Лекція № 4 Тема: Диференціальна біомеханіка. Використання основ біомеханіки в педагогічній діяльності по фізичному вихованні

План:

1. Статура і рухові можливості.

2. Вікові зміни рухових можливостей

3. Руховий вік.

4. Прогностична інформативність показників моторики.

5. Рухові переваги.

6. Використання основ біомеханіки в педагогічній діяльності по фізичному вихованні:

6.1. Основи програмованого навчання техніці й тактиці рухової діяльності;

6.2. Основи педагогічної кінезіології;

6.3 Поняття про сугестивні методи навчання.

Диференціальною біомеханікою називається розділ біомеханіки, що вивчає індивідуальні і групові особливості рухових якостей і рухової діяльності людей.

1. Статура і рухові можливості

Рухові можливості людини залежать від особливостей статури:

— довжини і маси тіла;

— пропорцій тіла — співвідношення розмірів окремих частин тіла (тулуба, кінцівок);

— особливостей конституції.

Пропорції і розміри тіла в людей істотно розрізняються, неоднакові і їхні рухові можливості. При тому самому рівні фізичної підготовленості люди з більшою масою тіла володіють більшою м'язовою силою. У той же час відносна м'язова сила (у розрахунку на 1 кг маси тіла) зі збільшенням розмірів тіла знижується.

При ходьбі і бігу довжина і частота кроків у значній мірі обумовлені розмірами тіла і, насамперед, довжиною ніг. Наприклад, при одній і тій же довжині тіла діти більш старшого віку роблять при бігу кроки більшої довжини, що почасти порозумівається тим, що в них у середньому більш довгі ноги.

Анатомо-фізіологічні особливості впливають і на кінематику рухів, і на тактику рухової діяльності. У процесі вікового розвитку відбувається значна зміна розмірів і будівлі тіла. У зв'язку з цим змінюється і режим пересування, довільно обираний людиною. Вибір швидкості, а також довжини і частоти кроків визначається домінуючим критерієм оптимальності, що поступово трансформується в міру переходу від дитячого віку до зрілого.

Основним природним критерієм оптимальності, що сформувалися у ході виникнення і розвитку життя на Землі, є економічність. Тому відповідно до принципу мінімуму енерговитрат у нормальних умовах доросла людина самостійно вибирає такий режим пересування (швидкість, довжину і частоту кроків і т.п.), при якому витрати енергії на одиницю перебореної відстані мінімальні.

На відміну від дорослих природна рухова діяльність дитини спрямована на розвиток і удосконалювання органів і систем організму. Вона організується відповідно до енергетичного правила кістякових м'язів (сформульованим И. А. Аршавським), відповідно до якого процеси розвитку і відновлення ефективні лише за умови інтенсивної рухової діяльності.

Установлено, що при ходьбі і бігу дітей дошкільного віку принцип мінімуму енерговитрат порушується.

Довільно обираний дітьми режим рухів більш інтенсивний у порівнянні з енергетично оптимальним.

В міру переходу до підліткового і юнацького віку ця відмінність скорочується, практично зникаючи до завершення полового дозрівання.

Люди літнього віку й особливо люди з ослабленим здоров'ям вибирають швидкість пересування нижче оптимальної . Очевидно, у людини, що перенесла травму, інфаркт міокарда чи інше серйозне захворювання, на перший план виходить критерій безпеки.

Індивідуальні особливості впливають не тільки на оптимальну техніку, але і на оптимальну тактику рухової діяльності. На мал. 61 зображені графіки оптимальної динаміки потужності при прагненні до найвищого спортивного результату на змаганнях з велоспорту (трек), плаванню, бігу й іншим циклічним видам спорту, якщо на подолання дистанції затрачається не більш 5-7 хв. Механічна потужність повинна змінюватися в різних людей по-різному, тому що можливості енергетичних систем у них різні. Так, у дітей потужність окисної системи (МПК) і ємність лактацидної системи значно нижче, ніж у дорослих.