Фонетика. Аспекти вивчення звуків.

Фонетика – це наука про звукі мов, їхні властивості та функції. У ХХ столітті виникла «фонологія», яка включає тільки ті властивості звуків, які є релевантними, тобто істотними для розрізнення морфем і слів за значенням і звучанням (лук і люк).

У науці мовні звуки розглядаються з різних позицій: з погляду їх творення (носові, ротові, гортанні)

Найважнішим є аспект функціональний. Звуки в мові виконують три функції:

1. Конститутивна – полягає у тому, що із них будуються всі більші одиниці мови (від морфеми до тексту).

2. Ідентифікаційна – завдяки звукам впізнаємо усі інші одиниці мови

3. Диференціювальна – за допомогою звуків розрізняються інші одиниці мови.

Ці функції є фонологічно релевантними (істотними). Всі інші ознаки можуть впливати на вимову слів створюючи акцентний шум – діалектний, жаргонний, іноземний.

Артикуляційна база мови. Творення звуків.

Артикуляція – це звукоутворення, яке відбувається в мовленнєвому апараті. Цей апарат складається з активних (зв’язки, губи, м’яке піднебіння) і пасивних (зуби, тверде піднебіння, альвеоли, стінки порожнини носу). Це органи формують резонатори, в яких звук отримує свій тембр (забарвлення). Німецький вчений: у моргу тиснув на печені покійникам і в залежності як був складений рот (губи) видавався певний звук.

Керує роботою мовленнєвого апарату мозок. Повітря постачається легенями, які діють під тиском діафрагми і міжреберних мускулів.

Кожен звук проходить три фази артикуляції:

І – екскурсія (приступ) намір видати звук

ІІ – витримка

ІІІ – рекурсія (відступ)

Фонема. Її функції

Термін «фонема» у сучасному розумінні запропонував Ян Будуен де Курринне.

Фонема – це найменша одиниця мови, яка слугує для складання, визначення і розрізняння більших одиниця мови – морфеми, слів.

Фонема и звук – одиниці співвідносні, але не тотожні. Тому що фонема – одиниця мови, а звук – одиниця мовлення. Це означає, що у фонемі поєднані тільки ті властивості звука, які слугують для розрізняння морфемних слів за звучанням і за значенням.

Фонема виконує у мові 3 функції:

- конститутивну (складання, морфеми)

- ідентифікаційну

- деференціювальну (розрізняння) бих – бах – біх

Фонеми становлять матеріальну основу мови.

Кожна фонема у мовленні видозмінюється і звучить інакше, крім у ізольованому положенні.

Фонема має 8 видозмін:

с – с нами

с‘ – с няней

з – с братом

з‘ – с дядей

ш – с шурином

ж – с женой

ж‘ – с известью

ш‘ – с щукой

Всі ці відміни є варіантами фонеми. Серед них виділяється основний варіант – той, якай найменше залежить від позиції. Всі варіанти мають щось спільне – інваріації.

Дистрибуція – це оточення фонеми, яке впливає на її варіативність

Кореляція – це їх співвідношення (фонем) дзвінкі – глухі, високі – низькі.

Фонологічна система мови.

Система – це сукупність одиниці, яка характеризується взаємопов‘язністью між ними і спільністю поведінки у взаємодії з іншими системами.

Система фонем будь-якої мови являє собою зразок впорядкованості, структурованості. Приклад, усі фонеми поділяються на голосні та приголосні. Вони впорядковані за місцем творення, за способом творення (приривно, фрикативно), за участю голосу (дзвінкі і глухі). Кожна фонема відрізняється від інших, що дає можливість виконувати належні їй функції. Однак, у різних мовах, системи фонем не збігаються

З часом система фонем змінюється. Наприклад, в праслов‘яньській мові було 11 голосних, нині є 6.