1.1. Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність сторін, їх цивільні процесуальні права та обов'язки.

Сторонами у цивільному процесі можуть бути лише ті суб'єкти, які мають цивільної процесуальної правоздатністю. Цивільна процесуальна правоздатність сторін - це визнана законом їх здатність (можливість) мати цивільні процесуальні права і нести обов'язки. Вона в рівній мірі визнається за всіма громадянами України, незалежно від віку, статі, стану здоров'я, віросповідання, раси, національності і виникає з часу народження особи. Припиняючись з його смертю.

Мають цивільної процесуальної правоздатністю і різні установи, підприємства, організації їх об'єднання за умови, якщо вони є юридичними особами. Правовий статус організації підтверджується її статутом мул становищем, а так само документами про їх реєстрацію компетентними державними органами.

Органи виконавчої влади, державного управління визнаються суб'єктами цивільного процесуального права в силу свого правового становища, що визначається законом і підзаконними актами.

Цивільної процесуальної правоздатністю володіють також іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації. Вони мають право звертатися до судів Російської Федерації і користуються цивільними процесуальними правами для захисту своїх інтересів нарівні з громадянами Росії.

Проте у ряді випадків щодо громадян і організацій тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав громадян Росії, її підприємств або організацій, російським законодавством можуть бути встановлені відповідні обмеження (ст.433, 434 ЦПК).

«При характеристиці цивільної процесуальної правоздатності сторін потрібно враховувати дві обставини.

По-перше, вона пов'язана з правоздатністю в матеріальному праві. Громадянин або організація наділяються процесуальної правоздатністю остільки, оскільки це їм необхідно для захисту в суді матеріальних прав і охоронюваних законом інтересів. Звідси випливає наступна залежність: якщо особа наділяється матеріальної правоздатністю, воно наділяється і цивільної процесуальної правоздатністю.

По-друге, цивільна процесуальна правоздатність обумовлюється також повноваженнями судів з розгляду цивільних справ. Громадянин або організація можу брати участь в якості сторони в цивільному процесі тільки у справах, які підвідомчі суду.

Між вмістом цивільної процесуальної правоздатності і компетенцією судів повинно існувати повна відповідність. У цьому сенсі громадяни, установи, підприємства, організації володіють нею тільки в тих цивільних справах, які підвідомчі судам.

Поряд з цивільної процесуальної правоздатність закон встановлює і цивільну процесуальну дієздатність. Вона розкривається як здатність (можливість) сторони самостійно здійснювати свої права в суді і доручати ведення справи представникові (ст.32 ЦПК). Установи, підприємства, організації, які володіють правами юридичної особи, наділяються нею і позбавляються її одночасно з придбанням і втратою процесуальної правоздатності. Стосовно до громадян можна виділити наступні стани, пов'язані із з'ясуванням їх правового положення.

Перше - повна відсутність громадянської процесуальної правоздатності. За законом повністю недієздатним в цій області визнаються неповнолітні, які не досягли п'ятнадцяти років, а так само громадяни, визнані у встановленому законом порядку недієздатними внаслідок їх душевної хвороби або недоумства. Належні їм права та охоронювані законом інтереси захищаються в суді їх законними представниками.

Друге - наділення цивільної процесуальної правоздатністю в повному обсязі. Обмежена можливість здійснювати цивільні процесуальні дії визнається за повнолітніми у віці від 15 до 18 років, а також за громадянами, визнаними у встановленому законом порядку обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями наркотичними речовинами.

Обмеження цивільної процесуальної дієздатності проявляється двояко. По-перше, полягає у невизнанні їх самостійності у цивільному судочинстві. Права та охоронювані законом інтереси зазначених осіб захищаються їхніми батьками, усиновителями, піклувальниками. Але відповідно до ст. 32 ЦПК неповнолітні у віці про 15 до 18 років, а так само громадяни, визнані обмежено дієздатними, підлягають обов'язковому залученню до участі у розгляді судами все цивільних справ, які зачіпають їхні права та інтереси. Будучи залученими, вони мають право здійснювати всі дозволялося законом процесуальні дії по захисту своїх інтересів. Однак цим діям не надається вирішального значення, оскільки захист їх прав здійснюється законними представниками.

По-друге, обмеження процесуальної дієздатності полягає у визнанні судами тільки окремих категорій цивільних справ, які зачіпають права і інтереси зазначених осіб. Відповідно до ст. 32 ЦПК, у випадках, передбачених законом, у справах, що виникли з трудових, колгоспних і шлюбно-сімейних правовідносин і з угод, пов'язаних з розпорядженням отриманим заробітком, неповнолітні мають право особисто захищати в суді свої права та охоронювані законом інтереси ^»11.

Законні представники можуть залучатися до участі у розгляді справи лише на розсуд суду і то тільки для надання неповнолітнім допомоги. Наприклад, за трудовим законодавством на роботу в установи, організації, підприємства можуть найматися неповнолітні після досягнення ними шістнадцятирічного віку. Поступивши на роботу, вони здобувають можливість самостійно своїми діями захищати права та охоронювані законом інтереси в суді по всіх справах, що виникають з трудових правовідносин.

Цивільну процесуальну правоздатність та дієздатність юридичних осіб здійснюють їх органи, які можуть бути одноосібними і колегіальними. Всі основні процесуальні акти, як-то: заяви, скарги - повинні виходити від них. Одноосібний орган у цивільній справі може брати участь як сторона. Що ж стосується колегіального органу, то він може брати участь у розгляді спору про право шляхом направлення в суді свого представника.

Цивільна процесуальна правоздатність громадян і організацій реалізується за допомогою придбання ними прав і покладань на них обов'язків, пов'язаних з їх участю в цивільному процесі як сторін. Процесуальні права сторін численні. Будучи особами, які беруть участь у справі (ст. 29 ЦПК), вони користуються всіма загальними для даної групи суб'єктів процесуальних правовідносин правами, а саме: мають право знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з них, знімати копії, заявляти відводи, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати письмові та усні пояснення суду, представляти свої доводи і міркування з усіх виникаючих у ході судового розгляду питань, оскаржити всі рішення і ухвали суду та ін (ст.30 ЦПК).

Крім того, вони наділені рядом спеціальних повноважень. Зокрема, позивач має право звернутися до суду за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів (ст.3 ЦПК), змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. А відповідач має право визнати позов. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою (ст.34 ЦПК).

Природно, окрім наданих сторонам процесуальних прав, закон передбачає так само і покладання на них певних обов'язків. Процесуальні обов'язки, як і права, прийнято поділяти на два види - загальні і спеціальні.

Загальні обов'язки сторони несуть протягом усього процес здійснення правосуддя, та їх виконання не вичерпується вчиненням певних дій.

У ряді загальних обов'язків важливе місце займає добросовісність. Володіючи широкими процесуальними правами, сторони зобов'язані добросовісно їх використовувати (ст.30 ЦПК). У більшості випадків цей обов'язок виконується добровільно. Однак, на сторону, недобросовісно яка заявила марна позов або необгрунтований спір проти позову, або систематично протидіючу правильному і швидкому розгляду і вирішенню справи, суд може покласти сплату на користь іншої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу відповідно з середнім заробітком, але не більше 5 % задоволеною частини позову (ст.92 ЦПК).

Сторони зобов'язані підкорятися процесуальній регламентації - здійснювати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, своєчасно оплачувати витрати по справі, представляти процесуальні документи по встановленій законом формі. Недотримання цих вимог позбавляє сторону права здійснення відповідних процесуальних дій.

Так само спільним обов'язком сторін є їх правдивість. Деякі автори вважають, що бути правдивою стороні - це, швидше за все моральна сторона проблеми, а не правова. ¹² Навіть в Бюлетені Верховного Суду вказується на те, що попередження позивача або відповідача про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань - не передбачено законом. І, навпаки, суд зобов'язаний попередити про таку відповідальності свідків, експертів, перекладачів і т.д., тому що порушення цього правила, встановленого законом, є грубим прорахунком у роботі суду. ¹³

На думку автора даної курсової роботи, нечесність боку має прямого правового характер, так як породжує правові наслідки. Заплутує і ускладнює сам процес, що в кінцевому результаті може призвести до судового рішення, далекому від справжнього стану справ. У кінцевому підсумку таке судове рішення і сама справа надалі доводиться розглядати заново в касаційній інстанції. А це хіба не правові наслідки, викликані неправдивими свідченнями сторони?

Спеціальні обов'язки пов'язані з вчиненням окремих дій. Так, сторони зобов'язані:

·         нести судові витрати (ст.79 ЦПК),

·         надавати копії позовних заяв (ст.127 ЦПК),

·         підкорятися розпорядженням головуючого (ст.148 ЦПК) та інші.