8.8. Полісемія. Транссемія. Дисемія

Спілкування дає можливість індивіду і групі співвідносити свою поведінку з діями і поведінкою інших індивідів і груп. Звідси – особлива увага науковців до семантики, збігу смислових фокусів у процесі використання слова-знаку для проведення і підтримання комунікації.

Неоднозначність трактування подій, явищ і їхніх значень в індивідуальній (а часто і в соціальній) свідомості призводить до знакового непорозуміння. Тоді потрактування того чи іншого знаку провокує появу додаткового смислу і реакції на нього.

Додатковий смисл може формуватися за допомогою використання:

• значення слова (або комплексу значень, якщо слово багатозначне);

• особливостей актуалізації того чи іншого значення через лексичне оточення слова;

• інтонації, вираженої знаками пунктуації.

На основі визначення і зіставлення значень виникає розуміння, а якісна сторона цього розуміння може привести до появи додаткових смислів і значень, запланованих чи не запланованих автором.

Дві основні моделі нейролінгвістичного програмування – мета-модель і мілтон-модель [182, с. 117-161] дають змогу комунікаторові оптимально вибудовувати власну мовну стратегію, справляти вплив на свідомість і підсвідомість співрозмовника, а отже, досягати своєї мети. Мета-модель – це серія запитань для усування перекручень, яких зазнає інформація в процесі комунікації (упущення – відновити, узагальнення – конкретизувати, викривлення – "вирівняти"). Застосування мета-моделі дає змогу зробити мову яснішою і не помилятися в розумінні мови співрозмовника. Мілтон-модель, навпаки, є способом "затуманювання" інформації шляхом побудови висловлювань з упущеннями, узагальненнями й викривленнями.

Досвідчений комунікатор застосовує обидві моделі залежно від своєї мети: якщо співрозмовник деформує (зумисно чи мимохіть) інформацію – послуговується мета-моделлю, наполегливо прояснюючи ситуацію. Коли ж є потреба приховати власну інформацію, використовує мілтон-модель. Якщо мета-модель є способом психологічного захисту від можливого маніпулювання свідомістю й підсвідомістю, то мілтон-модель є дієвим засобом впливу на свідомість і підсвідомість співрозмовника.

Одним із найтонших засобів вербального впливу є вміння досягти своєї мети, не окреслюючи її словами, – те, що в нейролінгвістичному програмуванні називають пресупозиціями [182,133–134]. Механізм дії цього засобу впливу на співрозмовника ґрунтується на тому, що, змушуючи співрозмовника робити вибір між двома чи більше реальними шляхами поведінки, мовець нав'язує йому (на рівні підсвідомості) певну дію. "Що ти будеш пити – чай чи каву?" Співрозмовник обрає, наприклад, чай, і навіть не відчуває, що таким запитанням його, по суті, програмують на виконання дії – пити.

Зауважимо, що автори НЛП уживають поняття пресупозиції в широкому розумінні, залучаючи до нього всі різновиди імпліцитних семантичних компонентів речення: і власне пресупозиції, і т. зв. вихідні припущення, і імплікатури мовленнєвого спілкування, і комунікативні імплікатури, що зумовлено спорідненістю цих явищ, наявністю в них спільного головного компонента – імпліцитності [281, 256]. Основну ознаку пресупозиції – імпліцитність – виділяють і інші дослідники. Пор., наприклад: "Пресупозиції є основною частиною змісту речень, що її, як правило, неявно передбачають у процесі вимовляння речень [90, 406].

Проблему референційно непрозорих контекстів сучасні лінгвісти роз'вязують у межах теорії подання і лінгвістичної обробки людського знання. Аналізуючи працю Дж. Факоньє "Ментальні простори" (1985), Дж. Дісмор підкреслює, що особлива цінність цієї теорії полягає в тому, що в ній окреслено когнітивні чинники, насамперед, принципи організації знання і процедурних стратегій семантичної інтерпретації. Саме ці когнітивні чинники відіграють важливу роль у встановленні зв'язку між лінгвістичними значеннями і словами в процесі дискурсу [90, 385].

Застосування поняття ментальних просторів може виявитися досить придатним для дослідження неоднозначності в комунікативній сфері. У межах ментальних просторів відбувається об'єднання інформації того чи іншого різновиду. Це той терен, який відображає погляд на світ тієї чи іншої людини; ситуацію, локалізовану в часі й / або в просторі; чиїсь індивідуальні надії; гіпотетичну чи уявлювану ситуацію тощо. Ментальні простори породжуються й акумулюють інформацію в процесі обробки дискурсів [90, 386], а якщо учасникам комунікації властивий неоднаковий набір уявлень, знань, сподівань і цілей, то й взаємне розуміння можливе лише за умови виконання т. зв. принципу оптимізації простору (термін Дж.Факоньє) – для успішного передавання інформації з одного простору в інший, тобто від одного учасника комунікативного процесу до другого.

Експлікація прихованого змісту є одним із способів оптимізації простору: те, що є істинним для одного ментального простору, може бути хибним для іншого, наприклад, простір переконань співрозмовника А може суттєво відрізнятися від простору переконань співрозмовника Б, тому цим комунікаторам для досягнення "консенсусу" потібен принаймні щонайповніший перелік мотивів їхніх переконань.

Адекватну інтерпретацію висловлювань співрозмовника (а відтак і породження оптимальної відповіді) уможливлює взаємне проникнення в наміри комунікаторів. Учасник дискурсу має, як правило, кілька передбачень щодо мотивів співрозмовника й з більшим чи меншим успіхом експлікує їх.

Імпліцитність, прихованість думки (прагнення, почуття) є однією з відмітних ознак комунікації взагалі й спілкування українців зокрема. Адже слова, як відомо, часто служать добрим засобом приховати свої думки [58, 225]. Тож комунікатори часом говорять одне, маючи на увазі зовсім інше. Більше того, досить часто мовлення, хоч і складається з мовних одиниць з їхніми значеннями, у кінцевому підсумку ніякого вербального змісту (з погляду комунікаторів) не має. Слова, речення служать просто засобом вияву інтонації, вираження якої було метою мовця. В.М. Русанівський помітив і проаналізував цікаве з психолінгвістичного погляду явище, що його в оповіданні "Смерть Копьонкіна" описує А. Платонов, – ситуацію, коли смисл висловленого полягає в самому факті мовлення: "Своими словами Копенкин говорил не смысл, а расположение к Дванову" [218, с. 51]. У деяких ситуаціях важливим є сам факт звернення до співрозмовника. Так, під час зустрічі знайомих однієї репліки з боку кожного комунікатора недостатньо для того, щоб у кожного з них виникло відчуття психологічного комфорту, тобто впевненості в тому, що стосунки перебувають у межах норми. Репліки про погоду, останні події тощо відіграють роль міжособистісного регулятора. Власне інформаційної функції вони не виконують. Це підтверджується прикладами "від супротивного": докладна відповідь на семантично знівельовані репліки виходить за межі етикету, а отже, заслуговує іронічного ставлення. Порівняймо, наприклад, народну усмішку:

– Здоров, Андрію! Як поживаєш? Що робить дружина? Куди це ти поспішаєш? Котра година? Ти читав сьогоднішній номер "Спортивної газети?" Як зіграв "Шахтар" – "Динамо" Київ?

– Дякую, добре, вишиває, додому, пів на восьму, не читав, 0:1! [91, 23].

Успіх комунікації великою мірою залежить від уміння "розгадувати" прихований, імпліцитний зміст, іншими словами – уміння розкрити, експлікувати пресупозицію (це є складником мета-моделі). З іншого боку, досвідчений комунікатор уміє сам будувати "туманні" висловлювання – з різних причин і з різною метою (що входить до мілтон-моделі). Розгляньмо кілька прикладів:

Мужик один з другим заложився, і каже один, що буде з паном обідати.

– Ну, добре, як пообідаєш, то я тобі пару волів дам.

Приходить до пана, вклоняється низенько:

– Пане, я ще нікому про те не казав, але до пана прийшов питати: що б коштував отакий шмат золота?

І показав йому на руку. (Пресупозиція: "я маю золото, прийшов його продати"). Пан зрадів, думає: "Оце щастя, треба його пригостити добре, то не мине те золото моїх рук". І крикнув, щоб йому принесли горілки, напоїв його, дають обідати, той сідає і обідає з паном; пан аж горить, хотів би дізнатися, де той шматок золота. От і питає:

– Ну, де ж твоє золото? (Це запитання, задане вчасно – у межах реалізації патерну мета-моделі, спрямованого на експлікацію пресупозиції, – могло б усунути заплановану мужиком двозначність; але прояснення висловлювання відбулося із запізненням).

– Та ще ж, пане, в мене нема, я питаю, що б він варт, якби його мати?

– Ото дурень!

– Я не дурень, пане, коли тим способом виграв пару волів.

І розказав йому, що то за штука, взяв з свого товариша пару волів [169,30].

Отже, у цьому випадку спостерігається зумисне затемнювання висловлювання, що є одним із патернів мілтон-моделі. Порівняймо інший приклад, в якому використання мілтон-моделі дає залежній людині змогу, хай і непрямо, та все ж таки висловити ставлення до свого господаря:

Лежачи в постелі, поміщик гукнув свого нового слугу й сказав:

– Піди нарви на городі редиски.

Слуга вийшов і через кілька хвилин повернувся з пучком у руках.

– Ти що, бовдуряко, не розумієш, що таке нарвати редиски? Раз я сказав нарвати редиски – це значить, що ти повинен вирвати її з землі, помити, порізати на шматочки, залити сметаною і посипати зверху петрушкою та кропом. (Поміщик реалізує один із патернів мета-моделі, що його автори НЛП називають "читанням думок").

Поміщик так рознервувався, що захворів, і послав того ж слугу до лікаря. Надвечір слуга ввійшов у спальню і відрапортував панові:

– Доручення ваше виконав: лікаря викликав, ліки купив, труну замовив і на кладовищі яму викопав [169,35]. (Слуга, сприймаючи слова поміщика дослівно, застосовує, по суті, патерни мілтон-моделі, приховано демонструючи своє ставлення до пана: доводячи до абсурду патерн читання думок, цим самим показує безглуздість підсвідомого переконання поміщика в тому, що слуга повинен знати, чого хоче пан).

Іще один патерн мілтон-моделі – неоднозначні висловлювання (на рівні слова – словосполучення – речення). Вони дають змогу завуалювати думку, і таким чином висловити її. Порівняймо неоднозначний контекст у такому тексті:

Селянин (подаючи гроші за податок). От тиснуть, так тиснуть...

Староста . Ти що, бісів сину, проти влади?

Селянин . Та ні, я про чоботи...

Староста . Так ти ж босий!

Селянин . Я й кажу: так притиснули, що продав [169, 63] (висловлювання "от тиснуть" належить ментальному просторові селянина, і в межах цього простору воно істинне, оскільки репрезентує систему поглядів зубожілої людини на причини свого бідування; однак багатозначність лексеми "тиснути" уможливлює її входження й до іншого ментального простору – того, що його репрезентує староста, змушений стежити, зокрема, і за настроями підлеглих йому людей, а тому й перебувати у стані постійної настороженості; зіткнення ментальних просторів з різними контекстами потребує конкретизації в аналізованій комунікативній ситуації – і тут селянин, як особа підневільна, начебто поступається, але водночас і ні: репліка "так притиснули, що продав" не прояснює ситуації, у ній водночас реалізовано і пряме, і переносне значення дієслова; крім того, неоднозначність лексеми "тиснути" підтримується неоднозначною синтаксичною конструкцією – її можна інтерпретувати і як неозначено-особову, і тоді експлікується думка про тиск влади; і як неповну особову, доповнювану пропущеним присудком "чоботи"; виникає своєрідне "семантичне мерехтіння", на тлі якого залежна людина висловлює свої думки.

Явище одночасної реалізації різних значень багатозначного слова сучасні мовознавці термінують по-різному (див., наприклад, статтю Т.О. Туліної "Дисемия и транссемия в малых юмористических жанрах", де зроблено аналіз наявних нині термінів – "дилогія" (О.С. Ахманова), "мерехтливе значення" (І.Г. Торсуєва), "накладання полісемії" (Ю.О. Карпенко), "дисемія" (О.Л. Факторович)). Авторка наводить висловлювання Д.М. Шме­льова про зумисну побудову контексту так, що на значення ніби проектується його омонімічне значення, Ю.О. Карпенка – про відновлення семантичної спорідненості омонімів у творах Б. Пастернака, М.П. Кочергана – про гру прямих і переносних значень слова як основу для каламбуру, поетичної метафори чи іншого стилістичного прийому. Як видно з назви праці, Т.О. Туліна вважає найвдалішим термін "дисемія", а пояснення щодо дефініції терміна цілком відповідає застосовуваній у нашому дослідженні теорії ментальних просторів: "Під дисемією розуміємо одночасну реалізацію двох (інколи більше) значень багатозначного слова в спряжених ним мікроконтекстах. При цьому кожний мікроконтекст підтримує тільки один лексико-семантичний варіант, тому кардинальної суперечності із загальним положенням про моносемічність слова в контексті не виникає; двозначність створюється входженням слова не в один, як звичайно, а у два мікроконтексти" [261]. Іншими словами, у кожному ментальному просторі слово є однозначним, а в комунікації, коли стикаються різні ментальні простори, може виникнути багатозначність – за умови семантичної спроможності використовуваних мовних засобів.