і в науці позиція дослідника, його уподобання, світоглядні принципи і навіть темперамент можуть суттєво впливати на результати його на вальних дій. У зв'язку з цим поряд із поняттям істини в оцінці пізнання використовується ще й поняття правди. За загальним визначенням, правда - це істина, поєднана з життєвою позицією людини, пошуком, досвідом, здобутками та втратами. Якщо істина як ідеал науки передбачає відсторонене, об'єктивне окреслення того, що є, і таким, яким воно є, то правда синтетична, завжди чиясь, а не абстрактна. Правду не можна вилучити з реалій життя, з усієї гами людських почуттів, прагнень, страждань та сподівань. Тому мистецьке пізнання, як і творчість узагалі, ми оцінюємо не за допомогою поняття істини, а через правду, бо дійсність тут постає в окресленнях людського ставлення до неї.

Отже, правда характеризує знання і пізнання як людську, цілісну, ф особистісну позицію щодо світу і буття. Через це правдивість характеризує щирість відношення до знань, відомостей, інформації.