82.У.Б. Витоки, періодизація, особливості художнього стилю.

Українське бароко виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко

Основні ознаки бароко

Основними ознаками бароко вважається підвищена і підкреслена монументальність, представництво, які в якійсь мірі були самодостатніми якостями і досягалися нерідко штучними засобами. Прагнучи створити враження монументальності, репрезентативності, мальовничості, динаміки форм, викликати відчуття незвичності і несподіванки при сприйнятті архітектури, зодчі виходять насамперед із зовнішнього пластичного вигляду споруд (маючи на увазі і екстер’єр та інтер’єр).

В бароко відзначалися:

- Ускладненість обсягів і простору, взаємне перетинання різних геометричних форм,

- Переважання складних криволінійних форм при визначенні планів і фасадів споруд,

- Чергування опуклих і увігнутих ліній і площин

- Активне застосування скульптурних та архітектурно-декоративних мотивів;

- Нерівномірний розподіл архітектурних засобів;

- Створення заможної гри світлотіні, колірних контрастів

- Динамічність архітектурних мас.

Найбільш поширеним є така періодизація пам'яток західного і східного українського бароко:

-                     перший період (раннє бароко, 1648 -1680-ті роки) - так зване “геометричне” бароко, перехідне від Ренесансу, яке характеризується ще певною “незрілістю”, “недовершеністю” стилю, який остаточно сформується лише на другому періоді “високого” бароко, асиметрією планів і фасадів;

-                     другий період (середнє або високе бароко, 1680 - початок 1740-х років) - період найбільшого розквіту бароко, стильової чистоти і завершеності, створення більшості шедеврів цього стилю. Характерна ознака цього періоду - бані з перехватом-“ковніром” і пишний декор;

-                     третій період (пізнє бароко, початок 1740 - кінець 1770-х років) - перехід від бароко до класицизму, який характеризується поступовою втратою рис бароко і проявом класичних ознак, що пояснюється передусім зовнішніми впливами. В об'єктах цього періоду змінюється форма бань (зникає перехват - “ковнір”), з'являється класицистичне трактування ордерної системи та рустовка.

Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві.

43. Виділіть риси, які на вашу думку, є найбільш характерними для українського мистецтва доби бароко.

Нові умови життя та соціального устрою з вищою верствою заможної козацької старшини створювали інші потреби, ставили нові вимоги до мистецтва, — так само як це було і в цілій Європі. Спокійні, зрівноважені, логічні форми ренесансу, що взорувалися на чисті форми античності, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкішного, гучного життя доби бароко потрібні були більш пишні, багатші, показніші форми архітектури, просякнуті пафосом, надприродністю, спіритуалізмом. Замість колишньої краси відтепер протиставляють силу, проти спокою — рух, замість гармонії — боротьбу. Саме ці потреби міг задовольнити новий мистецький напрямок – бароко. Хоч зразки бароко приходили до нас із Західної Європи, головно з Італії й Німеччини(італійські майстри барокко прибували в Україну двома шляхами: головно через землі австрійської корони з Італії суходолом, але також і морським шляхом через Крим і бувші генуезькі колонії), власною творчістю українського народу, що відтепер був пробуджени й до нового вільного життя, бароковий стиль прибирає своєрідних та оригінальних форм, що має у світовій літературі заслужену назву осібного українського бароко.

Визначальними рисами бароко були:

- посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів;

- мінливість, поліфонічність, ускладнена форма;

- тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму;

- прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору;

- трагічна напруженість і трагічне світосприймання

Українське бароко об'єднало багате європейське мистецтво, з власними естетичними засадами. Внутрішнє напруження і рух, динаміку, контрастність воно органічно сполучило з народним замилуванням у взористості, зберігши при цьому логіку, відбиту в чіткій тектонічній структурі споруди. Прикметою раннього етапу українського бароко була складна композиція об'ємів архітектурних споруд.

Українське бароко виникає на межі ХУІ-ХУІІ ст. і розвивається протягом двох віків. Бароко поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки»: акростих, мізостих, кабалістичні вірші, фігурні вірші та ін.

Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру, так і світські. Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, утворах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. У XVIII ст. з’являються світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії (наприклад, «Володимир» Ф. Прокоповича). Бароко в українській літературі XVI І—XVI11 ст. мало велике значення: воно взяло на себе важливі функції гуманізації духовної культури, зокрема літератури. Адже в Україні (як, до речі, і в Росії) доби Відродження не існувало.

Письменники барокового напряму брали теми для своїх творів із сучасного їм життя. В основу цих творів лягали трагічні події, страждання людей від урядових утисків, беззаконня чиновників, невлаштованості побуту, різних невдач тощо. Особливістю композиції цих творів було те, що в них поєднувалося непоеднанне — добро і зло, прекрасне й потворне, високе й низьке.

Серед визначних представників українського бароко чільне місце займає постать Івана Вишенського — видатного письменника-полеміста, автора низки трактатів і послань. Творчість Івана Вишенського тісно пов’язана із церковним життям. У полеміці між католицькою і православною церквами він виступав як послідовний прихильник збереження давніх традицій українського православ’я. Крім Івана Вишенського, в історію літератури барокового напряму ввійшли полеміст Мелетій Смотрицький, а також представники проповідницької прози Іоанникій Галятович, Лазар Баранович, Дмитро Туптало та інші. Слід відзначити, що бароковий стиль був характерним для віршів Григорія Сковороди.

Серед найвизначніших набутків бароко вирізняються виражена в літературній формі заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в будь-яких його проявах і гуманізм, поширення можливостей зображувально-виражальних засобів.

Висновок. Українське бароко мало значний вплив на подальший розвиток української літератури: урізноманітнення літературних жанрів, гуманізація духовної культури, розвиток драматургії + про архітектуру в питанні.