23.Галицько-волинська держава за правління Данила Романовича

Після загибелі Романа Мстиславича його синам Данилу та Васильку довелося вести тривалу боротьбу за відновлення єдності Галичини та Волині під своєю владою. Ця боротьба завершилася їхньою перемогою 1238 р. Посівши в Галичині, Данило віддав братові Васильку в управління Волинь. Але незважаючи на такий поділ, обидва князівства продовжували існувати як одне ціле під зверхністю старшого і діяльнішого Данила. Початок правління Данила Романовича Галицького припав на період монголо-татарської навали на Русь. 1241 р. загарбники зруйнували і його володіння. Сам Данило переховувався тоді в Польщі. Повернувшись звідти він почав відбудовувати державу. Відроджувались зруйновані міста і села. Одночасно велася боротьба проти боярської сваволі, яка знов набрала сили. 1245 р. під Ярославом полки Романовичів вщент розгромили сили лідера боярства Ростислава Михайловича, угорських і польських князів. Перемога під Ярославом зміцнила становище Данила і Василька, які в своїй політиці спирались на незадоволених діями бояр служилих бояр та торговий і ремісницький люд. Влада Романовичів знову поширилася на віддалені землі. Галицько-Волинська держава знову відродилася в старих кордонах. Посилення Галицько-Волинської держави непокоїло Золоту Орду. Щоб запобігти цьому, Батий восени 1245 р. наказав Данилу Галицькому з'явитись в Орду і визнати від неї свою залежність. Данило змушений був виконати принизливу вимогу хана, але утримав за собою князівський престол. Це дозволило йому почати підготовку до визволення Русі від загарбників. Для зміцнення міжнародного авторитету держави князь створив галицьку митрополію,  призначив її митрополитом свого прибічника «печатника» Кирила. Разом з тим він уклав союз проти Орди із своїм зятем князем володимиро-суздальським, а також польськими, литовськими князями та з угорським королем і зблизився з Папою Римським. Але після розгрому 1252 р. володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича ординцями Галицько-Волинська держава залишилася фактично віч-на-віч із Золотою Ордою. Незважаючи на таке становище, Данило Галицький не зрікся своїх планів. Він укріплював свої володіння, заснував на честь старшого сина Лева м. Львів, а столицю переніс з ненадійного Галича до неприступного Холма. Одночасно відбувалася реорганізація війська. Ударною силою в ньому стала важкоозброєна дружина, а також селянське і міщанське ополчення. Почалося визволення Галичини й Волині від татарських загонів. 1252 р. галичани і волиняни спільними зусиллями вигнали татарську орду хана Куремси за Дністер. Протягом 1254—1255 рр. дружини Данила і Василька Романовичівта Лева Даниловича звільнили землі уздовж Бугу, Случа і Тетерева. Але 1259 р. на кордонах Волині з'явилося об'єднане татарське військо, послане ханом, щоб покарати повсталих. Щоб зберегти державу від розгрому, Данило мусив виконати вимоги хана про знищення міських укріплень і прикордонних фортець, знову визнати свою залежність від Орди. Його спроби створити новий антитатарський союз зазнали невдачі. 1264 р. Данило Романович Галицький помер.