85

Вставні конструкції (слова, словосполучення і речення) виражають ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони не виступають членами речення, тобто граматично не пов'язані з іншими словамвставні конструкції приєднуються до речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності та підрядності. З сурядних найчастіше вживаються і, а, з підрядних — яки, але мають змістовий зв'язок із реченням:

Вставні конструкції в сучасному мовознавстві піддаються класифікаціям з різних боків. Найважливіші з них — за складом компонентів і за семантикою. Інші класифікації сполучаються з цими двома. За складом, наприклад, розглядаються вставні слова, словосполучення і речення у зв'язках з вираженням компонентів різними частинами мови та частками. Семантичний поділ на групи поєднується з різними способами оформлення думки.  За складом виділяються вставні слова, словосполучення і речення. У ролі вставних слів найчастіше виступають модальні слова:мабуть, певно, безперечно, можливо, безсумнівно та ін. Більшість із них співвідноситься з прислівниками: звичайно, нарешті, власне, імовірно, взагалі, навпаки тощо. Або просто прислівники, утворені від інших частин мови, у тексті стають вставними словами: по-моєму, по-твоєму, по-перше, по-друге, по-двадцяте, зрештою, наприклад, без сумніву, по суті (прислівникові сполучення) та ін.  Прислівникові і співвідносні з ними модальні слова в ролі вставних слів розрізняються лише в контексті: прислівник пояснює переважно дієслово, виражаючи спосіб дії, а модальне слово вказує на ступінь вірогідності, який характеризує все речення:

Деякі дієслова також можуть виконувати роль вставних слів, граматично відриваючись від інших слів у реченні (даруйте, дозвольте, бачу, може, розуміється, знаєте, чуєте, буває тощо):

Деякі сполучники, частки відіграють роль вставних слів: проте, однак, власне, мовляв, мов (рідко), отже, втім тощо. Слова однак іпроте бувають вставними і надають значення модальної протиставності тільки тоді, коли вони стоять у середині речення. На початку речення це звичайні протиставні сполучники сурядності і після них не треба ставити кому

У другу групу умовно можна виділити вставні словосполучення і сполучення слів: чого доброго, коротше кажучи, кажучи відверто, з дозволу сказати, чесно кажучи, з одного боку, як правило, як звичайно, як відомо, на щастя, на лихо, на диво, за словами... Словосполучення бувають вільні і фразеологічні (дієслівні та іменні). До вільних належать такі: на мою думку, сказати по правді, за словами (переказами) чиїмись тощо. До фразеологічних — в усякому разі, таким чином, власне кажучи, так би мовити, хвалити Бога (долю), пробачте на слові та ін.: 

За значення м виділяються такі групи вставних конструкцій:  1. Ті, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного: безперечно, безумовно, справді, очевидно, можливо, може, розуміється, певно, звичайно, мабуть, здається та ін.

2. Ті, що вказують на зв'язок думок, послідовність викладу чи його завершення: по-перше, по-друге, між іншим, до речі, втім, проте, однак, отже, значить, словом, таким чином тощо

3. Вставні конструкції, які виражають почуття мовця: на жаль, на лихо, на щастя, на диво, чого доброго, на біду превелику тощо.

4. Ті, що вказують на характер висловлення або способи оформлення думок: сказати по правді, коротше кажучи, іншими словами, так би мовити та ін.

5. Вставні конструкції, які вказують на джерело повідомлення: на думку.., за словами.., як кажуть, признатися, думаю, каже, за повідомленням.., на наш погляд, по-моєму тощо

6. Вставні конструкції, звернені до співбесідника, щоб привернути увагу: розумієте, бач, бачте, чуєш, пам'ятаєте, уявіть собі, даруйте, пробачте на слові та і

На відміну від вставних, вставлені конструкції бувають різних структурних і семантичних типів. Тут також можуть бути слова, сполучення слів та словосполучення, речення або й кілька речень. Вставленими називаються такі конструкції, які вживаються для доповнення, роз'яснення чи уточнення предметного змісту речення. Вони з'являються тоді, коли мовець помітив їх необхідність, почавши висловлювати думку:

Вставлені конструкції приєднуються до основи речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності (а, але, та, і) чи підрядності (як, щоб, що, бо, тобто та ін.

Вставлені конструкції здебільшого виділяються дужками: «Три сини, та дочка, та дорослі онуки (Від обличчя твого відірвались несила) Підняли тебе легко на дужії руки. Так, як ти їх легенько в житті проносила» (А.Малишко). Навіть одне слово може виділятися дужками, коли воно має в собі додаткове пояснення: «За селом зелено-зелено, і по хвилях переливи червоні (од сонця)» (А.Головко). Невеликі вставлені конструкції, які стоять переважно в середині основного речення і мають із ним тісніший змістовий контакт, виділяються з обох боків тире: «За вікном —згори було видно — шуміло, вирувало залите сонцем місто» (С.Скляренко); «Од лісу — сигнал чи то з переляку — пальнули з гармати» (С.Колесник). Комами з тире відокремлюються від інших членів основного речення вставлені конструкції тоді, коли на місці розриву повинна бути кома: «Не було ще такого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бугилею, всидів дома» (Г. Тютюнник); «В теплушках люди без води, Оці хлоп'ята і діди, Ці матері, — і в тебе ж мати, — А ген за ними тліють хати, Пожежі чорної сліди» (А.Малишко). У складних синтаксичних конструкціях, у яких використовуються вставні та вставлені структури, спостерігається їхнє органічне поєднання. В такому разі вони експресивно забарвлюють текст і наповнюють його різними модальними та семантичними відтінками: «Ще недавно — просто, здається, вчора було — стоячи ми з нею під нашою любимою вишнею» (М.Коцюбинський); «Єдина лишилась надія на батька — от, може, він скоро повернеться і вийме з мішка мені чобітки..»(М. Стельмах). Розділові знаки тут розподіляються так: вставні слова виділяються комами, а вставлені конструкції — тире або дужками. 

84

Непряма мова — один зі способів передачі чужої мови, синтаксично організований як підрядне речення. На відміну від прямої мови, непряма мова завжди займає постпозицію щодо слів автора, які становлять головну частину речення. Напр.: «Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясна зоря в погоду» (П.Куліш); «Тоді я сказав йому, що українські прерії (рівнини) відрізняються від мексиканських лише тим, що в Мексиці ростуть кактуси, а в нас — верба» (Гео Шкурупій). До непрямої мови належать і непряме запитання та непряме спонукання. Таким чином, непряма мова зі словами автора завжди становить складнопідрядне речення. Чуже мовлення передається в непрямій мові не дослівно, а лише зі збереженням предметного змісту, без відтворення таких його особливостей, як модальність, суб'єктно-об'єктний план висловлення тощо. При передачі чужої мови за допомогою непрямої відбувається заміна граматичних форм, відповідно до точки зору особи, що передає її. Так, особові форми дієслова і форми займенників 1-ї та 2-ї особи замінюються на форми 3-ї особи, наказовий спосіб дієслова передається за допомогою інфінітива або підрядного речення, звертання, вигуки,частки,вставні слова випускаються, напр.: «Мама плакала й казала, що я зовсім неможливо поводжуся з нею» (М. Хвильовий). Непряма мова стилістично більш нейтральна, і такі стилі, як науковий, офіційно-діловий, інформаційні жанри публіцистичного, віддають їй перевагу перед прямою мовою. Широко використовується непряма мова замість цитати для стислої передачі чужої думки у випадках небажаності чи неможливості дослівного її відтворення, напр.: «Тацит, розповідаючи про життя давніх римлянок, пише,що вони проводили не одну ніч без сну, в сльозах, помітивши перші ознаки марніння, гадаючи, що кохані покинуть їх» (газ.); «Автор статті пропонує реформувати азбуку так, щоб у ній кожна літера відповідала одному звукові» (М. Жовтобрюх). Непряма мова поєднується зі словами автора за допомогою сполучників що, щоб, наче, чи, а також займенників і прислівників. Вибір сполучників зумовлює як цілеспрямованість чужої мови, так і суб'єктивне ставлення автора до змісту переказуваних слів

Чужа мова, передана дослівно від імені того, кому вона належить, називається прямою мовою. Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена. Називаються словами автора. 1. Пряма мова береться з обох боків у лапки. Причому в лапки беруться також знак питання, знак оклику і три крапки. Крапка і кома виносяться за лапки. 2. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а якщо в середині або після неї, то виділяються комою й тире і пишуться з малої букви.  К.Д.Ушинський писав: „Якщо ви вдало виберете працю і вкладете в неї всю свою душу, то щастя само знайде вас”. „Три біди є у людини - смерть, старість і погані діти,” – говорить українська мудрість. 3. Якщо слова автора розривають пряму мову на межі двох речень, то після слів автора замість коми ставиться крапка. 4. Коли пряму мову передають у формі діалогу, тоді кожну репліку починають з нового рядка, перед нею ставлять тире і не вживають лапок. Інші розділові знаки ставлять, як звичайно при прямій мові. Коли чужу мову передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням, а пряму мову – підрядним. Діалог – це різновид прямої мови, одна з форм передачі чужої мови, мови двох чи більше осіб. речення, що промовляються учасниками діалогу, називаються репліками. Вони й є прямою мовою. Цитата – різновид прямої мови, один із способів відтворення чужої мови. Цитата – це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. У цитаті не можна нічого змінювати (навіть розділових знаків). Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками. Цитування буває кількох видів.

1. Цитата може наводитися у вигляді прямої мови із словами автора. Тоді розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові. „Лиш праця, - підкреслював І.Франко, - світ таким, як є, зробила”. 2. Цитата може доповнювати авторське речення, бути його складовою частиною. Тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови. Цитата береться в лапки і починається з малої букви.  Слово для Лесі Українки – це „гострий, безжалісний „меч, то, що здійма вражі голови з плеч...”. 3. Віршована цитата, якщо вона записана у вигляді строфи, в лапки не береться. 4. Вказівку на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, беремо в дужки і після другої дужки ставимо крапку. 5. Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки звичайно не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться.

83

Складнопідрядне речення- це речення, частини якого нерівноправні за смислом і поєднані сурядним зв'язком за допомогою сполучників підрядності або за допомогою сполучного слова.

Одна з частин складнопідрядного речення є головною, інша- залежною. Від головної частини до залежної можна поставити питання.

Напр.: Щоб не пламеніти горобині самотньо, посадив я поблизу неї нашу українську калину (І.Цюпа)- для чого посадив?

Серед складнопідрядних речень виділяються три основних види:

• складнопідрядні речення з підрядними означальними;

• складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними;

• складнопідрядні речення з підрядними обставинними.

складнопідрядне речення	приклади
підрядне означальне	Для нас тоді був цілий світ, як вимріяна казка (П.Карманський)
підрядне з'ясувальне	Щасливий, хто сни має милі (Л.Українка)
підрядне обставинне	Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків (М.Сингаєвський)

Складнопідрядні речення з підрядними означальними

Підрядні означальні речення- це підрядні речення, які відповідають на питання який? яка? яке? які? і залежать від одного з членів речення, вираженого іменником або іншою частиною мови в ролі іменника.

Підрядні означальні речення приєднуються до головного речення за допомогою сполучних слів який, чий, котрий, що, де, куди, звідки, коли та сполучників щоб, як, ніби, наче, неначе: А справжня слава- це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л. Костенко).

В наведеному прикладі підрядне речення приєднується до головного сполучним словом що. Воно є підметом підрядного речення (його можна замінити на сполучне слово яка, а також на вона, жінка).

Окремо виділяються займенниково- означальні речення, які пояснюють член головного речення, виражений займенником той, вжитим у значенні іменника: Те, що було, минулося, І знову не буде (Т.Шевченко).

Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними

Підрядні з'ясувальні речення- це підрядні речення, які відповідають на питання відмінків і пояснюють присудок у головному реченні.

Вони приєднуються до головного речення за допомогою сполучних слів хто, що, який, чий, котрий, де, куди, звідки, коли, відколи, якта сполучників що, як, щоб, ніби, мов, наче, неначе.

Сполучне слово є членом підрядного речення і вимовляється з підкресленою інтонацією: З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут (М.Коцюбинський).

Складнопідрядні речення з підрядними обставинними

Підрядні обставинні речення- це підрядні речення, які відповідають на ті ж питання, що й обставини в простому реченні.

Вони поділяються на підрядні місця, часу, способу дії, порівняльні, міри та ступеня, причини, мети, умовні, допустові, наслідкові.

підряднообставинне речення		приклади
місця	Будь там, де ти є
часу	Він почекав, поки вагон зрушив з місця
способу дії і ступеня	Кожен живе так, як він хоче
порівняльне	Хмари насувалися, наче великі хвилі
причини	Я зробив це через те, що люблю.
мети	Ми приїхали сюди, щоб відпочити
умовне	Якщо добре попрацюєш, одержиш нагороду
допустове	Хоч і не рідний він, але добра душа
наслідкове	Вже ніч, так що краще не виходь

Підрядні речення місця

Підрядні речення місця вказують на місце або напрям дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання де? куди? звідки?

Вони стосуються всього головного речення, проте можуть уточнювати обставину місця, виражену вказівним словом (прислівникамитам, тут, туди, звідти, скрізь, всюди).

До головного речення підрядні місця приєднуються сполучними словами де, куди, звідки (Іди туди, звідки прийшов).

Підрядні речення часу

Підрядні речення часу вказують на час місця дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання коли? відколи? доки? з якого часу? як довго?

Вони стосуються головного речення в цілому і приєднуються до нього сполучними словами як, як тільки, ледве, коли, поки, доти, скоро, під час того як, після того як.

Вказівними словами в головному реченні можуть виступати прислівники тоді, відтоді, доти (Він повернувся додому тоді, коли все скінчилося).