
- •Основні джерела вивчення історії України
- •Історики України, Івано-Франківщини
- •Походження українського народу
- •Походження української мови
- •Наукові трактування назви нашої країни
- •Найдавніше населення та його родоплемінні об єднання
- •Трипільська культура
- •Кіммерійці.Скіфи.Сармати
- •Грецькі міста держави північного Причорномор.Я
- •Походження словян
- •Антська держава
- •Теорії походження Київської русі
- •Утворення і становлення київської русі
- •22.Утворення Галицько-Волинського князівства
- •23.Галицько-волинська держава за правління Данила Романовича
- •24. Державний лад Галицько-Волинського князівства
- •25.Занепад Галицько-Волинської держави
- •26.Литовсько-руська доба
- •29.Виникнення українського козацтва –
- •30.Місце і роль укр.. Козацтво у вітчизняній історії
- •31. Козацька медицина
- •32. Запорізька Січ. ( устрій, господарство, воєнна організація)
- •33. Козацько-селянські повстання к. 16- п. 17ст. ( причини , рушійні сили, значення)
- •34. Козацька держава при Богдані Хмельницькому та її основні ознаки
- •35. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького
- •36. Українсько-московські відносини в середині 17ст. Переяславська рада, « Березневі статті», їх оцінка, значення
- •37. Українська державність при Гетьманщині
- •38.Богдан Хмельницький. Оцінка його діяльності в історичній діяльності
- •39. І. Мазепа- видатний державний і політичний діяч України . Оцінка його діяльності в історичній літературі.
- •40. Гетьман Пилип Орлик – автор першої в світі Конституції
- •41. Боротьба за відновлення козацької державності на поч.18ст
- •42.Ліквідація Росією української державності
- •43.Значення та причини падіння козацької держави
- •44. Національна ідея.Національна свідомість.Носіїї національної ідеї
- •45 . Національне відродження в Наддніпрянській Україні наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
- •46. І. Франко, т. Шевченко та їх роль в українському національному відродженні
- •47. Галицьке національне відродження в першій половині 19ст
- •48.Суспільно-політичний і національний рух в Західній Галичині у другій половині хіх ст..
- •49. Українські політичні партії у боротьбі за державність наприкінці 19- початку 20 ст.
- •50.Західна Україна – приклад українського національного відродження
- •51 . Лютнева революція 1917 в Росії та її значення для України
- •Значення
- •52 Утворення центральної ради всеукр партизанський рух та його діяльність
- •53 . Значення 4 універсалів уцр та констит унр в розбуд укр. Держави
- •[Ред.] Умови
- •III Універсал
- •IV Універсал
- •[Ред.] Умови
- •54 . Зїзд рад і прогол україни рос. Республікою
- •57. Держ переворот скоропадського
- •58. Падіння гетьманщини утворення унр
- •59. Внутрішня політика Директорії.
- •60. Зовнішня і військова діяльність Директорії унр
- •61. Миха́йло Сергі́йович Груше́вський
- •63. Перемога національно-визвольної революції на західноукр. Землях. Утворення зунр
- •64. Зовнішньополітична діяльність зунр (65 питання частково)
- •67. Воєнний комунізм
- •Елементи воєнного комунізму в Україні
- •Чистка партії
- •Московські процеси
- •Чистка всередині нквс
- •71.Україніза́ція 1920—30-х
- •72. Розстріляне відродження
- •73.Західноукраїнські землі у міжвоєнний період
- •74.Карпа́тська Украї́на
- •75. Акт відновлення Української Держави
- •76.Україна в роки 2 світової
- •77.Репресії в Західній Україні
- •78. Боротьба упа за Українську Самостійну Соборну Державу
- •79.“Вісла” операція
- •80.Особливості Хрущовської «Відлиги» в Україні (1956-1964)
- •91) Соціально-економічні проблеми в україні на сучасному етапі
- •92) Внутрішньо – політичний розвиток України
- •93) Сучасні проблеми медицини України
- •94) Кримська проблема- закономірна реальність чи цілеспрямована
- •95, 97) Фрагментарна характеристика усіх державностей України
- •96) Загальна характеристика України як держави
- •98) Миротворча діяльність України
- •99) Українська діаспора
67. Воєнний комунізм
назва внутрішньої політики більшовиків в 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та бездії звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.
Рішення про припинення військового комунізму та перехід до НЕП було прийнято 21 березня 1921 року на X з'їзді РКП (б).
В Україні політика мала свою специфіку, по-перше. вона почалася значно пізніше ніж в Росії (з 1919, а не 1918 року). По-друге, вона в одних питаннях була жорсткішою, наприклад державно монополія одразу поширювалася не лише на хліб, а й на цукор, сіль, чай, а в інших вільнішою — робилися спроби демократизувати управління економікою (платформа «децистів»). В Україні зберігалося чимало ненаціоналізованих середніх і дрібних підприємств, залишились у приватній власності невеликі вугільні шахти (з річним видобутком до 5 млн. пудів вугілля), значно більшим виявився грошовий обіг, діяла споживча кооперація тощо. В цілому з одного боку Україна виявилася менш збільшевизованою, а місцеві кадри проявляли хоч якусь опозиційність, а з іншого більшовики прагли від України те, що їй треба було для самого існування режиму — хліба.
Елементи воєнного комунізму в Україні
червоний терор
російський шовінізм (українська мова оголошувалась котрреволюціоною - незаконною)
радянське адміністрування (управління)
В Україні, де комуністичні перетворення розгорнулися лише з початку 1919 року, націоналізація охопила всю велику промисловість відразу. Наслідки були такі ж самі як і в інших республіках. На початок 1921 року з 10773 підприємств на державному обліку працюючими вважалися лише 4060. Сотні тисяч робітників залишалися без роботи, змушені були виїхати у село.
У 1920 році в Україні було створено органи примусових робіт, обладнано 18 концтаборів, через які пройшло 25-30 тисяч осіб.
З самого початку Україна цікавила більшовиків перш за все як джерело продовольства — після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом. До 1 березня 1918 року щоденно з України в Росію вирушало до 140 вагонів з продовольством, з 1 березня — до 300, а з 1 квітня — до 400 вагонів. Вивіз хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор над українським селом. Це було ще до формального запровадження в Україні політики воєнного комунізму.
12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК в Україні встановлювалася продовольча диктатура, а саме: була оголошена монополія держави на найважливіші продовольчі товари, якими розпоряджалися лише державні органи, розподіляючи їх у вигляді пайків та ін. Отримували ці продовольчі товари через продовольчу розкладку, за якою все зерно та ін., крім певного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею же цінами. На практиці ж забирали скільки треба було, без будь-якого відшкодування. Приватна торгівля продуктами харчування заборонялася. Тобто продовольча диктатура безпосередньо зачіпляла інтереси селян як дрібних товаровиробників, підриваючи економічну основу їх існування.
Комуністичний розподіл і продрозкладка, на якій він базувався, в Україні запроваджувалися одним декретом ВУЦВК «Про загальнодержавний облік та розподіл продуктів і предметів домашнього господарства» від 12 квітня 1919 року. Продрозкладка встановлювалася в обсязі 140 мільйонів пудів хліба. Однак до білогвардійської окупації заготівельникам вдалося зібрати тільки 8[5] мільйонів пудів. Селяни ігнорували вимоги Наркомпроду й чинили збройний опір його працівникам.
Після поразки денікінських військ 26 лютого 1920 року новий закон про хлібну розкладку підписали голова уряду Х. Раковський і нарком продовольства М. Владимиров. Обсяг розкладки тепер дорівнював 160 мільйонів пудів зерна. У травні 1920 року було затверджено й розкладку на велику рогату худобу, овець, свиней, яйця, картоплю тощо. Були створені спеціальні продовольчі загони. З метою їх зміцнення до продзагонів було мобілізовано майже 15 тис. робітників, в тому числі понад 2 тис. членів більшовицької партії. Влітку 1920 року завдання щодо продрозверстки було покладено на 1 кінну армію Будьонного, що перекидалася на радянсько-польський фронт. Тим не менше, селянство відмовлялося здавати хліб і до липня 1920 року загальний план продрозверстки, що становив 153[6] мільйонів пудів хліба, було виконано лише на 10 %. Щоб полегшити вилучення продовольства, утворювалися комітети незаможних селян. За допомогою комнезамів до кінця 1920 року заготівельникам вдалося зібрати 72 мільйонів пудів хліба.
Декрет «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства» який став радикальним поворотом у аграрній політиці збігся з відновлення радянської влади в Україні. Республіка, де ще зберігалося поміщицьке землеволодіння, була приречена перетворитися на іспитовий полігон у справі комунізації селянства. Реалізація декрету почалася з березня, хоча формально ЦВК Рад України продублював його лише 26 травня 1919 року. Навіть у малоземельних районах частина поміщицьких земель передавалася не селянам, а цукровим заводам під організацію радгоспів або тим, хто бажав утворити комуни[7]. У відповідь селяни піднялися зі зброєю в руках проти радянської влади. На придушення повстань було кинуто підрозділи Червоної армії. Командування Внутрішнього фронту на чолі з К. Ворошиловим використало в боротьбі з селянами підрозділи інтернаціоналістів, сформовані для надання допомоги радянській Угорщині. Поширеною практикою в придушенні селянських повстань стали спалювання сіл, розстріли заложників, конфіскація майна. Червона армія, більшість якої становили селяни, в цій ситуації розклалася, і Україною заволоділи денікінські війська.
Після поразки денікінців Всеукрревком затвердив новий земельний закон, яким заборонялося відводити землю під радгоспи без згоди селян.
Запровадження нової економічної політики.
Причини переходу до нової економічної політики (непу). Основними причинами переходу до нової економічної політики були:
- глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму;
- тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарськоговиробництва;
- масові повстання селян, робітників, солдат і матросів;
- політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені;
- спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;
- намагання утримати владу в будь-який спосіб.
Одним із суттєвих факторів, що підштовхнув більшовиків до зміни внутрішньої політики сталоКронштадтське повстання. Виступ балтійських матросів показав, що політика більшовиків почала втрачати підтримку навіть серед тих верств суспільства, які із самого початку були опорою радянської влади. Більшовикам загрожувала повна втрата контролю над країною.
Введення продподатку. У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це був перший і найголовніший крок до нової економічної політики.
Нова економічна політика - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений X з'їздом РКП(б). Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Сутність непуполягала у використанні елементів ринкових відносин і різних форм власності. По суті, неп означав перехід від адміністративно-командного до госпрозрахункового соціалізму. Головним заходом непу була заміна продрозкладки продподатком на селі.
Сутність непу. X з'їзд РКП(б) затвердив резолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Основними заходами непу стали:
- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;
- бідні селяни взагалі звільнялися від податку;
- після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;
- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;
- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;
- ліквідація безплатних послуг;
- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;
- впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;
- введення стабільної валюти - червонця;
- децентралізація системи управління:
- розвиток підприємництва;
- розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.
Відмова від політики «воєнного комунізму», денаціоналізація частини торгівельно-промислових підприємств, дозвіл створювати нові стимулювали економічну активність населення, сприяли ліквідації товарного голоду, відбудові промисловості та транспорту.
3 переходом до непу істотної трансформації зазнала система управління націоналізованоюпромисловістю шляхом її децентралізації. Замість ліквідованих главків створювалися госпрозрахункові трести: «Донвугілля», «Південсталь», «Машинотрест», «Цукротрест» та ін. Усього в Україні їх виникло 19.
Поворот державної влади обличчям до товарно-грошових відносин, легалізація приватної торгівлі і зміцнення фінансів вивели з підпілля підприємництво. Активну діяльність розгорнули так званінепмани-орендатори, маклери, комісіонери, торгівці-оптовики, промисловці і т. ін. Приватновласницький сектор змагався з державним не тільки в торгівлі, а й у промисловості. Непмани сприяли виведенню країни з кризи та економічної розрухи.
Найсуттєвішою ознакою непу у сільському господарстві стало масове кооперативне будівництво.Кооперування у сільському господарстві проводилося поступово. Восени 1921 р. сільськогосподарська кооперація виділилася з єдиної системи споживчої кооперації. Потім поступово поширювалися галузеві види сільськогосподарської кооперації. У березні 1922 р. була створена всеукраїнська спілка сільськогосподарської кооперації - «Сільський господар», яка вже у 1923 р. об'єднувала 2,5 тис. товариств і 65 районних спілок. До кінця 20-х pp. у різних формах кооперації було об'єднано більш як половину селянських господарств. Швидкими темпами почала розвиватися кустарно-промислова кооперація, яка об'єднувала дрібних кустарів і міських ремісників. Узагальнюючим показником розвитку сільського господарства на рейках непу стало піднесення зернового виробництва.
Неп досяг свого розквіту в 1926 р.: на цей час оплата в промисловості зросла в 1,6 разу (у порівнянні з 1924 p.), заробітну плату вчителям підвищили в 3,6 рази, розвивалося масове будівництво і капітальний ремонт житла, обов'язковою стала 14-добова відпустка для працюючих у містах, прибутки селян на третину перевищили довоєнні. Протягом 1922-1924 pp. червінець, що дорівнював 10 царським карбованцям, витіснив радянські грошові знаки й обмінювався на 6 доларів США.
Особливості непу в Україні. Такий крутий поворот у політиці відбувався досить болісно навіть у партійному середовищі під тиском реалій господарського життя. Але 27 березня 1921 р. надзвичайна сесія Всеукраїнського ЦВК прийняла рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком, а вже 29 березня уряд УСРР видав декрет про норми і розмір податку, який був значно менший від продрозкладки.
Але неп в Україні було запроваджено пізніше, ніж в Росії. У 1921 р. ситуація в Україні майже не змінилася. У деяких губерніях розмір продподатку дорівнювався валовому збору зерна, тобто все вирощене підлягало вилученню. Це було обумовлено прагненням радянського керівництва «викачати» з українського села якнайбільше ресурсів суто силовими, перевіреними в роки війни методами, якомога довше користуватися без будь-яких обмежень продовольчими ресурсами республіки. На інтереси українського селянства не зважали. У цьому і полягає головна особливість переходу до непу в Україні. Крім того, особливостями непу в Україні також були: більші податки, ніж в інших радянських республіках; впровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом.
Реально неп почався в Україні лише на початку 1922 р. А голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 pp., ще більше віддалив нормалізацію ситуації в сільському господарстві.
Лише 26 липня 1922 р. ВУЦВК законодавчо закріпив право приватної власності на майно фабрично-заводських, торгових та інших підприємств. На місцях спостерігалося масове незадоволення непом, бо за роки громадянської війни у панівної партії та мільйонів громадян виробилася стійка звичка доцентралізовано-розподільчих методів господарства. Оскільки жовтневий переворот здійснився під гаслом соціальної рівності, майнове розшарування при непі викликало в одних обурення, в інших - розчарування.
68.. Юридичне оформлення Союзу.
Союзний договір 1922р. 30 грудня 1922 р. I з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Деклараціюпро утворення Союзу та Союзний договір. Передбачалося передати ці документи на додатковий розгляд Центральних виконавчих комітетів (ЦВК) союзних республік, після чого найближча чергова сесія новоутвореного ЦВК СРСР мала затвердити текст Декларації та Союзного договору і ввести їх у дію. Остаточне прийняття цих документів відкладалося до II з'їду Рад СРСР.
Утворювався об'єднаний ЦВК СРСР на чолі з головами:ЩК чотирьох радянських союзних республік -Росії, України, Білорусії і ЗСФРР (Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, до складу якоі входили Азербайджанська, Вірменська, Грузинська соціалютичні радянські республіки)
Прийняття Конституції СРСР. Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу відбулося наІІ з'їзді Рад СРСР(січень 1924 р). II з'їзд Рад СРСР проголосив, що незалежні радянські республіки добровільно і на рівних засадах вступають у державний союз і деякі свої повноваження передають органам центральної влади .
31 січня 1924 р. П з'їзді Рад СРСР прийняв Конституції СРСР. Вона складалася з двох частин - Декларації і Союзного договору про утворення СРСР (текст останнього істотно відрізнявся від проекту Союзного договору 1922 р) Конституція закріпила право кожної союзної республіки на вільних вихід із Союзу; встановила, що території республік не можуть бути змінені без їхньої згоди. Однак реальна влада в республіках належала Російській комуністичній партії (більшовиків), а легальна опозиція була ліквідована, тому ці суверенні права залишалися фіктивними. Механізм можливого виходу республік із складу СРСР не був передбачений
Повноваження України у складі СРСР. У травні ІХ Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, де юридичне закріплювалося входження УСРР до складу СРСР, визначалися компетенція і функції республіканських органів влади и управління. Отже, виходячи з конкретних обставин, Україна добровільно вступила до союзу.
Але реалізація задуму про Союз як об'єднання суверенних і рівноправних республік пішла іншим руслом. Після смерті В. Леніна взяла гору жорстка централізаторська тенденція, яка дедалі посилювалась у роки авторитарного керівництва Й. Сталіна. Вона неминуче вела до обмеження прав союзних республік І звуження їхньої суверенності.
Однак проголошення СРСР закріпило деякі завоювання українського народу. Було визнано територіальну цілісність України, створено власний адміністративний апарат. Деякі права на національно-культурне життя дістали і представники національних меншин, які здавна компактно проживали в Україні.
Територіально-адміністративний устрій УСРР. Українська Соціалістична Радянська Республіка стала чітко окресленим національним і територіальним цілим із власним адміністративним центром і апаратом. Таким чином українці нарешті отримали територіально-адміністративні рамки, що відображали їхню національну самобутність, тобто те, чого вони не мали з часів козацької Гетьманщини XVIII ст.
Українська СРР була другою за чисельністю населення і територією республікою Радянського Союзу. У 1925 р. тут нараховувалося 28 млн чоловік: із них 22 млн - українці, 6 млн - росіяни, євреї, поляки, греки, болгари, молдавани, німці, представники інші національностей. Цього часу в республіці впроваджувалася триступенева системи управління: центр-округ-район. Було утворено 41 округ і 706 районів. У місцях компактного, проживання національних груп неукраїнського населення існувало 12 національних районів і 538 сільських Рад - болгарських, грецьких, єврейських, німецьких, польських тощо.
69. Голодомор в Україні 1921–1923
масовий голод, головно у південних областях України, в 1921–1923 роках, спричинений вивезенням хліба з України до Росії радянською владою в Україні, під тиском влади Радянської Росії, на тлі посухи та неврожаю на півдні України, Кубані та Поволжя.
Голодомор 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат усільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) таКубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.
Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду [8]. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. У порівнянні, Голод у Поволжі 1921-1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війнивисвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво демонструє дійсний, а не декларований,— на словах чи на папері,— стан реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі.
У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадянУкраїни вважають Голодомор геноцидом. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946—1947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі. Так 1946 з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословаччини, за тих два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдові, Бессарабії й південних областях України шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства 70. Великий терор
найменування періоду в історії СРСР (1937 — 1938 роки), коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності. Інша поширена назва цього історичного періоду, «Єжо́вщина», пов'язана з тим, що керівником народного комісаріату внутрішніх справ у той час був Микола Іванович Єжов.
«Великий терор» отримав назву за книжкою Роберта Конквеста The Great Terror: Stalin's Purge of the Thirties (1968) «Великий терор: сталінські чистки 30-х років». За кордоном розповсюджений термін «Велика чистка» (англ. «The Great Purge»).
Масовий терор періоду здійснювався тодішньою владою країни на всій території СРСР, а також в Монголії і Туві, на підставі «спущених на місця» Миколою Єжовим цифр «планових завдань» з виявлення й покарання т. зв.«ворогів народу».[2]
У ході кампанії до арештованих якнайширше застосовувалися катування,вироки до розстрілу, що не підлягали оскарженню виносилися найчастіше без усякого суду й негайно приводилися у виконання.
Родичі репресованих самі піддавалися репресіям за один тільки факт свого споріднення з ними; діти, що залишилися без батьків, репресованих містилися в спеціальні «дитячі будинки для дітей ворогів народу».
Організатори Великого терору інсценували ряд показових процесів, найвідомішими з яких є Московські процеси проти представників еліт в політиці, армії, економіці, державному апараті, науці та культурі. Секретні «масові операції» з середини 1937 р., від яких постраждали так звані куркулі, «соціально шкідливі» та «соціально небезпечні елементи» та етнічні меншини, спричинили більшу частину жертв терору. Через три роки після смерті Сталіна, тогочасний Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов в секретній промові на XX з'їзді Партії 1956 р. торкнувся теми «політичних чисток» проти членів партії. Масові операції все одно лишались державною таємницею. Лише після краху Радянського Союзу та відкриття доступу до секретних архівів стало можливо охопити розмах та глибину Великого терору.
В дослідженнях Великого терору тривалий час зберігались суперечності, в першу чергу через кількість жертв та його причини. Тут зіштовхнулись погляди прибічників теорії тоталітаризму та дослідниками, які бачили причину Терору в протиріччях радянського суспільства, в політичному конфлікті між центром та периферією.