4.3. Правила записування і називання вправ.

Записуючи і нази­ваючи будь-яку гімнастичну вправу, треба дати про неї повне й точне уявлення. З запису чи назви гімнаст повинен дізнатися, з якого вихідного положення виконувати вправу, спосіб і напрям руху, точно уявити, яка частина тіла здійснює рух і на якій части­ні приладу, а також в якому положенні вправа закінчується.

Ігнорування цих вимог може призвести до різного тлумачення способу виконання вправи.

У тому випадку, коли однією назвою можна дати точне уявлен­ня про рух, слід керуватися правилами скорочення та здоровим глуздом і обмежувати запис тільки необхідними компонентами, до­биваючись гранично короткого виразу. Наприклад, з двох записів комбінації на кільцях: «з розмахування у висі вис зігнувшись — викрут уперед, зіскок дугою» і «розмахування у висі махом уперед вис зігнувшись, махом назад викрут уперед у вис зігнувшись, зі­скок дугою до стойки на підлозі», другий варіант не відповідає правилам скорочення; крім того, вія не уточнює перший, незва­жаючи на те, що має майже вдвічі більший обсяг.

Немає потреби щоразу називати вихідне положення для на­ступного елемента, коли воно є кінцевим положенням поперед­нього.

Форми запису гімнастичних вправ.

Існують різні форми запису гімнастичних вправ. Тією чи іншою формою користуються залежно від змісту заняття і його завдань. Крім того, для створення посібників, програм, навчальної документації також застосовують відповідні правила записування гімнастичного матеріалу.

У практиці роботи прийнято такі форми запису:

1. Загальний запис. Користуються цією формою при складанні програм, деяких розділів навчальних посібників і підручників, а іноді конспектів уроків, коли немає потреби конкретизувати мате­ріали. Наприклад, у навчальній програмі найчастіше можна зустрі­ти такий запис: вправи для м'язів тулуба: нахили, повороти, упори і т. д. або загальнорозвиваючі вправи без предметів для нижніх і верхніх кінцівок та тулуба, перекиди вперед і назад з різних ви­хідних положень і з'єднань. Цілком зрозуміло, що описуваний всіх варіантів вправ зробило б навчальні програми, посібники тощо надто обсяговими і незручними для користування.

2. Конкретний запис. Цю форму використовують у підручниках, навчальних посібниках, класифікаційних програмах, записах за­лікових комбінацій і т. д., там, де повинні бути єдині вимоги і де недопустимі різні тлумачення. Бажано використовувати конкрет­ний запис і при написанні конспектів.

3. Скорочений запис. Цей запис використовують головним чином досвідчені вчителі при складанні навчальної документації, різних планів, конспектів уроку, залікових комбінацій тощо. Наприклад: в. п. – вихідне положення; о. с. – основна стійка; ел. – елемент; впр. – вправа; в/ж – верхня жердина і т.д.

4. Графічне записування вправ. Графічне зображення вправ схемою-малюнком може мати в одних випадках самостійне значення/ а в інших унаочнювати текст. Стислість і швидкість графічного записування робить його зручним і практичним. Користуються цією формою запису при складанні конспектів занять.

5. Записування загально розвиваючих вправ. На практиці встановлено такий порядок записування:

- порядковий но­мер вправи;

- вихідне положення;

- назва вправи (кола, нахили, повороти, присідання і т. д.);

- напрям рухів (вправо, вліво, уперед, назад, угору, вниз і т. д.);

- кінцеве положення руху, якщо це по­трібно;

- рахунок, під який виконується вправа.

6. Записування вільних вправ. Вільні вправи відріз­няються від загально розвиваючих тим, що вони мають більший зв'язок між окремими рухами, які виконуються потоково. Ці вправи складають так, щоб кінцеве положення одного руху було логічним початком наступного. Такий принцип виконання виключає потребу в середині вправи називати щоразу вихідне положення; його нази­вають на початку, а також після виконання всієї вільної вправи.

Вільні вправи записують у такій послідовності:

- назва вправи;

- музичний супровід;

- вихідне положення;

- зміст вправи з визначенням рахунку (вісімками, об'єднуючи їх римськими цифрами).

Приклад. Вільні вправи для юнаків (12—13 років). Музика І. О. Дунаєвського. Пісня з кінофільму «Воротар».

Вихідне положення – стойка по діагоналі в основній стойці;

І (вісімка)

1 – руки в сторони, праву ногу вперед;

2–3 – два – три кроки, вальсет;

4 – переворот уперед;

5 – падіння вперед, згинаючи руки;

6 – розігнути руки, упор присівши на правій, ліву в сторону;

7 – коло правою;

8 – змінити положення ніг;

II (вісімка)

1 – коло лівою;

2 – упор присівши;

3 – встати;

4 – рівновага на правій;

5–8 – витримка.

7. Записування вправ на гімнастичних прила­дах. На практиці встановлено такий порядок записування:

- назва приладу (перекладина, кінь, бру­си і т. д.);

- вихідне положення (з розбігу, наско­ку, вису, упору, з розмаху);

- назва вправи (стойка на руках, переворот у стойку, оберт, підйом, спад і т. д.);

- спосіб і напрям виконання вправи (си­лою, махом, розгином, обертом, наліво, направо, назад і т. д.);

- кінцеве положення вправи чи зіскоку з приладу.

Приклад. Перекладина низька:

з вису стоячи – розбіг – під­йом правою і перемах правою назад – зіскок дугою (в обов'язко­вих вправах кожний елемент або окремі з'єднання, які не можна розчленувати, записуються з нового рядка для визначення їх трудності в балах).

Приклад. Кільця:

з глибокого хвату – підйом силою – 2,5 бала;

кут тримати – 1,0 бала;

опускання вперед – 0,5 бала;

викрут уперед – 1,5 бала;

зіскок дугою – 2,0 бала.

При проведенні занять слід розумно користуватися гімнастич­ною термінологією. Поки учень не набув потрібного спортивного досвіду і не дістане чіткого уявлення про різні вправи, не можна користуватися тільки мовою термінології. У таких випадках треба доповнювати пояснення звичайною розмовною мовою.