34. Філософія в. Вернадського.

Володимир Іванович Вернадський (1863-1945 рр. ) є творцем цілісної філософії світобудови, філософії суспільного життя, він один із засновників антропокосмізму як світоглядної системи, що з'єднує в гармонійне ціле природничо-історичну та соціально-гуманітарну тенденції розвитку науки. В.Вернадський є одним з перших у XX столітті вчених, хто обгрунтував новий погляд на масштаби людської діяльності, згідно з яким людина виявляється більш органічно вписаною в природу, ніж це вважалось раніше, а розум є не просто дзеркальноподібним придатком природи, а й одним з факторів космічної еволюції світу. Тим самим заповнювалася прірва між природою і соціумом, стихійним і усвідомленим, і на авансцену наукової картини світу виступає завдання грандіозного синтезу процесів еволюції планети, життя, соціуму й Розуму. Термін "ноосфера" (гр. ноо- розум; сфера- куля) набуває поширення у філософії наприкінці 20-х років XX ст. завдяки працям французьких вчених П.Тейяра де Шардена та Е.Леруа. Але до ідеї ноосфери ці вчені прийшли переважно під впливом лекцій, які читались у Сорбоні В.Вернадським у 1922 році. Концептуальний аспект ідеї ноосфери В.Вернадський починає розробляти вже з 1890 р., а в наступні роки лише позначив свою концепцію терміном "ноосфера", запозиченим із французької літератури. В.Вернадський вперше звернув увагу на те, що з часів становлення людини в енергетиці біосфери починає діяти нова сила - розум людини та спрямована й організована її воля. Розум виступає як доповнення системи природи, як мислячий орган біосфери, як природне завершення розвитку живого. Розум - це сила космічного порядку, яка утворює навколо Землі особливу, ні на що не подібну оболонку. Ця ідеальна, "мисляча" оболонка й отримує назву "ноосфера". Всупереч притаманному для новоєвропейської філософії переконанню, що людська діяльність визначається й зумовлюється розумом та критеріями логічності, в концепції ноосфери стверджується погляд, згідно з яким розвиток природи, планетарна еволюція Землі підводить до необхідності раціонально усвідомити взаємодію людини й світу. Концепція В.Вернадського несе істотний соціально-етичний зміст. Згідно з ідеєю ноосфери людина усвідомлює власну відповідальність за збереження життя на Землі. Ноосферна етика пройнята ідеалом гуманізму, вірою в силу людства, його можливість розв'язувати глобальні проблеми, що виникають на шляху всесвітнього поступу. В. Вернадський підкреслював, що світогляд, який грунтується на самій науці, не може не бути обмеженим, оскільки наше загальне враження про явища у світі мають мозаїчний характер. При формуванні світогляду треба пов'язати всі сторони людської діяльності, які знаходять своє місце в системі наших цінностей. Загалом науковий світогляд у В. Вернадського постає творенням і вираженням людського духу, нарівні з яким постають релігійний світогляд, мистецтво, суспільна та особова етика, філософська думка. Знищення або припинення будь-якої діяльності людської свідомості проявиться пригніченням іншої. Припинення діяльності людини в галузі мистецтва, релігії, філософії, зазначав В. Вернадський, не може не відбитися гнітючим, хворобливим чином на науці.

Вчений важливого значення надавав релігійній формі суспільної свідомості, розглядаючи її як глибинне внутрішнє переживання, пов'язане з людськими або космічними переживаннями соборного типу, де без релігійного життя одиничні переживання розпорошуються. Більш того, В. Вернадський був твердо переконаний у тому, що за умов духу соціальної помсти, прагнення до грабування, насильства, наживи, які випливали з більшовицької пропаганди, саме релігія може підняти почуття спільності, думку про загальнолюдські основи життя, духовну єдність і любов.