2.7. Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого тра­вматизму.

Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого травматизму складають однойменна постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 114 і постанова «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру» від 22 березня 2001 року № 270.

Останній документ набуває значної ваги в системі правового забезпечення життєдіяльності під час отримання травм невиробничого характеру.

Постанова встановлює зміст розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру (не пов'язаних з трудовими відносинами), що сталися з громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на те­риторії України, із втратою працездатності не менше ніж на один робочий день.

Розслідуванню, згідно з цією Постановою, підлягають всі нещасні випад­ки невиробничого характеру (не пов'язані з виконанням трудових обов'язків) -травми, в тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою; отруєння, самогубство, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, ураження електричним струмом, ушкодження від контакту з тваринами, і такі, що мали тяжкі для здоров'я наслідки, які сталися в житлових та підсобних приміщеннях, на комунально-побутових і торговельних об'єктах, присадибних ділянках, у міс­цях відпочинку та масового перебування людей та інші.

Нещасні випадки, які сталися з громадянами під час прямування з роботи чи на роботу (пішки, на громадському чи власному транспортному засобі), а та­кож під час виконання громадського обов'язку щодо рятування людей, під час участі у спортивних іграх на офіційних змаганнях, розслідуються організацією, де працює потерпілий, або організацією, яка зобов'язана забезпечити чи відпові­дає за безпечну життєдіяльність людей на відповідній території незалежно від ступеня тяжкості травми. Результати розслідування використовуються в разі призначення потерпілому допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Факт ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку встановлює і за­свідчує лікувально-профілактичний заклад. Документом, який підтверджує ушкодження здоров'я особи, є листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу.

Про кожний нещасний випадок лікувально-профілактичний заклад упро­довж доби надсилає органу виконавчої влади повідомлення за формою, яку за­твердило МОЗ.

Рішення про необхідність розслідування нещасного випадку ухвалюється керівником відділу (служби) охорони праці місцевого органу виконавчої влади, який реєструє повідомлення лікувально-профілактичного закладу і надсилає своє рішення і копію повідомлення організації, що має проводити і) розсліду­вання.

Розслідування нещасних випадків із смертельним наслідком проводиться органами внутрішніх справ або прокуратури.

Керівник організації не пізніше наступної доби після надходження рішен­ня зобов'язаний утворити комісію з розслідування нещасного випадку у складі не менше трьох осіб.

До участі в роботі комісії можуть залучатися представники відповідного лікувально-профілактичного закладу та страхової організації (якщо потерпілий був застрахований), а також представники організації, відповідальної за додер­жання умов безпеки на території, об'єкті, де стався нещасний випадок. Термін розслідування нещасного випадку - не більше 10 календарних днів після утво­рення комісії, його результати оформляються актом за формою НТ.