39. І. Мазепа- видатний державний і політичний діяч України . Оцінка його діяльності в історичній літературі.

Іван Мазепа походив із значного шляхетського роду, волинського чи подільського походження. Предки його в 16 ст. оселилися на Білоцерківщині в селі Мазепинці. Він народився (за різними джерелами) в період з 1629 по 1640 рік. Батько гетьмана, Степан-Адам Мазепа, належав до партії Виговського і брав участь в укладенні Гадяцького договору. Мати його, Марина-Магдалина, зі старого шляхетського роду Мокієвських, належала до видатних жінок. Втративши чоловіка, вона віддалася громадським та церковним справам. З 1686 року була ігуменією Києво-Печерського Вознесенського монастиря. До смерті, в 1707 році, була дорадницею сина-гетьмана.

Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових, "Колмацьких статтей". В основу яких покладено "Глухівські статті" Многогрішного 1669 року, але з деякими додатками на користь Москви.

Особа і діяльність Івана Мазепи вважаються надзвичайно суперечливими і отримали в історичній літературі неоднозначну оцінку, досить часто суперечливу. Безперечно, це один із найвизначніших і найскладніших політичних діячів України. Ним цікавилися історики, музиканти, живописці, літератори Росії, України і всієї Європи. Російський царизм, починаючи від Петра І, довгі роки і навіть століття настирливо насаджував його образ як «злодія», зрадника, сепаратиста, безпринципного й віроломного політика. При цьому замовчувався факт нечесності, віроломства, зрадництва самого царського уряду. Багаторічний тиск великодержавницької великоросійської пропаганди царизму призвів до того, що Івана Мазепу вважали зрадником не лише широкі народні маси, але й значна частина російських та українських істориків до кінця XIX ст.

Однак уже від початку XIX ст. багато українських істориків — М. Костомаров, В. Антонович, Ф. Уманець, М. Грушевський, І.Борщак та інші все уважніше вивчають і, об´єктивно аналізуючи, позитивно оцінюють особу і діяльність Мазепи. В.Антонович писав: «Коли придивитися до його діяльності, то можна переконатися, що він був дуже щирим і гарячим патріотом, бо завжди дбав про повну автономію свого краю».

Даючи оцінку Івану Мазепі, його діяльності, слід мати на увазі історичну ситуацію, характерні риси того часу і мотиви, що штовхнули його на розрив з Москвою і союз зі Швецією. Він став у 1687 р. проводирем українського народу, який знаходився в трагічних умовах, оточений трьома зажерливими, агресивними сусідами — Польщею, Туреччиною і Московським царством, які розшматували його на три частини і намагалися повністю роздушити та асимілювати. Очолюючи цей народ, Мазепа для успішного керівництва ним мусив проводити гнучку політику аж до найбільшого лукавства й надзвичайної утаємниченості.

Спираючись на старшину, яку збагачував, він намагався перетворити її на освічену аристократію, він зміцнював українську державність. При цьому не був жорстоким, добивався покори і поваги старшини та широких мас витонченими заходами, часто — турботою. Мазепа мав могутній темперамент, високий розум, тверду волю. Зваживши всі «за» і «проти», прийнявши рішення, він твердо проводив їх ужиття і не губився в складних ситуаціях. Іван Мазепа мав «слабкості». Головна з них — невміння і небажання цього аристократа спиратися на маси, залучити їх до боротьби за українську державність. Йому були далекі і чужі селянство, козацтво та міщанство. А лише за їх участі спроби гетьмана і старшини врятувати Українську державу мали великі шанси на успіх. Петро І і придворні російські історики та політики твердили, що Іван Мазепа перейшов на бік шведів з егоїстичних, корисливих цілей.

Насправді він не міг лише з корисливих цілей здійснити цю акцію

Іван Мазепа піклувався про долю Української держави, про її незалежність, якій загрожував своєю антиукраїнською політикою один із найдеспотичніших і жорстоких царів Московської держави Петро І. Шукати нових політичних союзників, щоб звільнитися від намагання Москви знищити українську автономію, гетьмани почали від Богдана Хмельницького.