92) Внутрішньо – політичний розвиток України

В умовах глибокої економічної та політичної кризи, що вразила радянське суспільство, розвалився Радянський Союз. За цих обставин 24 серпня 1991 року Верховна Рада України приймає історичний документ – Акт проголошення державної незалежності України. Що був ухвалений переважною більшістю населення на Всеукраїнському референдумі 1 грудня цього ж року. У цей день також відбулися вибори Президента України. Ним став Л. Кравчук. Історичною заслугою Л. Кравчука є те, що він послідовно реалізував ідею незалежності України і очолив здійснення процесів державотворення на першому етапі розбудови самостійної України. Після цього почалася розбудова України як незалежної держави. Була введена нова державна символіка і атрибутика. У січні 1992 р. затверджено новий гімн „Ще не вмерла Україна” (автор музики – М. Вербицький). Державний прапор синьо-жовтий; у лютому 1992 р. – малий герб у вигляді тризуба, який є головним елементом великого Державного герба. Україна створила власні збройні сили, були сформовані інститути влади.

Разом з тим у 1992-1994 рр. політична ситуація у країні була досить гострою. Погіршувалося соціально-економічне становище, калейдоскопічно змінювалися прем’єр-міністри, йшла боротьба за владу між Президентом Л. Кравчуком та Верховною Радою, яка заперечувала проти передачі виконавчої влади від рад до президентської структури..

У березні 1994 р. були проведені вибори до Верховної Ради України. У результаті виборів значну частину місць дістали комуністи та соціалісти. Головою Верховної Ради було обрано соціаліста О. Мороза.

У червні-липні відбулися вибори Президента України. Основна боротьба розгорнулася між Л. Кучмою та Л. Кравчуком. У другому турі переміг Л. Кучма (52% голосів), який і став Президентом України. Його програма передбачала поглиблення реформ шляхом прискорення приватизації, зміцнення власної валюти, поліпшення відносин з Росією та країнами СНД.

Головним підсумком виборів стало те, що органи влади дійсно почали формуватися за участю народу, реально існував політичний плюралізм. Вибори не призвели до послаблення протистояння між Президентом і Верховною Радою.

28 червня 1996 р. V сесія Верховної Ради України від імені українського народу – громадян України всіх національностей прийняла Конституцію – Основний Закон України.

Конституція складається з 15 розділів (розділ ХV містить перехідні положення) і 161 статті. Згідно з Конституцією Україна є унітарною державою (ст.2) з єдиним громадянством (ст.4). Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6). Державною мовою в Україні є українська (ст.10). У ст.20 визначаються державні символи України: герб, гімн, прапор, столиця.

Конституція регулює організацію і діяльність вищого законодавчого органу України – Верховної Ради, що обирається всенародно терміном на чотири роки у складі 450 народних депутатів, які здійснюють свої повноваження на постійній основі. Український парламент може вносити зміни до Конституції України, приймати закони, затверджувати Державний бюджет, розглядати і приймати рішення щодо Програми діяльності Кабінету міністрів України. 3 січня 2006 р. повноваження Верховної Ради розширяються і Україна стала парламентсько-президентською республікою.

Президент України визначається Конституцією як глава держави. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав на свободу людини та громадянина.

З приняттям Основного Закону створено якісно нову інституцію у системі державних органів – Конституційний суд. Функції Конституційного Суду полягають у розв’язанні питань щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України, а також в офіційному тлумаченні Конституції та законів.

У жовтні-листопаді 1997 р. відбулися вибори Президента України. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Він у своїй програмі пообіцяв здійснити нові кроки з продовження й поглиблення реформ. Це і реалізація ідеї двопалатного парламентаризму, створення парламентської більшості, посилення самостійності місцевих органів влади і самоврядування, підготовка переходу до професійної армії, посилення боротьби з корупцією.

У сфері економіки – прискорення темпів приросту виробництва, у тому числі через стимулювання передових технологій, малого і середнього підприємництва, розвиток спеціальних економічних зон, зниження податків, спрощення і стабілізація податкової системи.

У сфері зовнішньої політики – стабільне партнерство з Росією, з усіма демократичними країнами світу, вдосконалення національного законодавства відповідно до світових стандартів. Збереження старих і освоєння нових ринків українських товарів. Зміцнення зв’язків зі світовим українством.

31 березня 2002 р. відбулися вибори до Верховної Ради України. У парламенті України утворилося три полюси: центристський (навколо блоку „За єдину Україну!”), правий (навколо блоку „Наша Україна”), та лівий (навколо КПУ). У травні 2002 р. Головою Верховної Ради України було обрано В. Литвина, історика за фахом, колишнього главу Адміністрації президента. .

у листопаді-грудні 2004 р. відбулася Помаранчева революція. Більшість українських громадян з числа так званого середнього класу, інтелігенції, студентства, інших верств населення перестали довіряти аморальній владі і не захотіли покірливо „обирати” своїм президентом того, кого їм нав’язувала влада, використовуючи горезвісний „адміністративний ресурс”. Вони виявили високу моральну гідність, довели свою політичну зрілість, зуміли захистити свої демократичні права і обрали на найвищу державну посаду Віктора Андрійовича Ющенка.

Згідно з політичною реформою 1 січня 2006 р. Україна стала парламентсько-президентською республікою