Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Сутність правосвідомості та його роль в житті суспільства

Підготовила:

студентка 4-Г курсу

Психологічного факультету

Назаренко Яна

Перевірив:

Ст. викладач Лисенко О.М.

Черкаси 2013

Вступ

Право як соціальне явище викликає те чи інше ставлення до нього людей. Це ставлення може бути позитивним (людина розуміє необхідність і цінність права) або негативним (людина вважає право даремним і непотрібним). Люди в тій чи іншій формі висловлюють своє ставлення до всього, що охоплюється правовим регулюванням, що пов'язано з уявленнями про право. Наприклад, люди висловлюють своє ставлення до законів та інших правових актів, до діяльності суду та інших правозастосовних органів, до поведінки членів суспільства у сфері дії права. Людина якось відноситься до минулого праву, до права, існуючому зараз, і до права, яке він хотів би бачити у майбутньому. Це ставлення може бути раціональним, розумним і емоційним, на рівні почуттів, настроїв. Те чи інше ставлення до права і правових явищ у суспільстві може бути в однієї людини і у групи людей, людської спільноти.

Як явище духовного життя, право належить до сфери суспільної та індивідуальної свідомості. Норми права, нормативні акти, правозастосовні рішення та інші юридичні феномени можуть розглядатися як своєрідні теоретичні та практичні проекції культури, для позначення яких в цій якості науці необхідно спеціальне поняття. Таким поняттям, що відбиває особливий вимір правової реальності, в правознавстві виступає категорія правосвідомості.

Правосвідомість - це сукупність уявлень, переконань і почуттів, що виражають ставлення людей, соціальних спільнот до діючого або бажаного права.

Правосвідомість - одна з форм суспільної свідомості. Як і інші форми суспільної свідомості: мораль, релігія, мистецтво, наука, філософія, - правосвідомість виступає специфічним способом духовного пізнання дійсності. Правосвідомості в духовній культурі властива відносна самостійність. Правові погляди, ідеї, теорії, почуття живуть як би відособленим життям, незалежної від економіки, політики, держави і навіть позитивного законодавства. Зміни останнього задає, звичайно, певні параметри для розвитку правосвідомості, але ніколи не здатне кардинально «перебудувати» і тим більше усунути вихідного культурно-історичного сенсу правосвідомості.

Тому правосвідомість - вельми незалежне, цілісне і як би навіть рядоположенное праву явище, що вимагає вивчення в якості особливого об'єкта правової теорії, через яке теорія права «виходить» на такі сокровенні питання, як сутність права, його генезис, культурна специфіка юридичного регулювання в рамках тієї чи іншої цивілізації, деформації правової поведінки, джерела і причини злочинності та іншої соціальної патології і т.д.

Правосвідомість найбільш повно та різнобічно відображає ідеальну, духовну сутність права як елемента культури, своєрідною архетипической інваріанти життєвого укладу даного народу. Помічено, що в різних типах цивілізації, різних культурно-історичних спільнотах існують вельми неоднозначні уявлення про норми поведінки, про належне, про способи регулювання тих чи інших ситуацій і т.д.

У даній роботі постараюся розкрити сутність поняття правосвідомість, охарактеризувати поточний стан російського суспільства з точки зору цивільного правової свідомості, а також рівень правової культури в нашому суспільстві, виявити основні проблеми в ситуації, що склалася і намітити шляхи їх вирішення.

1. Поняття правосвідомості

Така форма суспільної свідомості, як правова свідомість, існує з моменту виникнення людського суспільства. Правосвідомість є відображенням у свідомості людей того факту, що люди в суспільстві неминуче пов'язані певними правилами з іншими людьми.

Правосвідомість (правова свідомість) являє собою систему почуттів, поглядів, ідей, в яких відбивається уявлення людей про право і правові явища дійсності.

У своєму розвитку правова свідомість залежало від інших форм суспільної свідомості: від релігії, моралі, політики. Такі форми суспільної свідомості, як релігійна свідомість і моральне свідомість, впливали на розуміння права. У релігійній свідомості вперше формується поняття свободи і справедливості, а право розуміється як міра свободи і справедливості у відносинах людей один з одним (Додаток А).

У стародавньому світогляді людина розумівся як частина природи, як її раб, істота, не здатне змінити природу і самого себе. Свобода розумілася як усвідомлена необхідність. Особистої, індивідуальної свободи стародавній світ не знав. Особистість у стародавньому світі підпорядковувалася суспільству, колективу.

З появою християнства в Західній Європі змінюється погляд на сутність людини. Природа людини розуміється не тільки як матеріальна, але і як божественна, творча; свобода - як можливість ставити собі цілі і досягати їх, як можливість змінити себе, досягаючи подоби Бога. Це висуває нові вимоги до відносин людей один з одним як з рівними вільними партнерами.

Поняття справедливості також змінюється з появою християнства. У стародавньому світі справедливість розумілася як відплата за справи. У Середні століття бути справедливим - означало бути милосердним, дотримуватися заповідей Христа.

Правова свідомість носить активний характер. В даний час йому належить значна роль в різних сферах правового життя:

- У правотворчій діяльності при створенні юридичних норм;

- У правозастосовчій практиці органів держави та посадових осіб при вирішенні конкретних життєвих ситуацій;

- При виборі варіанта поведінки всіма суб'єктами правовідносин;

- При безпосередньому регулюванні деяких відносин, коли за відсутності необхідної норми (прогалині в праві) правопріменітель керується власним правосвідомістю.

2. Структура правосвідомості

У структурі правосвідомості виділяють буденне і теоретичне правова свідомість.

Повсякденна правосвідомість відображає зовнішні сторони правових явищ. Воно формується в основному стихійно під впливом повсякденного життя і виступає у формі правової психології.

Правова психологія - це оцінки, почуття, емоції, настрої людей у ​​ставленні до правової дійсності.

Теоретичне правосвідомість відображає внутрішні, сутнісні сторони правових явищ. Теоретичне правосвідомість проявляється у формі ідей, категорій, принципів. Різновидами теоретичного правосвідомості виступають правова наука і правова ідеологія.

Правова ідеологія - це уявлення, погляди, поняття, переконання, теорії про правову дійсності. Ідеологічні елементи - це систематизоване знання про конкретні правові явища, їх осмислення на теоретичному рівні. Правова ідеологія виробляється фахівцями і засвоюється населенням в процесі правового виховання, при отриманні юридичної освіти, при знайомстві з юридичною літературою, нормативними актами.

Правова ідеологія і правова психологія тісно пов'язані і взаємодіють між собою. Активно пропаговані правові концепції (наприклад, теорія правової держави) впливають на правову психологію, змінюючи її. Але й емоційні, чуттєві елементи правосвідомості мають значення для розвитку правової ідеології: вони можуть або сприяти, або гальмувати поширення тих чи інших юридичних ідей.

Розрізняють також індивідуальне, групове і суспільну правосвідомість.

Індивідуальне правосвідомість - це уявлення, погляди, емоції однієї людини. Індивідуальне правосвідомість передбачає певне знання права, законодавства, повага до права.

Групове правосвідомість - це особливості уявлень про право певної соціальної групи. Воно формується завдяки тому, що у певних категорій громадян (молоді, студентів, пенсіонерів, суддів, лікарів, адвокатів) є спільні корпоративні інтереси, які вони відстоюють за допомогою страйків, мітингів і т.д.

Особливим видом групового правосвідомості є професійне правосвідомість юристів. Воно формується на основі юридичної практики, а також під впливом правової ідеології і науки. Погляди юристів-професіоналів грають важливу роль в реалізації юридичних норм.

Нарешті, в силу того, що в кожній країні існують свої державно-правові інститути, свої юридичні традиції, існують і особливості у відображенні правових явищ у свідомості того чи іншого суспільства.

Правосвідомість суспільства впливає як на правотворчість, так і на юридичну практику. Особливо наочно воно проявляється при проведенні референдумів, щодо до окремих видів покарання і оцінкою деяких діянь.