Утворення та діяльність Головної руської ради

Революція 1848 р. дала поштовх і до національного самовизначення українців, а отже, й використання ними не тільки літературних і наукових праць, а й політичних засобів. Ідея української самобутності стала стрімко перетворюватися на ідею національної самостійності, утілюючись у політичному прагненні до крайової автономії. Так, у квітневих петиціях до австрійського імператора греко-католицькі священики та інтелігенти вимагали лише змін у мовно-культурних питаннях, а 2 травня 1848 р. вони створили у Львові першу політичну організацію — Головну руську раду. Вона складалася із ЗО членів — представників духівництва та міської інтелігенції. Головну раду спочатку очолив греко-католицький єпископ Г. Яхимович, а згодом — енергійний священик М. Куземський. Рада мала відділи шкільництва, селянських справ, фінансів тощо. Головній руській раді підпорядковувалося 12 окружних і 50 місцевих, так званих поменших рад. Основою нової політичної організації стала церковна мережа. Кожна поменша рада була представлена в Головній раді своїм референтом, який вів листування, забезпечуючи двосторонній інформаційний зв'язок між головною та своєю поменшою радою. Місцеві ради проводили збори, у яких брали участь по кілька сотень громадян.

15 травня 1848 р. Головна руська рада почала видавати свою газету «Зоря Галицька», активну участь у започаткуванні якої взяв Іван Вагилевич. Це видання стало першою українською щотижневою газетою у Львові. У першому її числі був опублікований маніфест Головної ради «Будьмо народом». Документ закликав до національного відродження та відновлення соборності України.

Головна руська рада запровадила навчання українською мовою в народних школах. Рідну мову й літературу почали вивчати в гімназіях та Львівському університеті.

Рада скликала перший з'їзд української інтелігенції — Собор руських учених, заснувала товариство «Галицько-руська матиця», яке почало видавати популярні книжки для народу, ініціювала спорудження Народного дому — осередку культурного і наукового життя краю.

Історичний факт. Головна руська рада турбувалася питанням української національної символіки. Вона утвердила синьо-жовтий прапор, герб — золотий лев на синьому тлі, національний гімн. Ним на 2,5 десятиліття стала пісня на слова Г. Гушалевича «Мир вам, браття!»

Головна руська рада зайнялася також створенням у деяких містах української національної гвардії, академічного легіону у Львові, допомогла організувати в Підкарпатті селянську самооборону, виставила батальйон руських гірських стрільців.

Свою національно-політичну діяльність Головна руська рада проводила в напруженому протистоянні з Польською радою народовою. Ігноруючи українські національні інтереси, ця організація намагалася перетворити Галичину на польську провінцію. Тому Головна руська рада енергійно взялася за втілення своєї вимоги про поділ Галичини на окремі адміністративні одиниці. До української частини Галичини пропонувалося приєднати й Закарпаття. Для підтримки своїх планів рада зібрала 200 тис. підписів, що було тоді громадсько-політичною справою небачених масштабів.

Зв'язки діячів українського руху з лідерами чеського відродження. Пробудження національної самосвідомості в Західній Україні відбувалося не лише в протистоянні з австрійською владою. Галицькі русини знаходили натхнення для свого утвердження, споглядаючи разючі досягнення чеського національного руху. За посередництвом Карла-Владислава Зака, чеського літератора, який служив у галицькій адміністрації, зачинателі українського національного відродження, Іван Головацький та Іван Вагилевич, налагодили добрі стосунки з провідними чеськими славістами й розпочали співпрацю з празькими газетами й журналами. Українці й чехи активно обговорювали питання звільнення слов'янських народів від імперського гноблення. Чехи щиро перейнялися долею українців, чітко усвідомивши, що причиною історичних бід України були не лише імперські зазіхання Австрії, а й «братніх» слов'янських Польщі та Росії. Відомий чеський письменник і публіцист Кароль Гавлічек-Боровський в одній зі своїх статей у 1846 р. назвав Україну «ягням межи двома вовками» — Росією й Польщею, «яблуком розбрату», кинутим долею між цими двома націями». Тому чеські діячі прагнули примирити польський і український народи заради слов'янської єдності.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО

Розірваність України між імперіями, протиставлення імперськими урядами різних етнічних меншин і українців одне одному заради збереження свого панування, поступово перетворювали, особливо західноукраїнські землі, на вогнище соціально-політичного напруження в Європі. Цей факт блискуче описав К. Гавлічек-Боровський: «Україна — це постійне прокляття, яке самі над собою проголосили її гнобителі. Так над ними мститься пригноблена воля України... Доки не буде виправлена кривда, завдана українцям, доти неможливий справжній міжнародний спокій».