7.Місце банківської системи у фінансовій системі України. Внесок банківської системи у ввп України.

8. Банківська система сша та Великобританії.

Банківська система Великобританії є дворівневою.

Етапи еволюції банківської системи Великобританії:

1694р. – засновано центральний банк як акціонерну компанію;

1861 р. – засновано Національний ощадний банк;

1946р. – центральний Банк Англії націоналізовано;

1979р. і 1987р. – видано закони про банківську діяльність;

1998р. – законодавчо закріплено незалежність Банку Англії.

Банк Англії – центральний банк країни - Депозитні, кредитні

та торгові банки, Фінансово-кредитні установи

небанківського типу

Сучасна кредитно-банківська система США є дворівневою і складається з таких основних елементів:

на першому (верхньому) рівні банківської системи - Федеральна резервна система (ФРС), яка включає: Раду керуючих Федеральної резервної системи, 12 федеральних резервних банків, які є центральними для округів і розташовані у різних регіонах країни;

другий (нижній) рівень банківської системи США становлять комерційні банки, небанківські спеціалізовані кредитні інститути: поштові ощадні каси, фінансові і страхові компанії, кредитні кооперативи, пенсійні фонди, фонди соціального страхування, товариства взаємного кредиту, федеральні кредитні установи.

9.Основні типи кредитно-депозитних установ в сша.

В США існують чотири основні типи кредитно-депозитних установ: власне комерційні банки, позиково-ощадні асоціації, ощадні банки та кредитні союзи. Відмінності між цими установами полягають в основному в специфічних умовах використання різних видів депозитів при наданні позик та кредитів. айбільш вагому групу кредитно-депозитних установ США становлять комерційні банки. Головна особливість комерційних банків як кредитно-депозитних установ полягає у переважному використанні депозитів на ринку коротко- та середньострокових комерційних кредитів для розвитку бізнесу. Крім того, комерційні банки практикують надання споживчих позик (під наступні доходи) та кредитів під нерухомість (закладні кредити). 

10.Фінансово-кредитна система Німеччини, специфіка банківської системи.

Серед економічних систем держав сучасної Європи на особливу увагу заслуговує фінансова система Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). За роки після закінчення Другої світової війни банківська система Німеччини (за вагомої підтримки СШ А і міжнародних фінансових організацій) набула здатності не просто конкурувати з банківською системою Великобританії, а й стала визнаним європейським фінансовим лідером, однією з основних опор економічної системи Європейського Союзу. Значний інтерес на сучасному етапі розвитку міжнародного фінансового ринку становить безпрецедентний процес інтеграції високорозвинутої ринкової економіки Західної Німеччини з порівняно високо розвинутою економікою колишньої Східної Німеччини, що була однією з найефективніших моделей адміністративної економіки. Розвиток німецької економіки і банківської системи становить найбільший інтерес за аналізу способів запобігання кризам і шляхів виходу з кризи економіки в новітній історії. Принципи розвитку і функціонування банківської системи, стабільність економіки Німеччини й чинники, що сприяютьїї швидкому відновленню після руйнівних поразоку Першій і Другій світових війнах, привертають увагу економістів багатьох країн, що йдуть шляхом створення дієвої ринкової економіки сучасної Держави. Система емісійних банків Німецької імперії — один із найцікавіших прикладів розвитку системи емісійних банків кінця XIX — початку XX ст. За Німецьким банківським законом від 14 березня 1875 р. емісійний банк повинен був забезпечувати третину вартості своїх цінних паперів в обігу в дорогоцінних металах, дзвінкій монеті та державних цінних паперах, інше забезпечення емісії — векселями в портфелі банку. Емісія підлягала оподаткуванню, банк був зобов'язаний публікувати щотижневі банківські звіти про обсягемісіїта наявні ресурси банку; на підставі цих даних розраховували суму банкнот, випущених в обіг без покриття, і з цієї суми стягувати податок, еквівалентний 5% річних. Акціонери банку отримувати дивіденду розмірі 3,5% річних. З прибутку, що залишався, з І січня 1911 р. на користь держави відраховувалося 10%. Із залишку прибутку 25% надходило в розпорядження акціонерів, 75% — імперській скарбниці. Емісійний банк міг діяти за законами і правилами, що відрізнялися від норм торгового укладення іі законодавства у сфері фінансової діяльності. Вищий нагляд за його діяльністю здійснювався на рівні уряду. Баланс емісійного банку в Німеччині свого часу затверджувався Імперським канцлером (дирекція складала баланс, центральний комітет давав свій висновок).