Засоби доказування 4.1. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників

Сторони, треті особи й інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати суду усні і письмові пояснення (ст. 27 ЦПК України), реалізація якого гарантується передба­ченими цивільним процесуальним порядком і формою їх здійснення (ст. 176 ЦПК України), правом на одержання від суду повідомлення про час і місце судового засідання (ст. 158 ЦПК України), а також встановленням безумовної підстави для скасування судового рішення, якщо справу було розгля­нуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі (п. З ч. 1 ст. 311, п. З ч. 1 ст. 338 ЦПК України).

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допита­них як свідків, про відомі їм обставини, що мають значення для справи, є джерелом інформації, засобом доказування (ч. 2 ст. 57 ЦПК України). Включення до змісту пояснень сторін і третіх осіб доводів, міркувань та заперечень, якщо вони не пов'язані з уточненням, розширенням, поглибленням відо­мих сторонам обставин у справі, суперечить положенням ста­тей 27, 57 ЦПК України. Наприклад, особи, які беруть участь у справі, можуть висловити свою думку про можливість роз­гляду справи за відсутності свідків або експертів, які не з'яви­лися у судове засідання (ст. 170 ЦПК України). Така думка не входить до складу пояснень сторін і третіх осіб про відомі об­ставини у справі.

Пояснення сторін у процесі доказування можуть надати найбільш; повні і точні відомості про обставини справи, оскільки вони є суб'єктами спірних правовідносин, що роз­глядаються судом. З цих причин їх пояснення не завжди мо­жуть мати об'єктивний характер. Не можна бути свідком у своїй справі.

Об'єктивність пояснення сторін і третіх осіб забезпечується покладенням на них обов'язку сумлінно користуватися на­лежними правами, проте процесуальні санкції за невиконан­ня обов'язку дати об'єктивні пояснення не передбачені. Але сторони, треті особи та їх представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи (ч. 1 ст. 62 ЦПК України).

Пояснення сторін і третіх осіб можуть бути зроблені в усній і письмовій формі. Письмове пояснення позивача спочатку втілюється у зміст позовної заяви (ст. 119 ЦПК України). По­яснення по суті заявлених вимог позивач і відповідач дають судді в усній формі в попередньому судовому засіданні при підготовці справи до судового розгляду. Якщо у справі заявле­но кілька вимог, суд може зобов'язати сторону та інших осіб, які беруть участь у справі, дати пояснення окремо щодо кож­ної з них (ч. З ст. 176 ЦПК України).

При особистій участі у судовому засіданні пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, заслуховуються без­посередньо судом, який розглядає справу, в усній формі, а письмові — оголошуються. Оголошуються і їх пояснення, які були зафіксовані у протоколі судового засідання, одержаного від іншого суду в порядку виконання доручення щодо збиран­ня доказів (статті 132, 176 ЦПК України). Для повного і пра­вильного пізнання пояснень сторін і третіх осіб, процесуальний закон надає їм, іншим особам, які беруть участь у справі, право ставити запитання одне одному (статті 27, 176 ЦПК Ук­раїни), а суду — вжити для цього всіх передбачених законом заходів (ст. 160 ЦПК України).

У змісті пояснень сторін про обставини справи можуть бути визнання, тобто повідомлення, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які входять до предмета доказування другої сторони. У юридичній літературі визнання фактів поділяється на судове і позасудове. Такий поділ є неправиль­ним, оскільки позасудове визнання здійснюється поза проце­суальними нормами його одержання, а тому не є доказом. Во­но є доказовим фактом, що мав місце поза цивільним проце­сом. Визнання у суді входить до складу пояснень сторін, ро­биться в установленому процесуальному порядку і процесу­альній формі, тому є не судовим визнанням, а визнанням у цивільному процесі. Підтвердження фактів, що входять у обов'язок доказування другої сторони, за межами цивільного процесу не є визнанням, а тому поділ визнання на судове і по­засудове не має підстав¹.

ЦПК України відоме визнання фактів (обставин) (ч. 1 ст. 61) і визнання позову (ст. 31). Визнання факту можливе однією й другою стороною, визнання позову — лише відпо­відачем. Оскільки позов складається з предмета, підстав і змісту, а визнання можливе повне чи часткове, то кожний з елементів позову може бути об'єктом визнання. Процесуаль­ним наслідком визнаного у цивільному процесі однією зі сторін факту встановленим, є набуття фактом безспірного ха­рактеру і звільнення другої сторони від його доказування. При цьому не виключається доказова діяльність, спрямована на встановлення інших фактів підстав вимоги і заперечення сторін у справі.

Визнання стороною у цивільному процесі факту не є для су­ду обов'язковим. Він може не вважати визнаний факт встанов­леним або прийняти відмову сторони від визнання у попередньому засіданні обставини, якщо буде встановлено, що визнан­ня не відповідає дійсним обставинам справи, порушує чиї-не-будь права й законні інтереси, зроблено під впливом обману, насилля, погрози, помилки або з метою приховання істини. У такому випадку сторона має продовжити доказову діяль­ність на підтвердження цього факту (ст. 178 ЦПК України).

Визнання факту може бути без застереження (просте) та із застереженням (кваліфіковане), але завжди є безумовним.

Пояснення сторін і третіх осіб підлягають перевірці і оцінці поряд з іншими доказами у справі, одержаними від інших осіб та інших засобів доказування.