1. Загальні принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяль­ності.

Правову основу безпеки життєдіяльності становить Конституція України як за своїми юридичними особливостями, так і своїми принципами, тобто юри­дично вираженими об'єктивними закономірностями організації і функції соціа­льно-економічної, політичної, духовної сфер суспільства, правового положення особи.

Конституційні норми, з одного боку, закладають суть безпеки (норми-принципи), а з іншого - вказують на цілі подальшого розвитку і реалізацію пра­вового забезпечення безпеки життєдіяльності (норми-програми, норми-завдання, норми-зобов'язання).

Реалізація і розвиток основних конституційних положень, що регламен­тують суспільні правовідносини, безпосередніми суб'єктами яких є «особа» <-> «держава», здійснюються за допомогою як чинних фундаментальних нормати­вно-правових актів (Кодексів України про адміністративні правопорушення та Кримінального), так і спеціальних (Кодексів України про працю, Земельного, Законів «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря» та інших).

Поруч з нормативними актами, прийнятими вищим законодавчим орга­ном держави, для встановлення взаємозв'язків, усунення прогалин, а в ряді ви­падків і реалізації окремих правових норм або їх елементів, до правової бази безпеки життєдіяльності належать спеціальні акти, розроблені за дорученням виконавчих державних органів усіх рівнів (Кабмін, Міністерства, Державні Ко­мітети та інші).

Так, наприклад, «Положення...», що розвивають Закон України «Про охо­рону праці», поділяються на звичайні «Положення...» і «Типові положення...». Тут держава розподілила питання своєї прерогативи щодо розробки норматив­них актів і прерогативи своїх повноважень щодо контролю, «правового просто­ру» нормативних актів підприємств, що розробляються.

З іншого боку, формуючи систему «Типових положень...», держава на сьогоднішній день ліквідує прогалини в діючому законодавстві, узгоджує взає­мозв'язки між суб'єктами правовідносин, створює юридичну базу для удоскона­лення і розвинення «правового поля» підприємств.

Кожний нормативно-правовий документ з безпеки життєдіяльності має свою структуру, що визначає ідею систематизації згідно зі своїм рівнем, метою та завданнями. Сама структура нормативного акта формує відповідні внутрішні зв'язки.

Основними систематизуючими ланками нормативних актів безпеки жит­тєдіяльності (які за ієрархією знаходяться нижче від законів) є встановлення відносин у сфері виробництва, в межах дії небезпечного чинника (у т.ч. і чин­ників довкілля), а також щодо управління основними технологіями безпеки життєдіяльності (розслідування нещасних випадків, навчання, організації робіт

та інше).

Узагальнюючими ланками систематизації на рівні держави є національна ідея, відносини в суспільстві, соціально-економічне і політичне становище держави, можливості сприймання і використання законодавчих актів з боку споживачів та інше.

2. Система правового забезпечення безпеки людини.

Визначені принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяльності потребують відповідних узагальнюючих уявлень. До таких уявлень належить ієрархічне представлення діючого законодавства України (мал. 1).

Отже, Конституція України - це провідник і гарант встановлення безпеки на рівні національної ідеї. На рівні гаранта і реалізатора вона делегує необхідні повноваження до документів, які розгортають національну ідею в межах своїх повноважень, ураховує (закріплює на своєму рівні) питання безпеки людини у співвідношенні взаємодії із суспільством.

Чинні правовідносини сьогодні не забезпечують необхідного рівня безпе­ки людини. Згідно з цим в Україні фактично існує ще один правовий блок, який формує принципи (механізми) реалізації правового забезпечення життєдіяльно­сті людини. Цей правовий блок складається (умовно) з двох частин законодав­чих актів: перші - які створюють передумови управлінської діяльності, і другі -які безпосередньо відтворюють ту діяльність на практиці.

Завершальним блоком правової бази безпеки життєдіяльності є нормати­вно-технічні документи (НАОП, ДНАОП, ДСТУ, СНШ, СН, РД).

Основною особливістю існуючої загальної системи є те, що вона відзнача­ється несуворим розподілом змісту встановленої ієрархії. За змістом це є наяв­ність випадків, коли окремі елементи (статті) законів знаходяться в одному бло­ці, а формують уявлення іншого блоку. Це ще раз підкреслює ідею, що розробка законів є реальною необхідністю завдань держави з проблем відносин у суспіль­стві. І тільки в межах науки (дисципліни) реалізуються відповідні системні уяв­лення за необхідністю вирішення відповідних проблем.

Основною характерною рисою нижченаведеного блоку законів України є те, що вони встановлюють право громадян на подання їм допомоги і захисту в будь-яких умовах їх знаходження, праці та існування. В першу чергу це встано­влюється в «Основах законодавства України про охорону здоров'я». Закон регу­лює можливість надання допомоги хворим громадянам, а також визначає орга­ни, що створюють систему цієї допомоги і керування цією системою. Крім того, цей законодавчий акт становить базу для законодавчого блоку про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення (санітарне законодав­ство). Закон регулює питання накладання і стягнення штрафів та застосування фінансових санкцій, а також цивільно-правову і кримінальну відповідальність за порушення санітарного законодавства. Закон встановлює напрями розвитку міжнародних відносин у сферах санітарного та епідеміологічного благополуччя.

Мал. 1. Система законодавчого забезпечення безпеки життєдіяльності.