46. І. Франко, т. Шевченко та їх роль в українському національному відродженні

Іван Якович Франко.Народився майбутній письменник, критик, перекладач, публіцист, політик, учений в с. Нагуєвичі (нині Дрогобицького р-ну Львівської обл.) 27 серпня 1856 р. Франко був прогресивною людиною та патріотом своєї держави. Ідея соборності так боліла йому, що він свідомо хотів одружитися з дівчиною із Сходу України. Так і сталось. Року 1886 у Києві відбулося вінчання Івана Яковича з Ольгою Хоружинською. На весіллі всі говорили, що цей шлюб – символ єдності Заходу і Сходу України. За визначенням І. Франка, Тарас Шевченко і Михайло Драгоманов — «два чільних сини України», які піднесли ії культуру до світового рівня. Шевченкове слово стало символом самої України, а політична думка Драгоманова могутньою силою, що гуртувала навколо себе найсвітліші уми і найчесніші серця. З ініціативи І. Франка. М. Павлика та С. Даниловича прогресивна інтелігенція Східної Галичини у 1890 р. ство¬рює Русько-українську радикальну партію — першу на Ук¬раїні політичну організацію європейського типу. Кінцевою метою своєї програмної діяльності радикали вважали со¬ціальне визволення селян та робітників і проголошення незалежності України.

Т. Шевченко як виразник дум українського народу, співець соціальної і національної свободи - основоположник нової української літератури і родоначальник її революційно-демократичного напряму. Місце Т.Шевченка (1814-1861) в українському суспільстві і в українській культурі особливе. За більшовицьких часів він був офіціозним символом радянської України. Нині він є офіціозним символом нової, незалежної України. Тоді він подавався в граніті як постать гнівного, похмурого старого нащадка гайдамаків, який кличе до сокири. Т. Шевченко одночасно - митець і політик. Його "Катерину" добре знали і вивчали напам´ять сільські жінки. Він їх застерігав: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі - чужі люде, роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине; піде в свою Московщину, а дівчина гине...". У цих, здавалося б, суто житейських словах чітко проглядається політичний підтекст.    Т. Шевченко вивів українську культуру на вищий щабель розвитку, сміливо підкреслюючи її національну самобутність. Це було тим важливо, що в тодішніх несприятливих умовах українська культура і, зокрема, українська література могли стати лише провінційною складовою "загальноросійської" літератури або літературою "для хатнього вжитку" (до цього в свої пізні роки схилявся навіть М. Костомаров). Вчені Шевченкову добу української літератури окреслюють часовими рамками 1840 - I860 pp. Саме в цей період у центрі літературно-громадського руху стояв Т. Шевченко, його палке поетичне слово, його авторитет борця-подвижника. В умовах української бездержавності правдивому Слову поет надавав особливого значення. Він писав: "...возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них поставлю слово..." І поезія для Т. Шевченка стала формою національного служіння, історичним покликанням, вогнистим Словом народної правди і народної волі до боротьби за свободу. Т. Шевченко був революційним демократом. Як революціонер він виступав проти самодержавства

Отже, мовою своїх творів Шевченко завершив процес формування загальноукраїнського літературного мовлення на національній основі. Мова творів Т. Шевченка як художнє явище стала родоначальною мовою нової української літератури. Виступаючи прекрасним зразком, мова "Кобзаря" сприяла міжрегіональній етномовній консолідації українців Наддніпрянщини, Галичини, Буковини і Закарпаття. Тарас Григорович зробив велетенський внесок у пробудження і формування національної свідомості українського народу, в розвиток української та світової культури. Ідеї, думки, вся творчість Шевченкового генія стала тим живим феноменом, який далі розвивається вже в свідомості українського суспільства. Як актуально сьогодні звучать безсмертні Шевченкові слова:    Свою Україну любіть, Любіть її... во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.