21.Джерела зрост. Банк. Капіталу

Є два осн. Методи поповнення банк. Капіталу: 1.метод внутр.. джерел поповнення. Головним джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку найбільш прийнятніше і найбільш дешева форма капіталізації банків. Завдання менеджменту:полягає у розробці оптимального співвідношення ЧП, який залигається у розпорядженні банку на: 1.рекапіталізацію; 2.на виплату дивідендів акціонерам банку. ПЕРЕВАГИ: 1.незалежність від конюктури ринку; 2. відсутність витрат на залучення капіталу ззовні; 3.простота застосування; 4.забезпечення існуючого кола власників та акціонерів. НЕДОЛІКИ: швидко наростити каптіла неможливо та можливість зменшення дивідендів. 2 метод – залучення за рах. зовнішніх джерел поповнення, здійснюється такими 3 способами: 1.емісія акцій; 2. Емісія капітальних боргових зобов’язань. 3.продаж активів.ПЕРЕВАГИ: можливість швидко одержати значні суми грошових коштів, а також поліпшити позиції банку щодо залучення коштів у майбутньому. НЕДОЛІКИ: 1.висока вартість; 2.труднощі розміщення акцій на ринку; 3.значне зростання ризику зниження доходів на 1 акцію; 4.послаблення контролю за банком з боку акціонерів, якщо вони самі не зможуть викупити всі акції нової емісії.

25.Ціноутворення за депозитними зобов-ми банкуОбсяг залучення заощаджень у банк систему залежить від цінової політики банку. Банки встановлюють диференційовані ставки в залежності від виду депозиту, строку та суми. Ціноутворення за депозит операціями базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову ціну залучених ресурсів і витрати банку з обслуговування депозитних рахунків. На рівень депозитних рахунків впливає ряд чинників: 1. попит і пропозиція на ринку депозитів; 2.норми обов резервування; 3.обовяз вимог НБУ до співвідношення зобов’язань на ВК; 4. структура та види вкладень, тощо. Ціна депозитів трансформується у ціну кредитів. В основу формування депоз. ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінім рівень дохідності, який задовольнить інвестора в разі вкладення влас коштів у банк. Номінальна % ставка = реальна % ставка того самого періоду+очік темп інфляції. За своїм ек. Змістом % ставка – вартість (ринк ціна) яка відображає альтернативні варіанти розміщення та ризику.Реальна % ставка – ставка на майб період і в момент інвестування вона невідома. Розрах.% ставок за депоз. ґрунтуються на оцінці чи прогнозі рівня реал.ек. роосту, який очікується впродовж періоду вкладення коштів. Рівень ставки з урах. ек.росту та інфляції – номінальна без ризикова ставка. Розрахунок базової депозитної ставки: Темпи ек росту+інфляція=номінальна без ризикова ставка+ премія за ризик = Базова депоз.ставка. Реальна % ставка = Номін % ставка+ капіталізація %

26. Особливості управління запозиченими коштами банку Джерелом формування ресурсів банку є вклади клієнтів, але з розширенням банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових джерел зростання ресурсної бази. Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення — недепозитними зобов’язаннями банку. Основні джерела запозичення коштів для банківських установ такі: -позики в центральному банку (ЦБ);-міжбанківський ринок ресурсів;-проведення операцій репо;-міжнародний фінансовий ринок (євроринок);-ринок депозитних сертифікатів;-ринок комерційних паперів;-позики в небанківському секторі. Позики в центральному банку. Вартість запозичення коштів у центральному банку (ЦБ) визначається обліковою ставкою. Одержання кредиту від ЦБ розглядається як привілей для комерційного банку, оскільки серед недепозитних джерел воно найдешевше. Як правило, центральний банк надає кредити тим банкам, які зазнають тимчасових труднощів у формуванні ресурсів, або для підтримання їхньої ліквідності(позика має короткостроковий характер). НБУ використовує механізм рефінансування комерційних банків для управління ліквідністю банківської системи та регулювання грошово-кредитного ринку України. Рефінансування комерційних банків Нац банком України здійснюється через:-проведення операцій на відкритому ринку; -надання стабілізаційних кредитів. Операції на відкритому ринку можуть проводитися у формі: кількісного або процентного тендера для надання кредитів на строк до 14 днів та на строк до 180 днів; відкриття постійно діючої лінії рефінансування для надання кредитів «овернайт». Кількісний тендер - НБУ наперед оголошує відсоткову ставку, за якою банки можуть одержати кредити, а розподіл коштів відбувається відповідно до поданих заявок до закінчення запропонованої на тендері суми. Процентний тендер - банки самостійно пропонують відсоткову ставку, за якою вони погоджуються запозичити кошти, але ця ставка має бути не нижча за облікову. Постійно діюча лінія рефінанс. передбачає надання кредиту на один робочий день (кредит «овернайт») під забезпечення державних ЦП перерахуванням коштів у день отримання заявки від банку. Міжбанківський ринок кредитних ресурсів — це ефективний механізм перерозподілу грошових коштів. На міжбанківському ринку укладаються кредитні угоди 3 типів: 1) одноденні-кредити типу «овернайт» (overnight);2) строкові-термін надання кредиту (дні, тижні, місяці); 3) безстрокові- (відкрита) угода автоматично продовжується щодня доти, доки один із учасників не вирішить її перервати.

Угода репо - це надання міжбанківської позики під забезпечення цінними паперами за умови зворотного їх викупу після повернення коштів кредиторові. Термін дії таких угод може тривати від кількох год. до кількох міс. Залежно від строку дії угоди репо, як і міжбанківські кредити, бувають 3 типів: 1) нічне репо: тривалість — один день, ставка фіксована; 2) строкове репо: тривалість чітко визначена угодою, ставка фіксована; 3) безстрокове (відкрите) репо: термін не фіксується, дія угоди припиняється за вимогою однієї зі сторін, ставка плаваюча. Одним із популярних джерел запозичення коштів комерційними банками є одержання кредитів на міжнародних фінансових ринках. Доступ на ці ринки мають великі міжнародні банки.

Ринок депозитних сертифікатів. Депозитний сертифікат — це процентне боргове зобов’язання банку, яке підтверджує вкладення певної суми коштів у банк на визначений термін за конкретною відсотковою ставкою або за ставкою, що розраховується за умовами укладеної угоди. Основна роль ДС полягає в забезпеченні банків додатковими джерелами коштів. Ринок комерційних паперів. Комерційні папери — це короткострокові незабезпечені боргові зобов’язання, термін обігу яких не перевищує 270 днів. Позики в небанківському секторі. До фінансових небанківських установ належать пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, кредитні спілки, взаємні фонди, трастові компанії. Особливості процесу управління недепозитними коштами На вибір недепозитних джерел коштів банку впливають такі чинники:відносна вартість конкретного джерела;граничні строки погашення;рівень надійності джерела;правила й обмеження щодо використання;доступність;кредитні можливості банку-позичальника — величина капіталу, рейтинг, можливості реалізації комерційних паперів.

27. Суть і механізм управління активами і пасивами банку Під управлінням активами та пасивами (УАП) необхідно розуміти скоординоване управління всім балансом, а не окремими його частинами. Головна ідея концепції УАП полягає в тому, що банки ма­ють розглядати свої активи, зобов'язання та капітал у нерозрив­ній єдності. Управління активами й пасивами - основний процес, у межах якого банки планують і реалізують свої доходи та контролюють притаманні їх діяльності ризики. Проблеми УАП мають комплекс­ний характер, оскільки необхідно враховувати велику кількість факторів, що стосуються багатьох напрямків діяльності. Відтак зростають вимоги до якості інформаційного забезпечення. Об'єктом управління активами і пасивами є фінансові пото­ки, які знаходять відображення в динамічному банківському ба­лансі. З огляду на багатоплановість і складність процесу прийнят­тя рішень при управлінні активами і пасивами слід використо­вувати системний підхід. Для постановлення цілей управління активами і пасивами менеджери банку, насамперед, повинні забезпечити належний захист банку від ризиків. Як відомо, між прибутковістю та ризиком існує пряма залеж­ність, і тому пошук оптимального їх співвідношення в сучасних умовах розглядається як найважливіше завдання керівництва кожного банку. У теорії управління банком виділено два напрямки в управ­лінні активами і пасивами - бухгалтерський та економічний - і відповідні їм дві моделі банківської фірми - бухгалтерська та економічна. Бухгалтерський підхід використовується в короткостроковій перспективі. Критерієм цінності банківської фірми за бухгалтерським підходом є оголошений дохід на акцію. Економічний підхід використовується у більш довгостроковій перспективі. Критерієм цінності банківської фірми за економіч­ним підходом є ринкова вартість власного капіталу (ВК), що ви­значається як різниця між ринковою вартістю активів і пасивів. Метою управління активами і пасивами тут є максимізація власного капіталу за заданим рівнем процентного ризику або збереження ринкової вартості власного капіталу на певному рів­ні за мінімальним рівнем процентного ризику. Отже, управління активами й пасивами - одна з основних складових банківського менеджменту, яка безпосередньо впли­ває на ефективність роботи фінансової установи та її здатність виживати в конкурентному середовищі.

28. Геп-менеджмент, його положення

Індикатором чутливості балансу до відсоткового ризику є показник гепу (розрив, дисбаланс).

Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи — чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. А. чи П. є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо впродовж зафікс. інтервалу він задовольнятиме принаймні одну з таких умов:дата перегляду плаваючої відсоткової ставки потрапляє в межі зафіксованого часового інтервалу; строк погашення настає в цьому інтервалі; термін проміжної або часткової виплати основної суми настає в зафіксованому інтервалі; зміна базової ставки, покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов’язання, можлива або очікується протягом цього самого час-го інтервалу і не контролюється б-м. Нечутливі активи та зобов’язання -доходи та витрати за якими впродовж аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

ГЕП=ЧА-ЧЗ. ГЕП буває:додатній і позначається знаком (+) у разі коли ЧА>ЧЗ; відємний зі знаком (-) коли ЧА<ЧЗ; збалансована позиція або нульовий ГЕП у разі коли ЧП=ЧЗ. І додатний, і від’ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу. Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов’язань банку використовують коефіцієнт гепу. КГЕПу = ЧА/ЧЗ. КГЕПу > 1-- геп додатний, КГЕП < 1 — геп від’ємний. КГЕП = 1, то геп нульовий. Правило управління гепом: якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься; якщо геп від’ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням — збільшуватиметься. Для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне — щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від’ємним — за їх зниження. Незалежно від того, додатний чи від’ємний геп має банк, чим більша абсолютна величина гепу, тим вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і тим більше змін. його маржа. Для контролю за рівнем відсоткового ризику використовують індекс відсоткового ризику (відношення абсолютної величини гепу до робочих активів і виражається у відсотках). Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (коли геп додатний) чи пасивів (коли геп від’ємний) може змінити свою вартість у зв’язку зі зміною ринкових ставок, а отже, вплинути на ринкову вартість усієї банківської установи. Індекс розраховується без урахування знака, оскільки й додатний, і від’ємний геп можуть призвести до збитків. Через установлення лімітів індексу відсоткового ризику банк може здійснювати контрольну функцію. Зміну маржі банку залежно від коливань ринкових ставок дозволяє оцінити модель гепу, яка описує залежність між цими показниками:

ΔP (t) » (rp – r) · GAP(t),

ΔP(t) — величина зміни % маржі банку протягом періоду t; rp, r — прогнозована та поточна ринкові ставки.

Збільш. чи зменш. % маржі залежить від знака гепу («-» чи «+»), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку. Додатне значення ΔP(t) указує на збільшення маржі і буде результатом підвищення ставок за додатного гепу або зниження ставок за від’ємного гепу. Від’ємне значення ΔP(t) свідчить про зменшення маржі банку, зумовлене підвищенням ставок за від’ємного гепу або їх зниженням за додатного гепу. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, відсотковий ризик — мінімальним, проте одержати підвищений прибуток завдяки сприятливій зміні відсоткових ставок буде неможливо.