10. Грецькі міста держави північного Причорномор.Я

Греки з'явилися у Північному Причорномор'ї в середині VII ст. до н.е. Тут вони знайшли родючі, практично незаселені землі і почали будувати свої міста-колонії. Причинами, що підштовхнули греків до колонізації, були такі: перенаселення міст у самій Греції, усобиці та війни на території Греції, необхідність пошуку нових джерел сировини і ринків збуту.

Першим грецьким поселенням на території сучасної України було місто Борисфен, побудоване на острові Березань, поблизу нинішнього Очакова. Потім у Дніпровсько-бузькому лимані з'явилася Ольвія («Щаслива»), яка стала незабаром найбільшим грецьким містом у Північному Причорномор'ї. Наприкінці VII — початку VI ст. до н.е. були побудовані міста Херсонес (околиця сучасного Севастополя), Тіра (Білгород-Дністровський), Пантікапей (Керч), Феодосія, Фанагорія (Тамань), Танаїс (гирло Дону) та інші.

Населення грецьких міст поділялося на вільних та рабів. Вільні люди мали право брати участь у народних зборах, обирати та бути обраними на державні посади. Народні збори вирішували важливі державні питання. Політичний устрій, який склався в грецьких містах отримав назву рабовласницької демократії.

У 480 р. до н.е. утворюється політичне об'єднання грецьких міст-колоній у Криму — Боспорськоє царство зі столицею в Панті- капєї. Незабаром це царство значно розширює свою територію по берегах Азовського моря й у Східному Причорномор'ї. У І ст. до н.е. подальша експансія Боспорського царства зіштовхнула його з великою Римською імперією. Внаслідок невдалих війн з Римом Боспорськоє царство почало занепадати, а в 63 р. римські легіони вступили до його столиці Пантікапея. Всі грецькі міста-колонії Північного Причорномор'я були вимушені визнати владу римлян.

У перші століття нашої ери Північне Причорномор'я стає об'єктом постійних атак з боку багаточисельних варварських племен, що просувалися зі сходу. У III ст. на територію Південної України вступають племена аланів і готів. У ході боротьби з ними римляни залишають Ольвію і Херсонес. Але незабаром у Північному Причорномор'ї з'явився новий страшний ворог, який прийшов з глибин Азії — гуни. Спустошуючи все на своєму шляху, гуни у 70-х pp. IV ст. вдерлися на територію Боспорського царства, перетворивши його міста на руїни. Завмерло життя і в Ольвії. Лише Херсонес уцілів на деякий час, опинившись на узбіччі головних шляхів нашестя гунів. Згодом слов'яни почали називати це місто Корсунем.

11. Походження словян

Слов'яни — велика група споріднених за мовою та культурою індоєвропейських народів, що живуть у Східній і Центральній Європі та утворюють три гілки: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни), західнослов'янську (поляки, кашуби, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, болгари, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці). Слов'яни розмовляють слов'янськими мовами .

Питання про походження слов'ян вважається одним з основних питань в історії Східної і Південно-Східної Європи. Існують різні теорії походження слов'ян. Парадоксально, що для цього багатомільйонного народу, що "розселився на величезних просторах Європи та Азії від блакитної Адріатики до берегів Тихого океану і від спекотних степів і пустель Казахстану і Середньої Азії до похмурих вод Балтики і Північного Льодовитого океану", не можуть визначити місце, звідки він прийшов. Одна з причин цього – відсутність якихось повноцінних письмових джерел про слов'ян до середини 6 століття н.е.

В даний час до складу слов'янських народів входять українці, білоруси, поляки, чехи, словаки, болгари, серби, хорвати, гасконці, словенці, росіяни. Але на початковому етапі існувала ще маса груп і племен слов'ян, які були відомі в Греції, Малій Азії, Північній Африці, деякі селилися навіть в Іспанії. Але надалі вони були знищені, або асимільовані, як поморські слов'яни,які потрапили під владу Тевтонського ордену в 12-14 століттях.

Незважаючи на начебто розрізненість і розкиданість слов'янських племен, все-таки слов'янські племена були єдиним цілим. Літописець "Повісті временних літ" на початку своєї праці писав: "... Був один народ слов'янський".

У науковому пошуку найдавніших відомостей про слов'ян нове місце належить лінгвістиці. Лінгвісти визначили:

1. Що відділення праслов'янських племен від споріднених або сусідніх індоєвропейських племен відбулося близько 4000-3500 років тому.

2. За даними мови лінгвісти встановили, що сусідами слов'ян з індоєвропейських народів були германці, балтійці, іранці, дако-фракійці, кельти і т.д.

3. Судячи за загальним для всіх слов'янських народів позначенням елементів ландшафту, праслов'яни проживали в зоні листяних лісів і лісостепу, де були поляни, озера, болота, але не було моря; де були горби, яри, вододіли, але не було високих гір. Проте тут слід звернути увагу на те, що природні зони, що відповідають цим лінгвістичним визначенням, розміщені в Європі ширше, ніж можна окреслити слов'янську прабатьківщину. Праслов'яни займали лише частину того простору, який відбився у їхніх древніх говірках

В даний час батьківщиною слов'ян визнається область, що тягнеться на північ від Карпат. Але при найближчому визначенні її границь учені дуже істотно розходяться між собою. Наприклад, один з основоположників слов'янознавства, чеський вчений Шофарік проводив границю слов'янської прабатьківщини на заході від гирла Вісли до Німану, на півночі - від Новгорода до витоків Волги і Дніпра, на сході - до Дону. Далі вона, на його думку, йшла через нижній Дніпро і Дністер уздовж Карпат до Вісли і по вододілі Одеру і Вісли до Балтійського моря. Ця версія одержала назву

вісло-одерського варіанту.

Отже , слов'яни є автохтонним, тобто споконвічним, населенням Східної Європи в цілому й України зокрема. Витоки історії слов'янська людність бере з рільницько-скотарської культури трипільських племен. Корені найдавнішого слов'янства за археологічними пам'ятками простежуються з кінця II тисячоліття до н.е. У писемних джерелах уперше слов'ян під назвою венедів (венетів) згадує на початку I ст. н.е. римський історик Пліній Старший. Його свідчення в кінці I ст. н.е. підтверджує та доповнює римлянин Корнелій Тацит. Він відрізняє венедів від германців і сарматів. Птоломей Олександрійський у «Географії» пише про венедів як про «дуже велике плем'я». Археологи вважають, що венеди залишили після себе пам'ятки зарубинецької та пшеворської культури. Вони існували на зламі ер у басейнах Дніпра, Прип'яті, Сяну та Вісли.