Тема 8: «робочий час і час відпочинку»

1) Поняття робочого часу і значення його правового регулювання.

Поняття робочого часу на законодавчому рівні не визначено. Проект Трудового кодексу України заповнив цю прогалину. Під робочим часом розуміють час, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективним і трудовим договором з підпорядкуванням правилам внутрішнього розпорядку зобов'язаний виконувати ВОІ обов'язки на підприємстві, установі, організації або у фізичної особи. У робочий час може включаться час простою не з вини працівників, короткочасні перерви для обігріву та відпочинку та інші періоди коли працівник не працював, але за ним зберігалася з / п повністю або частково, місце роботи.

Робочий час як інститут трудового права представляє собою сукупність юридичних норм, що регулюють тривалість робочого часу, його види, режим і облік робочого часу. Джерелами таких норм виступають Конституція України, КЗпП, закони та підзаконні нормативно-правові акти, норми колективних договорів.

Конституція України в ст. 45 передбачає, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Згідно зі ст. 50 КЗпП тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні трудового договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в ч. 1 ст. 50 КЗпП. Максимальна норма робочого часу на тиждень, встановлена ​​в законі, є важливою соціальною гарантією дотримання трудових прав працівників.

Невиконання норми робочого часу тягне та зниження оплати праці. Норма робочого часу тісно пов'язана з іншими нормами: часом відпочинку, оплати праці, нормуванням праці (так званими технічними нормами).

Правове регулювання робочого часу має на меті, з одного боку, забезпечити виконання працівником необхідної міри праці, а з іншого - забезпечити охорону праці та право працівника на відпочинок.

2) Види робочого часу. Відмінності скороченого робочого часу від неповного.

Види робочого часу: нормальний, скорочений і неповний робочий час.

Для нормального робочого часу характерне встановлення двох нормативів. Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Ст. 52 КЗпП встановлює, що тривалість щоденної роботи при 6-денному робочому тижні не може перевищувати 7 годин. На рівні закону встановлено тривалість робочого дня тільки при 6-денному робочому тижні. При 5-денному тижні тривалість робочого дня визначається в правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства. Звичайно застосовуються два види робочого тижня: 5-денний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем. Рішення про введення 5 - або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою. 40-годинний гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при 5 - і 6-денному робочому тижні. При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП).

Скорочений робочий час характеризується такими юридичними ознаками:

- Встановлюється в законодавстві;

- Не тягне за собою зменшення заробітної плати;

- Встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та інших підстав диференціації.

Згідно зі ст. 51 КЗпП для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу - від 24 до 36 годин на тиждень. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 № 163 затверджено Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня. На конкретному підприємстві скорочена тривалість робочого тижня встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992

Законодавством встановлено скорочена 36-годинний робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, для педагогічних та науково-педагогічних працівників для медичних працівників або за станом здоров'я (для окремих категорій інвалідів).

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. для працівників віком від 16 до 18 років встановлено 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років - 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП). Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, - не більше 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу не повинна перевищувати половини тієї норми яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років - не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років - 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП). Установка скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати.

Неповний робочий час встановлюється не законодавством, а згідно ст. 56 КЗпП угодою сторін. Така угода може мати місце як при вступі на роботу, так і в період роботи.

Видами неповного робочого часу є: а) неповний робочий день, б) неповний робочий тиждень, в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.

Неповний робочий час може бути встановлений як на певний строк, так і без зазначення строку. При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці - в залежності від виробітку. Працівники, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні та святкові дні, час роботи зараховується до трудового стажу.

Встановлення неповного робочого часу є правом роботодавця. У відношенні певних категорій працівників це є його обов'язком. В обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП).

Режими праці, установлюваний при неповному робочому часу, можуть передбачати: скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин в усі дні робочого тижня, скорочення кількості робочих днів на тиждень із збереженням нормальної тривалості щоденної роботи (зміни), скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин з одночасним скороченням робочих днів на тиждень

При встановленні режимів праці з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і робочого тижня - менше 20-24 годин відповідно при 5 - і 6-денний тижнем. Для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, ненормований робочий день не застосовується. Тільки для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням за це щорічної додаткової відпустки згідно з законодавством.

Відмінності неповного робочого дня від скороченого:

- Неповний встановлюється за згодою сторін, а скорочений - законодавством тільки для окремих категорій працівників;

- При неповному - оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або за виконану роботу, а при скороченому - як за повну роботу.