
- •1.Антропогенні небезпечні явища та процеси
- •2.Державна політика щодо екологічної безпеки
- •3.Державні органи управління екологічною безпекою, їх ієрархічна структура
- •5.Діапазон функціонування екологічної безпеки
- •6.Екологічна безпека гідросфери
- •7. Екологічна безпека літосфери
- •8.Екологічна безпека педосфери
- •9.Екологічна безпека,як основа збалансован6ого розвитку держави
- •10.Екологічна безпека: умови становлення,критерії та принципи
- •11.Екологічна небезпека атмосфери
- •12.Екологічна небезпека в гірничо-видобувній та теплоенергетичній галузі
- •13.Екологічна небезпека нафтопереробної та нафтодобувної промисловості
- •14.Екологічна небезпека,що утворюється хімічними чинниками впливу
- •15.Екологічна небезпека,що формується внаслідок трансформації ландшафтів
- •16.Екологічна стратегія людства
- •17.Екологічний ризик, його ідентифікація
- •18.Екологічні ситуації, їх характеристика та аналіз
- •19.Ідентифікація ризикових подій та сценаріїв
- •20.Ієрархічна структура екологічної небезпеки: типи та класи
- •Техногенні класи екологічної небезпеки
- •21. Класифікація землетрусів за чинниками їх виникнення та їх характеристика.
- •22.Методологія оцінки ризику
- •23. Міжнародні екологічні саміти,конференції,симпозіуми з екологічної безпеки
- •24.Міжнародні програми з екологічної безпеки
- •25. Міжнародні та національні стандарти, які регламентують управління екологічною безпекою
- •26. Моделювання подій: дерево подій та дерево відмов
- •27. Модель формування техногенної небезпеки.
- •28. Моніторинг формування розвитку та проявів екологічної небезпеки в регіон
- •29. Класифікація екологічного ризику
- •30. Особливості становлення екологічної безпеки в Україні
- •31. Особливості формування екологічної небезпеки в техногенно навантаженому регіоні
- •32. Природні екологічно небезпечні явища та процеси
- •33. Природні небезпечні явища та процеси
- •34. Природні та антропогенні небезпечні явища та процеси
- •35. Ризиковані події та ситуації , методологія оцінки ризику
- •37.Соціальні аспекти забезпечення екологічної безпеки
- •38. Екологічна освіта і виховання в Україні
- •39. Національна система законодавства у сфери екологічної безпеки
- •40. Територіальна структуризація екологічної небезпеки в Українв
- •42.Техногенна складова екологічної безпеки
- •43. Технологічні аспекти підвищення рівня регіональної екологічної безпеки
- •45. Формування екологічної небезпеки під впливом відходів виробництва і споживання
- •46.Формування екологічної небезпеки фізичними чинниками
- •47. Формування екологічної небезпеки хімічними чинниками
- •48, Формування регіональної політики у галузі екологічної безпеки
37.Соціальні аспекти забезпечення екологічної безпеки
В останні десятиріччя інтенсивно формується ще одна важлива галузь сучасної науки – соціальна екологія. Ця комплексна наукова дисципліна вивчає проблеми гармонізації взаємодії суспільства і природи. Йдеться, по суті, про екологічну нішу людини, вироблену в рамках сприятливого для життя середовища проживання. М.Ф. Реймерс, поглиблено вивчаючи співвідношення соціального і екологічного, поділяє структуру середовища життя людини на п'ять основних складових:
1) природне середовище, здатне до умов нескінченної самопідтримки;
2) квазіприродне середовище, яке самодеградує без підтримки людини (парки, сквери, поля, сади, виноградники тощо);
3) артеприродне середовище, де значна кількість елементів створена людиною і не трапляється в природі, а тому вони саморуйнуються навіть при підтримці людини (архітектурні споруди, дороги, аеродроми тощо);
4) матеріальне соціальне середовище, яке формується усіма вищезгаданими складовими, які створюють певний інформаційний клімат (природа батьківщини, пам'ятники культури, культурні ландшафти і т.п.);
5) соціально-духовне середовище (культура, освіта, виховання тощо).
38. Екологічна освіта і виховання в Україні
Екологічне виховання - невід'ємна складова навчально-виховної роботи. Форми організації екологічної освіти і виховання. Питання екологічного виховання в дошкільній, початковій освіті, в середній школі. Освіта та виховання з питань екології у вищих навчальних закладах. Екологічна освіта і виховання за кордоном. Наступність і безперервність екологічної освіти та виховання.
Екологічне виховання - спосіб впливу на почуття людей, їх свідомість, погляди і уявлення. Але будь-яке виховання, в тому числі екологічне, повинне ґрунтуватися на освіті, насамперед екологічній. Мета освіти - формування фізичного та психічного, духовного здоров'я людини і всього суспільства. Освіта сама по собі не гарантує захисту від нерозумного, а то і злочинного ставлення до природи, а отже, і до людей. Свідомість людини - безпека країни, запорука подальшого існування життя на планеті. Екологічна освіта охоплює сферу знань, умінь і навичок, необхідних для дбайливого відношення до природного середовища. Вона - основа професійної підготовки фахівців у будь-якій сфері, зв'язаній, навіть побічно, із природою. В цьому процесі важливі певні принципи.
Принцип загальності - означає, що екологічна освіта та виховання повинні охоплювати все суспільство з урахуванням індивідуальних особливостей - вік, стан психіки, зокрема темпераменту, освітній ценз, інтереси та стимули різних груп соціально-професійних категорій населення.
Принцип комплексності екологічної освіти та виховання, як принцип загальності, має правові (юридичні) і методичні аспекти.
Екологічне виховання, освіта - єдиний процес впливу на свідомість людей і він повинен здійснюватися в комплексі, з врахуванням науково обґрунтованих методичних вимог.
Принцип безперервності - зобов'язує всіх суб'єктів діяльності в сфері екологічної освіти та виховання забезпечити узгоджений процес на всіх ступенях освіти та виховання - дошкільного, шкільного, вузівського і післядипломного, чого вимагають Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" і "Концепція екологічної освіти та виховання в Україні".Природоохоронна освіта і виховання - це проблема першочергового значення, без якої неможливо поліпшити стан навколишнього природного середовища. В розвинутих країнах це зрозуміли вже давно. Наприклад, в Голландії з 1919 р. діє служба дитячого і шкільного виховання. Заняття ведуть так, щоб діти самі відкривали для себе природу в практичному спілкуванні з нею. Знання, отримані на основі практики, зберігаються довше, ніж придбані з підручників. Такі знання формують основи совісного, естетичного виховання, екологічної свідомості як складової частини загальної культури людини. В нашій країні тільки наприкінці 60-х рр. почали створювати мережу науково-педагогічних установ для вивчення цієї проблеми.