30. Стратегії і методи управління активами і пасивами банку

Діяльність щодо управління активами і пасивами належить до чис­ла стратегічних планів комерційного банку. При цьому визначаються довгострокові завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів щодо їх реалізації. Завдання визначають вихідні підходи до розвитку банку. Як комерційне підприємство банк повинен орієнтуватися на таку діяльність, яка приносить йому прибуток. А величина прибутку залежить від обсягу та структури активів і пасивів, обсягу прибутків та витрат, ефективності діяльності банку. Довгострокові завдання управління банком включають орієнтацію на забезпечення його надійності і стабільності як умов довіри вкладників до банку. У ході вирішення дилеми «прибуток - ризик» банки обирають одну з альтернативних стратегій. Перша дає змогу отримати максимальний прибуток, хоча при цьому існує загроза збитків, тобто діяльність супроводжується підвищеним ризиком; друга полягає в тому, щоб до мінімуму знизити ризики та стабілізувати прибутки. Стосовно управління активами і пасивами загальні стратегії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей та методів управління. До методів УАП належать зокрема такі, як структурне балансування, управління гепом, управління дюрацією, імунізація балансу, хеджування, страхування, управління спредом. Нині в міжнародній банківській практиці удосконалення інструментарію УАП відбувається досить динамічно, а новітні методики та фінансові конструкції часто поєднують проведення як балансових, так і позабалансових операцій. Дослідження взаємозв’язків між трьома розглянутими вище підходами до управління банківськими фінансами показує, що кожен наступний є логічним продовженням попереднього та включає весь арсенал вже відомих методів і прийомів. Тепер у світовій банківській практиці інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку більшістю фахівців визнано єдиним раціональним способом управління, здатним забезпечити виживання банку у висококонкурентному ринковому середовищі. За сучасних умов підвищеної волатильності фінансових ринків та зростання загального рівня ризикованості саме цей підхід найефективніший. У вітчизняній банківській практиці всі три підходи до управління фінансовими потоками існують паралельно. В окремих банках (їх частка незначна) управління здійснюється все ще через активи, в біль­шості банківських установ переважають автономні методи управління (тобто другий підхід — через пасиви), але є й банки, де використовуються сучасні прогресивні методи управління.

46. Маржа беззбитковості банку та її економічний зміст

Точка беззбитковості є одним з показників, застосовуваних для оцінки ефективності інвестиційних проектів. Оскільки точка беззбитковості відповідає обсягу продажів продукції, починаючи з якого її випуск повинен приносити прибуток, розрахований для її досягнення обсяг продажів (випуску) зіставляється із проектною потужністю створюваного підприємства. Аналіз беззбитковості проекту дозволяє виявити залежність розміру прибутку від визначальних факторів: обсягу продажів, зміни ціни продукції, видатків на будівництво підприємства цін на сировину і т.і. Ця інформація з урахуванням бажаного інтервалу значень цін продажу, видатків підприємства і т.і. може використовуватися для оцінки інвестиційного проекту й інвестиційного ризику. В процесі управління прибутком важливе значення має розрахунок маржі беззбитковості банку (нульова маржа)

М0= * *100

31. Суть, необхідність та методи управління активами банку. Сутність активів банків обумовлюється їхньою роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб'єктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості і платності в тих суб'єктів економіки, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу. 

Активи банків — це частина бухгалтерського балансу, що характеризує розміщення й використання залучених банком коштів з метою одержання прибутку і підтримання ліквідності банку. Активи банку відрізняються за ступенем ліквідності, прибутковості та ризикованості. Активи комерційного банку, як і будь-які види вкладення коштів, вирізняються різним рівнем ліквід­ності, тобто можливістю трансформації в кошти у готівковій та безготівковій формі, придатні для негайного виконання банком зобов'язань перед вкладниками й іншими кредиторами, а також швидкістю, з якою може бути проведена ця трансформація. чим вищий рівень ліквідності активу, тим менше він прибутковий. Найбільший прибуток бан­кам дають активи у формі довгострокових кредитів та інвестицій у цінні папери. Більшу частину активів комерційного банку складають фінансові вимоги — різноманітні види позик, вклади в цінні папери тощо, тоді як в активах виробничої компанії фінансові вимоги представлені дебіторською заборгованістю (до скорочення част­ки якої прагне кожна компанія) і готівкою, необхідною для виплати заробітної плати. В умовах жорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно вдосконалювати системи та форми управління активами, швидко оволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкретному середовищі або принаймні нормальні умови розвитку організації. 

основними принципами управління активами є науковість, комплексність, системність, об'єктивність, точність, достовірність, дієвість, єдність планів, оперативність, зацікавленість, демократизм, ефективність. Ними необхідно керуватися при управлінні активами на будь-якому рівні.

50. Управління ризиком зміни відсоткових ставок Узгодження строків розміщення активів і залучення зо­бов'язань — це один із методів, за допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. При цьому припускається, що всі відсоткові ставки, як за активними, так і за пасивними операціями, змінюються з однаковою швидкістю та в одному напрямі. Сутність прийому полягає у встановленні співвідношень між строками за­лучення та розміщення однакових за обсягом коштів. Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Такий прийом не максимізує, а стабілізує прибуток, мі­німізуючи відсотковий ризик. Застосовується в разі управління банком за стратегією мінімізації ризиків. Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управління, який надає потенційні можливості одер­жання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок на ринку. Використання цього підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованим підходом до управ­ління строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок. І навпаки - - строки виконання зобов'язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Цей підхід дозволяє мак-симізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризи­ком, пов'язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз стосовно відсоткових ставок не виправдається, то банк може зазнати збитків. На вибір того чи іншого підходу до управління строками впливає багато чинників, таких як обрана банком загальна стра­тегія управління, надійність прогнозу зміни ринкових дтавок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику.

32. Управління дохідністю кредитного портфеля банку та методи ціноутворення за кредитами. Дохідність характеризується абсолютними (сума доходів у грошовому вираженні) та відносними показниками (середній рівень дохідності кредитних ресурсів). У загальному випадку дохідність кредитного портфеля банку протягом зафіксованого періоду залежить від обсягу портфеля та рівня відсоткових ставок за кредитами.

У процесі кредитування значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом:

Метод «вартість плюс». Враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку з надання кредиту.

Головний недолік методу — ігнорування ринкових чинників, таких як попит і пропонування, стан кредитного ринку, конкурен­ція, а також припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

Метод «базова ставка плюс». Сутність полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. Переваги цього методу — простота, необов’язковість точного врахування витрат за кожним кредитом, зручність застосування в умовах установлення плаваючих ставок за кредитом, урахування впливу конкуренції.

Метод «надбавки» має на увазі визначення кредитної ставки як суми процентних витрат із залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик і прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим компаніям на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити «овернайт». 

Метод «аналізу дохідності клієнта» базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють аналізу прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку всіх доходів і витрат з обслуговування кожного клієнта, і застосовується насамперед для кредитування великих компаній, які мають постійні та різноманітні зв’язки з банком.Має певні недоліки: складність, громіздкість, необхідність розробки докладної звітності за доходами та витратами з обслуговування кожного клієнта. Такий підхід до управління кредитною діяльністю корисний для виявлення найприбутковіших клієнтів і видів банківських послуг та операцій.

45. Менеджмент витрат банку. Оцінка факторного впливу на динаміку процентних витрат.Витрати - це зменшення економічної вигоди у звітний період у формі відпливу або використання активів, виникнення заборгованості, що веде до зменшення власного капіталу і не є розподіленням між акціонерами. Якщо доходи збільшують суму капіталу, то витрати її зменшують. Усі витрати поділяються на: - банківські витрати; - небанківські операційні витрати; - непередбачені витрати. Факторний аналіз процентних витрат банку здійснюється за такою методикою. Процентні витрати залежать від середніх залишків за сплаченими пасивами та середньої процентної ставки за ними: F(Вп) = F(Псер) + F(iсер), де F(Вп) — зміна (зростання або зниження) сумарних процентних витрат; F(Псер) — зміна (зростання або зниження) процентних витрат виключно за рахунок першого фактора — середніх залишків за сплаченими пасивами; F(iсер) — зміна (зростання або зниження) процентних витрат виключно під впливом другого фактора — середньої процентної ставки за платними пассивами