2.1. Система екологічного законодавства.

Ефективним засобом подолання екологічної кризи має стати правове за­безпечення природоохоронної діяльності на основі практики застосування зако­нодавства про охорону навколишнього природного середовища. Основні напря­ми втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий меха­нізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної ви­значеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законо­давства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснюва­ти у двох напрямах:

• складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності, тощо);

• складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників дер­жавного контролю за станом довкілля з діяльністю господарчих структур.

При цьому розглядаються такі питання:

• використання природних ресурсів;

• використання родовищ корисних копалин;

• охорона довкілля;

• забезпечення екологічної безпеки;

• узагальнення практики здійснення контролю за охороною довкілля;

• узагальнення судової практики застосування природоохоронного законо­давства.

Систематизацію екологічного законодавства передбачається здійснювати у формі кодифікації та інкорпорації з визначенням першочергових та перспек­тивних законів та правових актів.

Інкорпорація актів екологічного законодавства передбачає систематизацію законів і нормативно-правових актів екологічного законодавства чи окремих розділів або витягів з них для використання в навчальних, наукових та практич­них цілях.

Удосконалення правових засад управління і контролю в галузі викорис­тання природних ресурсів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки має бути спрямовано на:

• реорганізацію системи органів управління природними ресурсами та пода­льшу інтеграцію функцій управління у сфері використання природних ресурсів в єдину узгоджену функціональну систему;

• розширення складу і повноважень місцевих органів управління і контролю з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів, за­безпечення екологічної безпеки;

• зміщення акценту в здійсненні державного контролю за дотриманням еко­логічного законодавства шляхом поступового формування органів екологічного контролю на регіональному рівні;

• використання можливостей басейнового принципу з урахуванням регіона­льних і місцевих особливостей та закономірностей розвитку природних компле­ксів та екосистем;

• узгодження координаційних і контрольних функцій Мінекобезпеки та орга­нів прокуратури щодо посилення контролю за дотриманням екологічного зако­нодавства, реалізації екологічної політики держави, захисту екологічних прав громадян.

Правове заохочення громадян та їх екологічних об'єднань до здійснення природоохоронної діяльності доцільно спрямовувати на захист екологічних прав населення, забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання приро­дних ресурсів та охорони довкілля за допомогою таких правових важелів:

• врегулювання механізму використання громадської думки в процесі прийн­яття екологічно значущих рішень, зокрема під час проектування, планування розміщення екологічно небезпечних об'єктів, реалізації іншої діяльності, здатної негативно впливати на стан довкілля та здоров'я людей;

• сприяння діяльності екологічних об'єднань громадян у розв'язанні конкрет­них екологічних проблем відповідного регіону, міста, селища, села, залучення їх до здійснення відповідних екологічних програм, різних природоохоронних за­ходів;

• стимулювання здійснення громадськими екологічними об'єднаннями конт­рольної діяльності, поширення передових форм та методів взаємодії з місцевими органами виконавчої влади, спеціально уповноваженими органами державного екологічного контролю.

З метою посилення ролі еколого-правової освіти, культури і науки у про­веденні природоохоронної діяльності передбачається:

• розширення мережі спеціальних навчальних еколого-правових закладів (ко­леджі, інститути, тощо), створення нових та реорганізація діючих наукових, зо­крема еколого-експертних центрів, діяльність яких спрямована на дослідження і оцінку різноманітних проблем охорони довкілля, використання природних ре­сурсів, забезпечення екологічної безпеки;

• визначення пріоритетних наукових досліджень у сфері використання при­родних ресурсів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

Важливим етапом у створенні системи законодавчого регулювання еколо­гічної безпеки ядерних об'єктів було прийняття Закону України «Про викорис­тання ядерної енергії та радіаційну безпеку», а також законів України «Про по­водження з радіоактивними відходами» і «Про екологічну експертизу», Водного кодексу України та інших законів.

На сьогоднішній день особливе місце посідає питання соціально-економічної захищеності населення. Це особливо актуально для регіонів з роз­ташуванням підприємств ядерно-паливного циклу (АБС, уранодобувних та пе-

реробних комбінатів), радіаційно-небезпечних підприємств та об'єктів, призна­чених для поводження з радіоактивними відходами.

З метою забезпечення протирадіаційного захисту населення країни за­тверджено «Норми радіаційної безпеки населення України» (НРБУ-97), в які за­кладено сучасні концептуальні підходи.