20. Сутність ресурсної бази банку. Види пасивних операцій банків.
Пасивні операції – це операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси. Вони забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому понад власний капітал для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.
Пасивні операції здійснюються у формі:
залучення коштів на депозитні рахунки: поточні, строкові, ощадні;
не депозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань.
Капітал комерційного банку – це сукупність грошових коштів, які перебувають у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення активних операцій.
Класифікація капіталу банку залежно від джерел утворення
Власний капітал банку |
Залучений капітал банку |
статутний капітал банку; резервний та інші фонди банку; резерви на покриття різноманітних ризиків; нерозподілений прибуток. |
кошти на поточних та інших рахунках клієнтів; депозити юридичних та фізичних осіб; отримані міжбанківські кредити; облігації власного випуску. |
21. Структура та джерела формування власних коштів банку.
Власний капітал банку – це грошові кошти, внесені акціонерами банку, а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку.
Призначення банківського капіталу виражається в його функціях.
Функції власного капіталу банку |
Захисна – власний капітал використовується, насамперед, для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності; Забезпечення оперативної діяльності – є другорядною для власного капіталу банку. Ця функція відчутна на перших кроках діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура і розгортається діяльність(фінансується придбання комп’ютерної та оргтехніки, будівництво (оренда) офісів); Регулююча – через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі органи впливають на діяльність банку в цілому. |
Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом.
Джерела формування капіталу банку
Статутний капітал банку
Резервний фонд банку
Спеціальні фонди
Нерозподілений прибуток
Статутний капітал формується під час організації нового банку щляхом випуску і реалізації акцій. Він формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу. Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.
Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати простроченої заборгованості перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній – правління банку. У проспекті емісії містяться дані про банк, про його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії має бути затверджений незалежною аудиторською компанією.
Резервний фонд – це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів за привілейованими акціями, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів у ньому забезпечують стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань – меншим 5% чистого прибутку.
Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються.
Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. Елементом резервного фонду є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів, виникнення збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що перебувають у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається після сплати податків.
Нерозподілений прибуток залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податків, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.
Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає із рекомендацій Базельського комітету, що розроблені у 1987 році. Капітал банку поділяють на основний (капітал 1-го рівня) та додатковий (капітал 2-го рівня).
Капітал банку складається із суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного і додаткового капіталу та відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не має перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. Мінусування вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного і додаткового капіталу за мінусом відвернень.
Розмір власного капіталу комерційного банку залежить від таких факторів: |
Рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим); Специфіка клієнтури – за значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно менше, ніж за наявності великих вкладників; Характер активних операцій – наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відповідно більшого розміру власного капіталу. |
Капітал банку – сума власних коштів банку, що становить фінансову основу його діяльності та джерело ресурсів. Капітал банку покликаний підтримувати довіру клієнтів до банку. Для вирішення питання достатності власних коштів банку для його нормального функціонування органи нагляду за банківською системою встановлюють нормативні вимоги до капіталу.
Основними причинами підтримання банками показників достатності капіталу вище мінімально встановлених значень є:
1. Конкурентоспроможність. Наявність додаткового (понад мінімально встановлений рівень) капіталу позитивно впливає на їхній рейтинг, який присвоюють рейтингові агентства.
2. Гнучкість. Зміни макроекономічної ситуації, виду і масштабу діяльності можуть спричинити коливання розміру капіталу. Щоб зберегти гнучкість і протистояти таким змінам, банк має підтримувати капітал на рівні, вище мінімально встановленого.
3. Ефективність. Залучення додаткового капіталу може виявитися дуже витратним, що особливо актуальне у випадках, якщо таке залучення слід здійснити в стислі терміни або за несприятливих ринкових умов.
4. Обачність. Зниження показника достатності капіталу нижче мінімально встановленого рівня означає порушення закону, у зв’язку з чим наглядові органи мають негайно вжити корегуючи заходів.
5. Впевненість. Існують ризики як специфічні для окремого банку, так і ризики загального характеру, пов’язані з поточним рівнем економічного розвитку, які не були своєчасно виявлені і можуть бути для банку неприємними.
Нормативні вимоги органів нагляду до капіталу банку полягають у:
визначенні складу базового капіталу (капіталу 1-го рівня) і допоміжного капіталу (капіталу 2-го рівня);
класифікації балансових активів за ступенем ризику;
класифікації позабалансових активів за ступенем ризику;
встановленні коефіцієнтів для визначення достатності капіталу
Прийнятий у Базелі за основу документ допускав відмінності в національних методах бухгалтерського обліку і контролю, а також мав гнучкість у підході до його реалізації, маючи на меті зміцнення міжнародної банківської системи шляхом введення мінімальних стандартів капіталу.
Базельська угода ґрунтується певною мірою на тому припущенні, що не варто покладатися на ринкові сили і чекати, що вони доведуть коефіцієнт достатності капіталу банків до оптимального рівня, капітал необхідно регулювати. Регулятивний капітал має покривати збитки, особливо не прогнозовані, що пов’язані з діяльністю банку. Слід постійно підтримувати достатній рівень регулятивного капіталу для збереження довіри до банківської системи з боку громадськості.