Теорія журналістики

1. Журналістська як наука і як предмет вивчення

Саме слово "журналістика" багатозначне. Цієї багатозначності не вдається уникнути і в його термінологічному вживанні, що часом створює негативний ефект і призводить до втрати порозуміння між співрозмовниками. Існує багато визначень журналістики. З певною мірою умовності їх можна звести в такі рубрики:

Журналістика - це

1) форма громадської та літературної діяльності по збиранню, обробці та поширенню інформації через канали масової комунікації, під якими розуміються передусім преса, радіомовлення, телебачення, інформаційні агентства, електронні канали зв'язку;

2) Періодичні видання в цілому, а останнім часом і всі засоби масової інформації, включаючи ефірні та електронні;

3) наукова дисципліна, що вивчає різноманітні проблеми даного фаху; це значення виразно простежується в такому словосполученні, як "кафедра журналістики"; більш точними для вираження цього значення нам уявляються терміни "журналістикознавство" або "журналістикологія", які починають входити в ужиток нашої науки; але їхня конструктивна незграбність перешкоджає широкому використанню цих слів, а відтак автори воліють за краще лишатися в межах традиційного слововжитку;

4) професія журналіста; це значення простежується у висловах "займатися журналістикою", "навчатися журналістиці" .

Отже, журналістика є складною сферою духовної, інтелектуальної та економічної діяльності людини, що має передусім гносеологічний (епістемологічний) характер. Адже саме пізнання у сучасній філософії розуміється як "сукупність процесів, завдяки яким людина дістає, переробляє і використовує інформацію про світ і про саму себе" . Будь-яка пізнавальна діяльність викликана потребами доцільної практичної діяльності людини, спрямована на задоволення історично сформованих її матеріальних і духовних потреб.

Об'єкт журналістики - уся дійсність без будь-яких обмежень чи винятків, уточнень чи застережень. Немає такої сфери життя - у політиці, науці, культурі, побуті, - якої б не торкалося слово журналіста. Щоправда, в кожній країні є поняття державної таємниці, тобто такої сфери, куди навіть журналістам проникати заборонено. Але попри це запропонована нами формула зберігає принципову правильність, оскільки державна таємниця - поняття релятивне, відносне, а потяг журналістики писати про все абсолютний, вічний.

Разом з тим у структурі журналістики доцільно виділяти її предмет - вужчу сферу дійсності, конкретну частину об'єкта, яка відіграє провідну роль у гносеологічному спрямуванні даної діяльності. У цьому сенсі журналістика спрямована на повідомлення про конкретні зміни в дійсності, нові явища в ній. "Відповідно предметом пізнання для журналіста, - вважають автори спеціального дослідження, - виступають конкретні ситуації життя, у яких виявляють себе її нові моменти -позитивні чи негативні, але обов'язково значущі для багатьох" [підкреслення авторів. - І. М.]. У вигляді дефініції можна запропонувати таку формулу: предмет журналістики - суспільно значима новина.

Розглянувши систему визначень журналістики як гносеологічної категорії, склавши попередні уявлення про об'єкт і предмет журналістики, ми можемо, озброївшись цими знаннями, повернутися до питання про структуру науки про журналістику. Журналістика як наука (журналістикознавство) має дві найважливіші складові: теорію журналістики та історію журналістики. Між ними існує якнайтісніший зв'язок. Це суміжні, взаємозалежні дисципліни, кожна з яких може розвиватися лише на ґрунті іншої.

Історія журналістики - це наука про процес розвитку масово-інформаційної діяльності від зародження до наших днів, включаючи всю множинність явищ друкованих, аудіовізуальних, електронних органів та організацій масової інформації. Але праця історика журналістики неможлива без використання основних положень, термінологічного апарату, головних засад теорії журналістики, вироблених у межах цієї дисципліни наукових засад вивчення і оцінки історичних явищ.

Теорія журналістики - це наука про сутність і специфіку журналістики, її місце в структурі суспільства і суспільної свідомості, її функції та засади, природу журналістської творчості, метод журналістики та її загальні жанрологічні проблеми, шляхи аналізу окремих явищ та журналістського процесу в цілому. Теорія журналістики виростає на ґрунті вивчення її історії і є узагальненням безкінечного числа явищ до кінцевого числа найважливіших законів.

Теорія журналістики - порівняно молода наукова дисципліна. Вона почала розвиватися лише в XX столітті разом з виникненням журналістської освіти, була на теренах СРСР вкрай заполітизована в радянську добу і в комплексі нинішніх проблем постала в нас лише в новітні часи. На Заході створено чимало цікавих теоретичних концепцій журналістики, але через відсутність комунікаційних каналів між двома взаємовиключними ідеологічними системами у нас ці концепції або ж були невідомі, або ж сприймалися лише із знаком "мінус", цілковито заперечувалися. А відтак, теорія журналістики в Україні постала сьогодні перед необхідністю вироблення нових підходів до традиційних проблем, вивчення західного досвіду їхнього розв'язання, адаптації цього досвіду до української дійсності, створення такої наукової дисципліни, яка б відповідала реаліям демократичної правової держави.

Проте журналістика водночас є не лише науковою галуззю, а й предметом вивчення журналістикознавства.

Журналістикознавство – наука, яка займається вивченням історії, теорії і практики ЗМІ, тобто є онтологією журналістики як суспільного явища. Ця наука має свою історію, філософію й методологію.

Журналістикознавство поділяється на історичне (історія журналістики), теоретичне (теорія журналістики) та експериментальне (емпіричне) журналістикознавство (дослідження, моніторинг).

Історичне – розглядає процеси зародження й формування науки про журналістику, наукові праці з історії ЗМІ, визначає періоди розвитку журналістикознавства.

Теоретичне – досліджує теорію журналістики, наукові праці з теорії журналістики, формує термінологію журналістики.

Експериментальне – проводить емпіричні дослідження, моніторинг ЗМІ.

2 Школа журналістикознавства та теорії масової комунікації була затверджена і занесена до переліку наукових шкіл у 2000 році. Її завдання – розроблення єдиної поняттєво-термінологічної системи та стандартів на її функціонування; планування наукових досліджень, видання наукових праць, а також розроблення історії української науки про журналістику (її зародження й формування, дослідження наукових праць з історії, теорії, практики ЗМІ, наукового доробку вчених журналістикознавців, визначення періодів розвитку журналістикознавства).

3 Основні напрями сучасних наукових досліджень.

У сучасному журналістикознавстві можна виділити декілька напрямів, які об'єднують такі групи досліджень:

розвідки історичного характеру, дослідження типології та специфіки ЗМК, а також вивчення форм і жанрів журналістської діяльності;

дослідження публіцистичної спадщини;

аналіз соціальної комунікативної ролі ЗМІ й дослідження впливу на аудиторію;

різні аспекти вивчення мови ЗМІ;

дослідження проблематики ЗМІ, професійної етики, внутрішніх проблем журналістської діяльності.

Слід зазначити, що маловивченими залишаються такі аспекти сучасної журналістики, як свобода слова, взаємодія ЗМІ з владою й суспільством, процеси комерціалізації преси, телебачення й радіомовлення, проблеми становлення й формування сучасного фахівця ЗМІ, етичні принципи, правова й соціальна відповідальність, а також безпеки професійної діяльності журналіста. До гостро дискусійних питань в українській науці про журналістику належать проблеми жанрології.