80.Особливості Хрущовської «Відлиги» в Україні (1956-1964)

Національно-визвольний рух 60-х - 80-х pp. XX ст.

Спроби та наслідки реформування економіки та суспільно-політичного життя в Україні наприкінці 50-х - у першій половині 60-х pp.

Хрущовська «відлига»

Три десятиліття після смерті Сталіна в історії України можна умов-но поділити на два періоди, що мали суттєво відмінний історичний зміст. Перший - це часи «відлиги», коли була зроблена спроба частково реформувати тоталітарну радянську систему, перетворити її на більш життєздатний суспільний організм. Другий період став часом політичної та ідеологічної реакції, прогресуючого занепаду й розкладу тоталітарної системи. Україна, яка в ці часи, здавалося б, назавжди посіла місце найпотужнішої провінції великої імперії, стала ареною всіх цих подій, що запрограмували ії розвиток у наступні часи.

25 лютого 1956 р. на закритому засіданні XXз'їзду КПРС у Москві перший секретар ЦК партії М. Хрущов виголосив таємну доповідь, присвячену культові особи Й. Сталіна. Вона викликала шокову реакцію в залі. Перед делегатами постав новий образ Сталіна - жорстокого, малокомпетентного тирана, котрий послідовно створював свій культ, безжалісно знищуючи опонентів і вчорашніх соратників. Жорсткій критиці була піддана центральна фігура офіційно насаджуваної десятиліттями системи канонізованих цінностей, ідол десятків мільйонів людей, символ єдності й могутності радянської системи. Цей момент можна вважати точкою відліку ланцюгової реакції звільнення радянського суспільства від деяких найбільш одіозних, реакційних рис, що гальмували його розвиток, процесу часткової лібералізації деяких сфер життя суспільства, передусім духовної. Ці часи дістали назву «відлиги».

«Відлига» була викликана не лише особистим бажанням Хрущова чи збігом обставин. Змін вимагало життя. Західний світ вступав в еру тотальної модернізації, пов'язаної з розвитком науково-технічної революції. «Змагання двох систем» вимагало нових темпів, нових імпульсів у розвитку радянського суспільства, прискорення економічного поступу, підвищення життєвого стандарту. В інтересах самозбереження тоталітарної системи було проведено реформування певних її компонентів і структур, звільнення від тягаря надцентралізму, майже повної самоізоляції та духовної скутості. До цього, звичайно, додавалися суто суб'єктивні прагнення частини партійно-державної бюрократії, зацікавленої у змінах, які б розширили сферу її компетенції за рахунок усунення від влади висуванців сталінської епохи, та міркування боротьби за владу між прибічниками Хрущова й ортодоксальними сталіністами у «верхах».

Тепер, у зв'язку з гострою критикою всього, що було пов'язано з культом Сталіна, комуністичне керівництво потребувало нового виправдання своєї влади. Сталінські репресії, твердило воно, не випливали з характеру справжнього соціалізму, навпаки - вони були його «викривленням», відходом від «ленінського курсу». Звільнений від цих викривлень, соціалістичний лад мав довести свою історичну перевагу над капіталізмом. Ця ідея була покладена в основу нової Програми партії, ухваленої на XXIIз'їзді КПРС (17-31 жовтня 1961 p.). За двадцять років, запевняв Хрущов, Радянський Союз дожене і пережене США за всіма показниками суспільного виробництва.

Однак, оскільки достатніх фінансових і матеріальних ресурсів для одночасного вирішення всіх завдань, що стояли перед державою, не було, командна система розв'язала цю проблему в традиційному стилі: визначила ключову ланку в ланцюгу завдань і визначила відповідну систему пріоритетів. Такою ланкою на початку 50-х pp. стала продовольча проблема, що вимагала радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва. У результаті в середині 50-х pp. сільське господарство саме завдяки пріоритетності його розвитку вперше за довгі роки стало рентабельним. Це був період найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспного виробництва в СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954-1958 pp. порівняно з попередньою п'ятирічкою зросла на 35,3%.

Але, починаючи з 1958 p., yсільськогосподарському виробництві почався спад. У чому ж були його причини? Певна децентралізація командної системи не означала ні її знищення, ні її усунення від управління господарством. Вона у цей час ще зберігала свої ключові позиції, що вело до посилення адміністративного тиску на колгоспи, «урізання» присадибних ділянок та ін. Реформи здійснювалися непослідовно, суперечливо, хвилеподібно, у режимі «вперед - стоп - назад», несучи на собі солідну печать суб'єктивізму радянського лідера.

Хрущов виявляв надзвичайну нетерплячість у здійсненні свого проекту. Він вимагав ,негайних господарських чудес і з безпосередністю неосвіченого, але впевненого у собі партійного керівника видавав наліво й направо поради та накази, де, що і як вирощувати, з якою швидкістю водити трактор при оранці, як писати вірші, малювати картини тощо. Його найбільшою помилкою було, однак, фатальне нерозуміння того, що насправді сталося на Заході у післявоєнні десятиліття. Він старанно вираховував, скільки тонн заліза має виробити Радянський Союз на душу населення, щоб перегнати США. Іронія полягала в тому, що США, як й інші промислово розвинуті країни, у той самий час розвивали нові технології, що не потребували такої кількості металу. На Заході повним темпом йшла науково-технічна революція, що базувалася на використанні нових матеріалів - напівпровідників, пластмаси. Хрущов хотів догнати і перегнати західний капіталізм, але не розумів, що біжить у цілком протилежний бік.

He в усьому його зусилля були марними. Саме за часів Хрущова запущено у космос перший супутник (1957) та виведено на орбіту першого космонавта (1961). Це був серйозний виклик Заходу. Україна з її великими ресурсами та потужною паливно-енергетичною базою відігравала велику роль у розвитку економічної інтеграції країн соціалістичного табору. Метою московського керівництва було досягнути такого стану, коли країни «Східного блоку» на чолі з Радянським Союзом становили б єдиний господарський організм. Найвиразнішим проявом цих планів була будова нафто - і газопроводів, що поєднували СРСР з країнами «народної демократії» Центральної Європи.

У 1950-1965 pp. в Українській РСР постійно зростали масштаби видобутку нафти і вугілля, виробництва електроенергії, продукції чорної металургії, хімічної й нафтохімічної промисловості та машинобудівного комплексу. Темпи приросту промислової продукції за ці п'ятнадцять років майже вдвічі перевищували ці самі показники за 1965-1985 pp. У цьому сенсі роки правління Хрущова були найдинамічнішими для розвитку української промисловості.