1 Характеристика природно-ресурсного потенціалу дунайського біосферного заповідника
Дунайський біосферний заповідник – частка унікального природного утворення в дельті Дунаю, з неповторним водно-територіальним комплексом, що займає площу близько 59676,5 га з протоками і внутрішніми водотоками і двокілометровою смугою в акваторії Чорного моря в межах Кілійського району, вершиною озера Сасик і частиною Джантшейського лиману в межах Татарбунарського району Одеської області (рисунок 1.1). Площа ДБЗ розподілена на декілька зон: зона антропогенних ландшафтив, буферна та заповідна зона. Заповідна зона відноситься до зони строгої огорони, де забороняється люба туристична діяльність. Від загальної дельти ДБЗ відрізняє надзвичайне природне багатство. Саме тут розташована наймолодша за історичним віком суша Європи, що виникла і щорічно змінюється наносами Дунаю. На просторах дельти знайшли притулок тисячі видів тварин і рослин, розташовані водно-болотні екосистеми - ефективний природний "кондиціонер", що впливає на формування клімату всієї Центральної Європи. За біологічною активністю його можна порівняти з найпродуктивнішими біомами Землі: вологими тропічними лісами та кораловими рифами.
1.1 Коротка історична довідка
Міжвідомчою комісією Академії наук (АН) України з комплексного використання природних ресурсів р. Дунаю в 1964 р. було рекомендовано створити Державний Заповідник в Українській частині Дунайської дельти.
Постановою Ради Міністрів УРСР № 490 від 24 липня 1967 р. в дельті Дунаю створено природоохоронну зону з режимом пам'ятки природи республіканського значення, яка включила смугу плавневих земель уздовж прибережної частини Чорного моря завширшки 1 км у глиб материка (3 тис. га) та однокілометрову зону морської акваторії.
Рисунок 1.1 – Карта-схема Дунайського біосферного заповідника.
1973 р. - постановою Ради Міністрів УРСР № 84 від 20 лютого на площі 7758 га створюється Дунайська філія Чорноморського державного заповідника АН України.
1975 р. - Рада Міністрів СРСР, виконуючи обов'язки радянської сторони, що випливають з Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя, приймає рішення про віднесення заповідної території до водно-болотних угідь міжнародного значення, переважно як середовища існування водоплавних птахів.
1981 р. - Рада Міністрів УРСР приймає постанову № 203 від 23 квітня про створення окремого державного природного заповідника "Дунайські плавні" АИ України на території 14 851 га. Заповідник, розташований на частині Кілійської дельти Дунаю, дозволив охороняти багато видів рослин і тварин. Але дослідження вчених показали, що така мала територія та існуючий режим охорони не можуть в необхідній мірі поліпшити стан біорізноманітності та забезпечити раціональне використання природних ресурсів.
19 липня 1994 р. Міністерством охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди) України за дорученням Уряду України було підписано Угоду зі Світовим банком про отримання гранту від Глобальної екологічної фундації (ГЕФ) у розмірі 1,1 млн SDR, що еквівалентне 1,5 млн доларів США, для реалізації проекту "Збереження біологічного різноманіття дельти Дунаю". Цьому передувала значна робота Мінприроди, Національної академії наук (HAH) України і особливо заповідника та управління заповідної справи Мінприроди. Грант був наданий для організації управління природоохоронною територією в дельті Дунаю з залученням громадськості, щоб зберегти і відновити її біорізноманітність, забезпечувати раціональне використання природних ресурсів.
Рішенням Міжнародного координаційного комітету програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" 2 лютого 1999 р. ДБЗ був включений до складу Світової мережі біосферних резерватів. Цим же рішенням засновано міжнародний румунсько-український біосферний резерват "Дельта Дунаю".
Виконана Програма дослідження підвищила рівень знань про стан біорізноманітності ДБЗ і дозволила вченим та спеціалістам разом з землевласниками, землекористувачами, місцевою владою, рибалками, мисливцями, громадськістю розробити і спільно погодити науково обгрунтовані плани управління природоохоронними територіями ДБЗ, які стануть програмою дій для збереження біорізноманітності й збалансованого використання природних ресурсів у регіоні на багато років вперед [1].