Українське питання на слов'янському з'їзді в Празі

Становлення українського національного руху в Галичині відбувалося в напруженому змаганні з польським національним рухом. Учасники останнього, організовані Польською радою народовою, традиційно нехтували українськими інтересами й виступали проти виокремлення українських вимог. Ідеї, сповідувані Польською радою народовою, мала захищати створювана в містах польська гвардія. Для захисту Східної Галичини від польських зазіхань Головна руська рада формувала загони руських стрільців. Політична ситуація в краї загострювалася.

За таких обставин представники українських і польських організацій на початку червня 1848 р. зібралися в Празі на слов'янський з'їзд. Його організували чеські революційні демократи, щоб посприяти солідарності слов'янських народів, узгодити їхні погляди та інтереси і, згуртувавши слов'янство, перетворити його в найпотужнішу силу Австрійської імперії. Проте з перших же годин роботи з'їзду між українцями та поляками виникли тривалі суперечки про те, хто має представляти Галичину в політичному житті, та якими мають бути відносини між обома народами. Поляки категорично не погоджувалися на адміністративний поділ Галичини на українську та польську частини.

Оскільки протистояння між ними перешкоджало єднанню слов'ян, організатори конгресу запропонували піти на компроміс. Українцям пропонувалося відмовитися від поділу Галичини, а полякам — визнати українців окремою нацією з рівними правами на віросповідання, перебування на адміністративних посадах, уживання власної мови в державних установах і школах. Ця угода так і не була реалізована. Через кілька днів австрійські війська обстріляли Прагу, і конгрес змушений був припинити свою роботу. Так було обірвано спробу українців заявити про себе на міжнародній політичній арені.

КОМПРОМІС (латин, compromissum — угода,згода)— угода, якої досягають за допомогою обопільних поступок.

Участь українців у виборах і роботі австрійського парламенту

Улітку 1848 p., водночас із виникненням суперечностей між українськими й польськими політичними організаціями, знову загострилися стосунки між польськими поміщиками та українськими селянами.

Селяни вимагали зменшення податків, повернення привласнених поміщиками земельних наділів, права користуватися лісами й пасовищами, скорочення терміну військової служби.

Активізації селянського руху, підняттю його до рівня політичних змагань посприяло проведення виборів і діяльність австрійського парламенту. У протистоянні з польським політичним рухом українці зуміли обрати 39 із 96 депутатів від Галичини. Склад українських депутатів повністю відображав соціальний стан краю: 27 селян, 8 священиків, 3 інтелігенти. До парламенту обрала своїх депутатів і Буковина. Із 8 депутатів було обрано 7 селян.

Отже, Галичина й Буковина сформували найпотужніше селянське представництво порівняно з рештою австрійських провінцій. У парламенті українських селян очолили Лук'ян Кобилиця та Іван Капущак.

Найважливішою справою, яку вирішував парламент, було скасування кріпацтва й панщини. Українські селянські депутати виступали проти будь-яких відшкодувань поміщиками за втрату дармової робочої сили.

Особливо переконливо з цього приводу виступив селянин І. Капущак. Він зумів змалювати гнітючу картину становища селянства, замордованого злиднями, темнотою, фізичними розправами. Стосовно ж відшкодувань категорично заявив: «Чи за такі образи й кривди ми ще маємо платити компенсацію? Напевно, що ні. Хай нашою платою будуть ті батоги й нагаї, що шмагали по наших спинах. Хай вони задовольнять панів!» Проте більшість депутатів парламенту проголосівали за скасування феодальних повинностей шляхом відкупу.

У відповідь селяни Східної Галичини вдалися добойкоту поміщицьких маєтків. Поміщики не могли найняти працівниеів навіть за підвищену плату. Селяни Закарпаття наприкінці 1848 - на початку 1849 р. зруйнували багато поміщицьких маєтків, убили кількох поміщиків та управителів. Найбільшого розмаху селянський рух сягнув наприкінці 1848 — протягом першої половини 1849 р. на Буковині, який очолив Лук'ян Кобилиця та селянські депутати.

БОЙКОТ (англ. boycott, від прізвища управителя маєтку в Ірландії Ч. Бойкотта, щодо якого орендарі вперше застосували таку форму протесту) — спосіб політичної або економічної боротьби, що полягає в повній або частковій відмові від стосунків, відносин із будь-якою особою, організацією чи державою, від участі в тій або іншій роботі, заходах тощо.

16 листопада 1848 р. на зборах Вижницького виборчого округу Л. Кобилиця закликав своїх виборців-селян не визнавати владу поміщиків, обирати власних старост. Селянський депутат оголосив ліси й полонини власністю селян і закликав їх по-новому розподілити загарбані поміщиками землі. Щоб зупинити селян, австрійські власті на початку 1849 р. запровадили в Галичині й Буковині облоговий стан, а парламент позбавив Л. Кобилицю депутатського мандата. Та це не налякало рішучого й відважного ватажка. Він організував кінний загін і рушив із ним Буковиною.

Прибуваючи в села, Л. Кобилиця оголошував, що він діє за уповноваженням австрійського «цісаря», тут же проводив вибори старостів, оголошував власністю сільських громад орні землі, ліси й пасовища й доручав новообраній владі справедливо роздати їх селянам. Австрійський уряд вислав проти повстанців регулярні війська, пообіцявши велику винагороду тому, хто схопить Л. Кобилицю. Проте зрадників серед повстанців не знайшлося. Лише у квітні 1850 р. каральні загони зуміли розправитися з повсталими і заарештували їхнього ватажка. Після жорстоких катувань Л. Кобилиця тяжко захворів, а 24 жовтня 1851 р. помер.

Революційний вибух у Львові

Революційні події, які восени розгорілися в Угорщині та в столиці Австрійської імперії Відні, призвели до революційного вибуху у Львові. 1 листопада 1848 р. урядові війська відкрили вогонь по львівських демонстрантах. У відповідь пролунав заклик: «До зброї! На барикади!» Першими на нього відгукнулися міська біднота і студенти. Вони збудували 23 барикади в центрі міста, до них швидко приєдналися загони польської національної гвардії, академічний легіон та ін.

Проти влади Габсбургів об'єдналися бійці різних національностей. їх підтримували й мешканці будинків навколо барикад, обіцяючії зустріти урядові війська камінням і окропом із верхніх поверхів. Однак 2 листопада урядові війська перед тим, як піти в атаку, застосували артилерію. Артобстріл тривав 2,5 год. Було вбито 55 осіб і 15 поранено.

У центрі Львова розпочалися пожежі. Вогонь знищив будинок університету, університетську бібліотеку, театр, політехнічну академію, міську ратушу. Сили були нерівними, і о 13 годині повстанці капітулювали. У місті оголосили облоговий стан, розпочалися масові арешти, сотні повстанців було віддано до військового суду, українську й польську гвардії розпущено, збори та політичні організації заборонено.

Придушення революції

Поразка збройних повстань у Відні, Львові та інших містах стала початком нового наступу реакції. Новий австрійський імператор — 18-річний Франц-Йосиф — у березні 1849 р. видав нову конституцію. Із неї було вилучено майже всі демократичні свободи, здобуті на початку революції. У березні 1849 р. було розпущено парламент. Абсолютизм повністю відновив свої позиції в Австрії, а в 1851 р. припинила своє існування Головна руська рада.

Проте революція не пройшла марно для Західної України. По-перше, була скасована панщина. Селяни вперше здобули громадянські права. На новий рівень піднявся національно-визвольний рух. Уперше в Україні утворилася національна політична організація, почала друкуватися українська газета. Народні маси брали участь у політичному житті, отже, перетворювалися на націю.

Працюємо з джерелами

Прочитайте маніфест Головної руської ради «Будьмо народом». «Ми, галицькі русини, належимо до великого руського народу, що одною мовою говорить і налічує 15 мільйонів... Цей нарід колись був самостійний, рівнявся в славі з наймогутнішими народами Європи, мав свою писемну мову, свої власні закони, своїх власних князів, — одним словом, був у доброму побуті, заможний і сильний. Через не¬приязну долю і різні політичні нещастя розпався поволі цей великий нарід, утратив свою самостійність, своїх князів і прийшов під чужу владу.

Такі нещастя схилили з часом багато заможних панів відступити від руського обряду батьків своїх, а з ним зректися руської мови і залишити свій нарід, хоч ця зміна обряду не могла перемінити народності, і кров руська в жилах їхніх плинути не перестала. Нарід, залише¬ний цим способом і чимраз більше ослаблений, став залежний від чужої волі, і все принижений, почав у всьому упадати й до такої прийшов недолі, що соромом було русином називатися... Однак як усе на світі з часом минає, як по зимі прикрій весна наступає, так, браття, і цей сумний стан змінився через конституцію. Це велике право, це велике добродійство, — це сонце, що як усім, так і русинам засвітило і до нового життя нас пробудило...

Пробудився вже і наш руський лев і красну нам ворожить майбутність. Уставайте ж, браття, уставайте з довгого сну вашого, бо вже час. Устаньте, але не до звади і незгоди, а двигнімося разом, щоб піднести народність нашу і забезпечити дані нам свободи!»

• Які аргументи Головна руська рада вважала значущими, гуртуючи навколо себе галичан?