24. Державний лад Галицько-Волинського князівства

З великих князівств, які в цей час існували на території України, вирізнялося Галицько-Волинське, створене в 1199 році та проіснувало воно до 1340 року. Державний лад Галицько-Волинської землі хоча і відзначався своєрідністю, зумовленою особливостями її соціально-економічного й політичного розвитку, все ж у головному був подібний до державного ладу інших князівств і земель Південно-Західної Русі. Галицько-Волинська земля, навіть перебуваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберігала риси державного та правового устрою, притаманні Давньоруській державі.

Особливістю державного ладу Галицько-волинської держави було те, що тривалий час вона не поділялася на уділи. Після смерті короля Данила держава розпалася на Галицьку і Волинську землі, а відтак кожна з цих земель почала у свою чергу подрібнюватися. Особливістю було і те, що влада, по суті, знаходилась у руках великого боярства.

Оскільки галицько-волинські князі не мали широкої економічної і соціальної бази, їх влада виявилася нетривкою. Князівська влада передавалась за спадком — місце померлого батька займав старший син. Значним впливом при синах користувалася мати-вдова. Незважаючи на систему васальної залежності, за якою встановлювалися взаємини між членами князівського дому, кожне князівське володіння було значною мірою політично самостійним.

Хоча князі виражали загалом інтереси феодалів, однак не могли зосередити у своїх руках повноту державної влади. Галицьке боярство відігравало важливу роль у політичному житті країни. Воно керувало навіть

князівським престолом — запрошувало і скидало князів. Історія Галицько-Волинської держави знає чимало прикладів, коли князі, які втратили підтримку боярства, залишали свої князівства.

Характерними були також форми боротьби з небажаними князями. Бояри запрошували угорців і поляків, убивали невигідних князів (так були повішені князі Володимир і Роман Ігоровичі 1208 р.), виганяли їх з    Галичини. Відомий також випадок, коли проводир галицького боярства Володислав Кормильчич

проголосив себе у 1213 р. князем. Часто боярські заколоти проти князя очолювали представники церковної знаті. За таких умов основною опорою князів стали середні та дрібні феодали, а також міські верхи.

Галицько-Волинські князі мали широкі адміністративні, (військові, судові та законодавчі повноваження. Зокрема, вони призначали посадових осіб у містах і волостях, наділяючи їх земельними володіннями. Вони мали вплив на церковні справи (за їх згодою призначалися єпископи, які тільки потім посвячувалися київським митрополитом).

Князі формально були головнокомандувачами всіх збройних сил, до складу яких із професійною дружиною в період ворожих нападів входило і народне ополчення. Натомість кожний боярин мав військове ополчення, а оскільки полки галицьких бояр переважно були більшими, ніж князівські, то у випадку розбіжностей з того чи іншого питання могли сперечатися з князем шляхом військової сили. Тоді верховна судова влада переходила до боярської верхівки.

Також князі видавали грамоти щодо різних питань управління. Але часто бояри не признавали ці грамоти. Князь змушений був допускати бояр до управління державою. Незважаючи на свій авторитет і владу, він фактично залежав від боярства, а воно, у свою чергу, використовувало князя як знаряддя для охорони своїх інтересів.

Бояри здійснювали владу за допомогою ради бояр. До її складу входили наймогутніші землевласники, єпископи та особи, що посідали вищі державні місця. Склад, права, компетенція ради не були точно визначені: Боярська рада скликалася, як правило, за ініціативою самого боярства. Князь не мав права скликати раду за своїм бажанням, не міг видати жодного акту без згоди боярської рад. Рада захищала інтереси боярства, втручаючись навіть у сімейні справив князя (наприклад, коханку князя Ярослава Осмомисла, Настасію бояри спалили). Цей орган, не будучи формально вищим органом влади, фактично управляв державою. Оскільки до складу ради входили бояри, котрі займали найважливіші адміністративні посади, їй фактично підпорядковувався весь державний апарат управління.

Інколи при надзвичайних обставинах галицько-волинські князі з метою зміцнення своєї влади скликали віче. Однак воно не було постійною установою і не мало такого значення, як, наприклад, у Новгороді. У ньому могли брати участь все населення, проте вирішальну роль відігравала верхівка феодалів.

У Галицько-Волинському князівстві раніше, ніж в інших руських землях, виникло двірцево-вотчинне управління. У системі цього управління провідне місце посідав двірський, або дворецький, що заступав князя в управлінні, війську та суді.

Серед двірцевих чинів згадується печатник, стольник, ловчий, конюший, ключник та ін. Печатник відав князівською канцелярією, охороняв князівську скарбницю, яка водночас була і князівським архівом. У його руках знаходилась князівська печатка. Стольник завідував столом князя, прислуговував йому під час їжі, відповідав за якість страв та сервування стола. Ловчий відав полюванням на звірів. Головна функція конюшого зводилася до обслуговування князівської кінниці. Під їх управлінням діяли численні князівські ключники.

Посади дворецького, печатника, стольника, конюшого та інших поступово перетворювалися у двірцеві чини.

У Галицько-Волинській землі існувала досить розгалужена система місцевого управління. Містами управляли тисяцькі та посадники, яких призначав князь. У їхній особі була з'єднана адміністративна, військова та судова влади. Вони також володіли правами збирання з населення данини та різного мита — важливої частини князівських доходів. Округами-воєводствами керували воєводи, які мали не тільки військово-адміністративні, а й судові повноваження. Територія Галицько-Волинської землі ділилася і на волості, якими управляли призначені князем волостелі. Останні в межах своєї компетенції наділялися адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.

Князь у міста призначав і посилав посадників. Вони мали не тільки адміністративну і військову владу, а й виконували судові функції, збирали данину і мита з населення. Різнорідні нижчі функції виконували биричі (збирали податки, данину), мостники (плату за проїзд через мости), митники (мита) тощо.

Важливою ланкою в державній структурі Галицько-Волинської землі було військо. З одного боку, воно використовувалося для відбиття зовнішньої агресії, яка йшла від сусідніх держав, а з іншого — являло собою ефективне знаряддя в руках феодалів для придушення опору експлуатованих мас.

Галицько-Волинська держава мала велике значення для західних земель і для всієї України. Ця держава досягла значного політичного розвитку і за рівнем економіки та культури належала до передових країн Європи.