60. Зовнішня і військова діяльність Директорії унр

У зовнішній політиці Директорії вдалося розширити міжнародні зв'язки УНР - її визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Італія. Але налагодити зв'язки з радянською Росією не вдалося. Не визнали УНР країни Антанти й відроджена Польща, яка претендувала на Правобережну Україну.

Появу Директорії Антанта зустріла вороже. Не визнавши гетьманської адміністрації, дипломати країн Антанти не збиралися визнавати й поновле­ну УНР. Проте більшовицька загроза дещо зблизила Антанту з Директорією.

22 січня 1919 р. УНР об'єдналася в соборну державу з Західноукраїн­ською Народною Республікою (ЗУНР), що утворилася на українських зем­лях, які перебували під владою Австро-Угорщини.

3. Радянська Росія ще за існування Української Держави визнала недійсним Берестейський договір і розгорнула підготовку до нового вторгнення в Україну. Розпочалася друга війна УНР та радянської Росії (грудень 1918 -червень 1919р.).

Вона проходила в два етапи:

• наступ радянських військ у грудні 1918-березні 1919р., коли була загарбана вся територія Лівобережної, частина Правобережної та Південної України;

• наступ на півдні України військ Антанти та контрнаступ радянських війську квітні-червні 1919 року.

У війні війська УНР зазнали поразки, а більшість території Східної Ук­раїни стала контролюватися російськими радянськими військами.

На першому етапі війни загальне командування знову здійснював В. Антонов-Овсієнко. У грудні 1918р. головні сили більшовиків розпоча­ли наступ на Чернігів, Київ та Харків.

З січня 1919р. в Харкові відновлено радянську владу на чопі з Тимча­совим робітничо-селянським урядом (Г. П'ятаков), а 6 січня 1919 р. ра­дянську Україну проголошено Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР). Невдовзі на чолі уряду, що став за російським зраз­ком називатися Радою Народних Комісарів, було призначено X. Раковсь-кого. Його призначив особисто В. Ленін,

На другому етапі війни до бойових дій підключилися війська Антан­ти, загальною чисельністю 60 тис. чол. їх основною метою була підтрим­ка антибільшовицької російської Добровольчої армії генерала А. Денікі-на. Генерал бажав відновити «єдину і неподільну Росію».

Французькі війська під приводом захистів інтересів французьких влас­ників в Україні ще на початку листопада 1918 р. висадилися на півдні і захопили Крим, Таврію, Миколаївщину, Одещину.

На переговорах в Одес^французи з представниками УНР поставили вимоги:

• вивести зі складу Директорії Винниченка та Петлюру;

• підпорядкувати Армію УНР французькому командуванню.

Винниченко у відповідь на це вийшов зі складу Директорії і виїхав у емі­грацію, Петлюра ж вийшов зі складу УСДРП, ставши головою Директорії.

Домовитися УНР та французам все одно не вдалося: відмовляючись допомагати Директорії в її боротьбі з більшовизмом, країни Антанти щед­ро підтримували Добровольчу армію. Війська Антанти, витісняючи україн-ську адміністрацію, вийшли на лінію Тирасполь-Бірзула-Миколаїв-Херсон. Петлюра відводив війська без бою. Його більше хвилювала си­туація на північних кордонах країни.

УНР опинилася у ворожому оточенні:

• з заходу на неї тиснули польські війська. Голова відродженої польської держави Ю. Пілсудський, колишній соціаліст, хотів відновити «Велику Польщу» від Балтійського до Чорного моря;

• з півдня наступали французькі війська;

• з південного сходу - Добровольча армії генерала А. Денікіна;

• з північного сходу та півночі - війська радянської Росії;

• всередині держави підняли повстання проти Директорії отаман Зе­лений на Київщині (Дніпровська дивізія), Задніпровська дивізія отамана Г. Григор'єва на півдні України, отамани Ю. Тютюнник, А. Савицький, Українська повстанська армії на чолі з Н. Махном.