Програмні документи Кирило-Мефодіївського братства

Програмні засади Кирило-Мефодіївського братства були викладені в «Книзі буття українського народу», відозві «Брати українці!». Це пов'язано з тим, що зміст твору був пронизаний євангельськими заповідями. Програму писали всі «братчики» під керівництвом М. Костомарова. Нею передбачалося здійснення загальнолюдських християнських ідеалів справедливості, свободи і рівності, їхнього поєднання з українським патріотизмом. На думку кирило-мефодіївців, Україна була провідною силою слов'янських народів, а тому в майбутній слов'янській федерації мала посісти чільне місце. Цей обов'язок і водночас право України обґрунтовувалися тим, що, на відміну від поляків (пройнятих ідеєю аристократизму) та росіян (переконаних монархістів), український народ не любив ані панів-аристократів, ані царів. Щодо царя зазначалося, що він «усе рівно, що ідол і мучитель».

Оскільки український народ у своєму історичному розвитку зазнав лиха від воїх сусідів, був ними поділений, зневажений і пригноблений, то найбільше прагнув волі, рівності й демократії.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО

Наприкінці програми Кирило-Мефодіївського братства говорилося: «І встане Україна зі своєї могили, і знову озветься до всіх братів своїх слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в хорутан, ні в сербів, ні в болгар».

«І Україна буде не підлеглою річчю посполитою (республікою. — Авт.) у союзі Слов'янськім. Тоді скажуть усі язики, показуючи рукою на те місце, де буде зображена Україна: «Ось камінь, який не берегли будівельники, то хай буде підвалиною всього».

Програма містила також і соціальні вимоги: скасування кріпацтва та поширення освіти серед народу. Утілення в життя цих засад забезпечило б глибокі політичні перетворення, ґрунтовані на особистій свободі людини — одвічному прагненні українця.

Організація мала також «Статут Слов'янського товариства святих Кирила і Мефодія». Документ складався з двох розділів: «Головні ідеї» та «Головні правила». У першому розділі визначалася політична мета братства: спрямовувати слов'ян до політичного об'єднання у федерацію, у якій кожний народ отримав би власну державу з республіканською формою правління. У розділі «Головні правила» члени братства зобов'язувалися поширювати свої ідеї шляхом виховання юнацтва, літературною працею та «примноженням членів товариства». Статут зобов'язував «братчиків» усувати релігійну ворожнечу між слов'янами-католиками та православними, а найголовніше — прагнути до «викорінення рабства й всілякого приниження бідних класів, а водночас і про повсюдне поширення грамотності». Статут забороняв членам братства будь-які підступні засоби діяльності: «Правило „Мета виправдовує засоби" товариство визнає безбожним».

Громадсько-політична діяльність братства. Кирило-мефодіївці розпочали втілювати в життя свої далекосяжні плани. Вони збиралися на квартирах членів братства, обговорювали програмні документи, питання політичного життя, залучали нових членів, налагоджували стосунки з прихильниками національного відродження інших слов'янських народів.

У сфері просвітництва кирило-мефодіївці насамперед переймалися підняттям культурного й освітнього рівня народу, його національної свідомості. Наслідком цього став проект шкільної програми В. Білозерського, який давав можливість зробити її початкову ланку максимально доступною для дітей сільських і міських «низів».

Історичний факт. У широкій мережі початкових навчальних закладів, за задумом В. Білозерського, «виховувалися б діти, узяті із селищ із тією метою, щоб знову в ті ж села повернутися з більш ґрунтовними відомостями щодо потреб свого побуту і зі знаннями ремесел, необхідних у землеробському житті, при землеробських заняттях».

Однак царські власті не дозволили відкрити навіть один такий навчальний заклад, хоча його фінансове утримання кирило-мефодіївці брали на себе.

Іншим важливим напрямом громадської роботи члени братства вважали визначення шляхів піднесення економіки України. Із цією метою вони збирали кошти для видання популярних книжок економічного змісту. Зокрема, «братчики» видали «Кишенькову книжку для поміщиків і найкращий видобутий із досвіду спосіб керувати маєтком», написану П. Кулішем. Планували також видати практичний порадник господарям — книжку князя В. Одоєвського «Сільські читання», перекладену з російської мови. У їхніх планах було заснування видавництв, які б забезпечили широкий випуск науково-популярних книжок із корисними порадами для використання їх у найрізноманітніших сферах господарювання. З метою поширення своїх програмних ідей члени братства готували прокламації. Дві з них потрапили до рук жандармів — «До братів українців» та «До братів великоросіян і поляків». Прокламації закликали слов'янські народи до того, щоб кожний «творив окрему республіку (річ посполиту) і правив собою не вкупі з іншими, а тільки щоби кожний з них мав мову, свою літературу і свій окремий громадсько-політичний лад».

ЖАНДАРМ (від фр. gendarme — люди зброї) — у Російській імперії — людина,яка служить у жандармерії — державній поліції, що займається політичним розшуком.

Однак уже в березні 1847 р. за доносом студента Київського університету О. Петрова (сина жандармського офіцера) братство було викрите. Протягом березня — квітня жандарми заарештували всіх його учасників і доставили в Петербург у III відділення імператорської канцелярії.

Спочатку петербурзькі жандарми дійшли висновку, що діяльність «братчиків» — це «не більше, ніж учена маячня трьох молодих людей», оскільки братство не мало на меті організовувати та здійснювати політичний переворот чи народне повстання. Проте після тримісячного слідства жандарми з'ясували всю небезпеку діяльності братства кирило-мефодіївців для імперії. «Усі вони не змовники, не зловмисники, — зазначалося у звіті НІ відділення. — Але шкода від них могла відбутися повільно і тим більше небезпечно». Жандарми безпомилково визначили майбутній напрям розвитку українського культурного руху — державну самостійність України.

Більшість заарештованих була покарана: 12 найактивніших «братчиків» заслали під поліцейський нагляд у великоруські губернії. Окремі з них були засуджені на різні терміни тюремного ув'язнення: П. Куліш на 4 місяці, М. Костомаров на рік ув'язнення в Петропавловській фортеці, М. Гулак на 3 роки в Шліссельбурзькій фортеці. Після заслання їм заборонили повертатися в Україну і працювати в закладах освіти. Твори П. Куліша, М. Костомарова і Т. Шевченка були заборонені.

Тарас Шевченко в українському національному відродженні. Серед провідників братства найвизначнішою постаттю був Тарас Шевченко (1814-1861). У 1840 р. він видав свою славнозвісну збірку поезій «Кобзар». Матеріали про членство Шевченка в братстві не збереглися. Проте його вплив на товариство був незаперечним.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО

Микола Костомаров писав: «Тарасова муза розбила якийсь підземний льох, що протягом кількох віків був замкнений на багато замків, запечатаний багатьма печатями. Вона відкрила шлях і сонячному промінню, і свіжому повітрю, і людській цікавості».

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО

У доповіді III відділення Миколі І щодо Т. Шевченка підкреслювалося: «Вірші його подвійно шкідливі й небезпечні. З улюбленими віршами в Малоросії могли посіятися й згодом укорінитися думки про уявне блаженство часів гетьманщини, про щастя повернути ті часи і про можливість Україні існувати у вигляді окремої держави».

Твори Т. Шевченка «Кавказ», «Сон», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», «Заповіт» найрадикальніше відображали засади братства. Вони категорично заперечували самодержавство й закликали до негайного скасування кріпацтва. Під час обшуку всі ці твори були знайдені. Після слідства Шевченка було взято в солдати в Оренбурзький окремий корпус на 10 років. За особистим розпорядженням Миколи І за ним був установлений суворий нагляд із забороною писати й малювати.

Поет відкинув ідеологію «малоросійства», основою якої були ідеї нероздільності Малої та Великої Русі, визнання та схиляння перед владою імператора. Найбільшу вину за поневолення України Т. Шевченко покладав на Росію та російських імператорів. Йому, зрештою, належить визначення національної ідеї, зміст якої актуальний і нині: одночасне національне та соціальне визволення українського народу.

Своєю поезією Шевченко поєднав культурні традиції українського суспільства: старшинсько-дворянську і традицію трудящого люду. Його твори захоплено читали і селяни, і дворяни, оскільки вони знаходили в поезіях Т. Шевченка відображення своїх інтересів.

Великий Кобзар зумів визначити українську національну ідею як потребу одночасного і національного, і соціального визволення. Саме в такому вигляді вона стала дороговказом для українства другої половини XIX-XX ст.

Історичний факт. З арсеналу Шевченкової пропаганди. За народними переказами, у розмовах із селянами поет вдавався до оригінальних порівнянь. Він діставав із кишені одну насінину. Це, мовляв, цар. А ось кільканадцять насінин — поміщики. А потім брав цілу жменю насіння й насипав зверху, а це — народ.

Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства. Братство започаткувало перехід українського національного руху від періоду дворянсько-шляхетського за складом і культурно-просвітницького за змістом до періоду різночинського (інтелігентського) за складом і виразно політичного за змістом.

Кирило-Мефодіївське братство висунуло політичну ідею створення української держави як складової слов'янської федерації. Воно поклало початок організаційному об'єднанню діячів українського національного руху.

Кирило-мефодіївці вперше сформулювали українську національну ідею. Саме від них веде свою історію новий український національний рух. Завдяки братству він вийшов із початкового стану нечітких прагнень і остаточно визначив свою мету та завдання: державна самостійність, соціальне звільнення народу, народовладдя у внутрішньому житті, федералізм у міжнародних відносинах, насамперед зі слов'янами.

Працюємо з джерелами

У доповідній записці жандармського управління до Миколи І щодо наслідків розслідування діяльності Кирило-Мефодіївського братства окремим пунктом містилася пропозиція зобов'язати царських адміністраторів в Україні «звертати увагу на тих, які особливо займаються малоросійськими старожитностями, історією й літературою, і старатися б припинити в цій галузі наук усіляке зловживання, але якомога найнепомітніше і найобережніше, без явних переслідувань і, наскільки можливо, не дратуючи уродженців Малоросії».

• Поясніть, чому від часів розгрому Кирило-Мефодіївського братства й аж до ліквідації СРСР люди, які цікавилися українською історією та літературою, потрапляли під пильний нагляд жандармів і спецслужб.