
- •1. Поняття філософії, її предмет та ф-ї.
- •2.Світогляд, суть та структура
- •4.Релігійний світогляд
- •5.Філософський світогляд
- •6. Особливості західного та східного типу філософії.
- •7. Конфуціанство та Даосизм
- •8. Ведична філософія
- •9.Буддизм
- •10. Особливості античної філософії.
- •11.Мілетська школа
- •12.Вчення Сократа
- •13.Вчення Платона
- •14.Вчення Аристотеля
- •15.Епікуреїзм та Стоїцизм
- •16.Особливості релігійного світогляду
- •17.Апологетика
- •18.Патристика
- •19.Схоластика
- •20.Завдання філософії в Новий час
- •21.Емпіризм. Ф. Бекон.
- •22.Раціоналізм. Р. Декарт.
- •23.Вчення про субстанцію.
- •24.Агностицизм е. Канта.
- •25.Ідеалізм ф. Гегеля.
- •26.Особливості філософії хіх-хх століть.
- •27.Екзистенціалізм.
- •28.Неотомізм.
- •29.”Філософія життя” ф. Ніцше.
- •30.Філософські Київської Русі.
- •31. Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •32. Філософія г.С. Сковороди.
- •33. Філософія п. Юркевича.
- •34. Філософія в. Вернадського.
- •34. Поняття “буття” у філософії.
- •36. Рівні та форми буття.
- •37. Матерія та її форми.
- •38. Філософське поняття руху.
- •39. Філософське поняття простору.
- •40. Філософське поняття часу.
- •41.Філософське поняття свідомості, її ознаки.
- •42.Концепції походження свідомості.
- •43.Рівні свідомості.
- •44.Філософське поняття пізнання.
- •45.Рівні та форми пізнання.
- •46.Концепції пізнання.
- •47.Поняття “істина” у пізнанні.
- •48.Види істини.
- •49.Поняття “людина”, “індивід”, “особистість”.
- •50.Сенс життя у філософії.
24.Агностицизм е. Канта.
У центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівняно з попередніми представниками різних філософських систем, полягає в тому, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб'єкта. Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це буз великий поворот філософії до людини. Вчення Канта про пізнання спирається на його концепцію про створення суджень. Знання завжди виявляють себе у формі судження, в якій думкою фіксується відношення чи зв'язок між поняттями — суб'єктом і предикатом судження. Існують два різновиди такого зв'язку. В одних судженнях предикат не дає нового знання про предмет порівняно із знанням, яке фіксоване у понятті "суб’єкт". Такі судження Кант називає "аналітичними". У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання. Звідси Кант робить висновок, що речі самі по собі не можна пізнати. Ні форми чуттєвості, ані категорії не становлять собою визначення "предметів самих по собі". Тим самим обґрунтовується теза про можливість пізнання "речей для нас" та неможливість пізнання "речей в собі", що стає основою нової форми агностицизму.
25.Ідеалізм ф. Гегеля.
Післякантівський ідеалізм досяг найвищої форми і був узагальнений у філософії Фрідріха Гегеля який увійшов в історію філософії як творець найрозгорнутішої і найобґрунтованішої системи ідеалістичної діалектики.
Дві його ідеї мали продуктивне значення при розбудові його філософської системи:
— переосмислення співвідношення розсудку і розуму;
— розуміння ідеї (істини) як системи знання, що породжує себе в процесі розвитку.
Гегель скептично ставився до інтуїції як до безпосереднього знання, на якому можна побудувати філософію. На його думку, всяке знання опосередковане, це стосується і філософського, розумного пізнання (пізнання, здійснюваного розумом). Філософу абсолютне знання дане не як раптове прозріння, а як закономірний результат осмислення наявного розсудкового знання. Розсудок, на думку Гегеля, є першою формою понятійного, логічного, нечуттєвого знання, яке побудоване за правилами формальної логіки і виключає суперечності. Під розсудковим він розумів наукове і буденне знання. Це знання, на його думку, обмежене, конечне. Його істина зумовлена, залежна від обставин. Розум, який прагне до безкінечної абсолютної істини, у концепції Гегеля не заперечує розсудку (як це було у Фіхте, Шеллінга і особливо романтиків), а утримує його знання, включає його в себе. Розум взагалі не має іншого джерела знання, крім розсудку. Але він по-своєму інтерпретує істини розсудку, приводить це знання в рух, знімає його однобокість, вибудовує на його основі цілісну систему.
На думку Гегеля, істина — це система знання, вірніше — це поетапний розвиток ідеї, кожен з яких вона долає і включає в себе як свій момент. Тобто попередні істини не заперечуються, вони обмежуються в дії, але як обмежені зберігаються в цілому, в системі. Філософія для Гегеля можлива не як система готового завершеного знання (як метафізика), а як процес конструювання абсолютного знання, як діалектична філософія.