4.3. Письмові докази

Ними є виконані на предметі будь-яким способом письмові знаки, об'єднані у відповідну систему і структуру, у яких ви­ражені думки (ідеї), що вміщують інформацію (повідомлення) про обставини, які мають значення для справи. Вони можуть знайти втілення в різних документах, актах, листуваннях службового або особистого характеру. Необхідно, щоб вміщені в них дані про фактичні обставини виходили від осіб, які їх склали¹.

За визначенням ЦПК України (ч. 1 ст. 64) письмовими до­казами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що міс­тять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Вони класифікуються залежно від суб'єктів, які склали письмові докази, на офіційні і неофіційні. Офіційні — це до­кументи, акти, службове листування державних і громадсь­ких органів. Можуть бути спростованими і нєспростованими. Неспростовані звільнені від доказування (факти, встанов­лені судовим рішенням, що набрало законної сили). Докумен­ти видаються компетентними органами у межах їх повнова­жень, у встановленому порядку і формі.

Неофіційні письмові докази походять від громадян. За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі (різного роду документи — договори, заповіти, накладні тощо) і довід­ково-інформаційні (довідки, посвідчення, листування службо­вого і особистого характеру).

За формою виконання письмові докази поділяються на прості і нотаріально посвідчені, що має значення для вирі­шення питання про допустимість засобів доказування у ци­вільно-правових угодах¹. Стаття 208 ЦК України закріплює просту письмову форму для певних правочинів, спір про факт вчинення яких може доводитися письмовими та іншими дока­зами, але рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (ч. 2 п. 1 ст. 218 ЦК України).

Згідно з ЦК України тільки нотаріально посвідчені догово­ри можуть бути засобами доказування наявності цивільних правовідносин між сторонами: дарування нерухомої речі (ч. 2 ст. 719), ренти (ч. 2 ст. 732), а також інших договорів — ст. 657, ч. 1 ст. 745, ч. 1 ст. 793, ч. 2 ст. 799, ч. 2 ст. 1030 ЦК. Виняток складає правило ч. 2 ст. 220, за яким, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтвер­джується письмовими доказами, і відбулося повне або частко­ве виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним на підставі інших доказів. Отже, при визначенні до­пустимості засобів доказування суд пов'язаний нормами цивільного права, які для певних угод встановлюють просту або нотаріальну форму, а в деяких випадках передбачають на­явність документів певної форми або певного змісту (факт не­стачі вантажу — комерційний акт, страхування — страховий поліс, відправлення вантажу — накладна, квитанція тощо).

Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі (статті 64, 120 ЦПК України), а та­кож за їх клопотанням перед судом витребовуються від ор­ганізацій і громадян (ст. 137 ЦПК України) в оригіналі і копіях. При поданні копій письмових доказів суд може за не­обхідності вимагати подання оригіналу (ст. 64 ЦПК України). Якщо подання письмових доказів до суду утруднено у зв'язку з їх численністю або тим, що лише частина з них має значен­ня для справи, суд може вимагати подання належно засвідче­них витягів з них або оглянути їх на місці (ст. 140 ЦПК Ук­раїни), про що складається протокол.

Для залучення судом належних до справи письмових до­казів, особа, яка заявляє клопотання про їх витребування від інших осіб, має зазначити у заяві: який письмовий доказ ви­магається, підстави, за яких вона вважає, що письмовий до­каз має інша особа, і обставини, які може підтвердити цей доказ (ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Письмові докази, що їх ви­магає суд чи суддя, надсилаються безпосередньо до суду. Сто­рона або інша заінтересована особа може також бути уповно­важена судом або суддею на одержання письмового доказу і представлення його суду.

Одержання судом письмових доказів забезпечується вста­новленою законом відповідальністю, яка настає за неповідо­млення суду про неможливість подання (із зазначенням при­чин) у строк письмового доказу, а також у разі неповажності причин відмови від подання письмового доказу. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє зобов'язану особу від подання письмового доказу, що вимагається судом (части­ни 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Дослідження письмових доказів і протоколів їх огляду для пізнання наявних у них даних про обставини справи здійсню­ються шляхом перевірки дійсності письмового доказу зовнішньо (Vе^ііа8) і внутрішньо у безпосередній і усній процесуальній формі. Вони оголошуються у судовому засіданні та пред'являються для ознайомлення особам, які бе­руть участь у справі, а в необхідних випадках — також екс­пертам і свідкам¹. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколів (ст. 185 ЦПК України). Коли письмовий доказ важко прочи­тати, а отже, і зрозуміти його зміст, судом може бути призна­чена експертиза. Як показання свідків можуть бути викорис­тані свідчення тих осіб, які склали письмовий доказ.

Особа, яка подала письмовий документ, що викликає сумнів у його достовірності або є фальшивим, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).

Специфічні особливості має використання даних з особис­того листування і особистих телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції як доказів у цивільному процесі. їх таємниця охороняється законом (ст. 31 Конституції України), тому вони можуть бути оголошені і досліджені у відкритому судовому засіданні лише за згодою осіб, визначених Ци­вільним кодексом України (ст. 186 ЦПК України), між якими відбувалися листування і повідомлення. У противному разі таке листування і телеграфні повідомлення оголошуються та досліджуються у закритому судовому засіданні.

Характерність особистого листування полягає в тому, що необхідні обставини у справі викладені у формі листа, який написано певною особою, у певному місці, в певний час. Тому копія, вирізки, фотокопія особистих листів без оригіналу не мають правового значення.

Оскільки особисте листування — це письмовий доказ, на нього повністю поширюються правила про допустимість за­собів доказування (ст. 59 ЦПК України).

Особисте листування належить переважно до того періоду взаємовідносин сторін, коли можливість виникнення між ни­ми конфлікту виключалася, тому воно може вміщувати не­обхідну, а то й єдину інформацію про їх дійсність. Інформа­ція, викладена в особистому листуванні, може оспорюватися шляхом спростування її достовірності або ствердженням про її недостатність. Спростування достовірності можливе шля­хом встановлення підробки листа, доказування невідповід­ності інформації або її суперечливості дійсним обставинам справи або доказування, що лист був написаний з певною ме­тою. При оголошенні в судовому засіданні особистого листування необхідно виключати ті частини, в яких йдеться про об­ставини, що стосуються інтимного життя сторін і не мають значення для справи. Принцип таємниці особистого листуван­ня не виключає можливості використання в судочинстві у цивільних справах однією стороною листування другої сторо­ни, що було адресовано іншим особам, які не беруть участі у справі і які надали його в розпорядження заінтересованої осо­би. Порушенням цього принципу (таємниці листування) буде використання протиправно вилученого в інших осіб листуван­ня, у якому можуть бути викладені необхідні факти для вирішення справи. Отже, встановлений ЦПК України поря­док і межі використання особистого листування у цивільному судочинстві, підпорядковані принципу охорони особистого життя громадянина.