4. Співвідношення філософії, науки, релігії.

Філософія – часто розглядають як один із різновидів наукового знання. Але не слід ототожнювати науку і філософію. Остання виступає як особлива форма суспільної свідомості. Так, вона тісно пов’язана з науковими знаннями, як і з іншими формами суспільної свідомості, однак має свою специфіку, особливий предмет вивчення, характерні способи підходу до нього. Наука формує так звану картину світу, яка є холодним, сухим зведенням даних про світ, взятий сам по собі , без людини як людини. Філософія є теоретично вираженим світоглядом, в якому “картина світу” є лише моментом , це – стрижень світогляду , який виражає відношення людини до світу.

Це не просто знання , а знання , “вдягнене” в ціннісні форми. Філософія досліджує не світ як такий, а смисл буття людини у світі. Людина для неї не просто річ серед речей, а суб’єкт , здатний змінювати світ і самого себе. Розглядаючи відношення “людина - світ” , філософія прагне піднятися до усвідомлення питань про мету та сенс життя, про щастя та шляхи його досягнення. Але вирішення цих питань обумовлене складною системою суспільного буття й особливо тим, наскільки корінні інтереси соціальних суб’єктів ( індивідів, груп, класів) можуть бути реалізовані існуючій системі суспільних відносин і наскільки вони співпадають чи не співпадають з напрямком дії законів суспільного розвитку.

У цьому плані філософія , спираючись на наукові знання і використовуючи їх , може бути за своєю суттю як науковою, так і ненауковою.

При цьому вона не втрачає своєї специфіки – форми суспільної свідомості.

Наука, в свою чергу, потребує філософського усвідомлення дійсності. Вона також може спиратись на матеріалістичне чи ідеалістичне вирішення основного питання філософії , здійснюючі нові відкриття в пізнанні дійсності , нарощуючи нові достовірні знання про неї. При цьому філософія виступає як методологічна основа наукового пізнання. Докладно про це бути йти мова далі.

Одним зі способів духовно-практичного освоєння світу є релігія. Релігія прагне дати оцінку людським стосункам і поведінці в складному і суперечливому взаємовідношенні добра і зла. Вона звертається до віри, як до найефективнішої форми освоєння розмаїтої реальності . Але сучасної релігії, як правило, не заперечують досягнень науки, зокрема теорій, що пов’язані з будовою матерії, і , тим більше , практично використання досягнень природознавства .

Священнослужителі завжди підкреслюють, що сферою науки , її першочерговою справою є дослідження лише фізичного світу, лише сфери поцейбічного. А потойбічне – сфера релігії і , можливо, філософії. Головним для сучасних релігій є стурбованість тим, що людство , захопившись земними проблемами , не забувало , що над ним існують вищі, вічні інстанції, які здійснюють невсипущий контроль та їх суд.

Релігія головним предметом своєї уваги робить співвідношення поцейбічного і потойбічного світів. Сфера людського і сфера божественного , земне і небесне – серцевина релігійних роздумів. Зв'язок їх – надзвичайно складний і суперечливий – релігійна свідомість прагне показати як впорядкований і зрозумілий людському розумові, але кращим і пріоритетнішим є пряме інтуїтивне осягнення цього зв’язку.

Наука будує картину світу навколо об’єктів , які розуміються як незалежні від людської суб’єктивності, від впливу наших бажань та особливостей сприйняття . Наука прагне бачити і показати світ “таким, який він є” , без , як уже зазначалося, людських прикрас чи, навпаки, нав’язаних йому негативів .

Головним у філософських дослідженнях є співвідношення “людина - світ” , яке розглядається в онтологічному, теоретико-пізнавальному, ціннісному, діяльному аспектах. Тому, як правило, філософські погляди на світ розмаїті і не схожі між собою. Для них характерний інтелектуалізм і постійний сумнів у власних твердженнях, критичність, не заспокійливість і динамічність думки. Цим філософські уявлення про світ різко відрізняються від релігійних поглядів і зближують філософію з наукою.