Утворення Кирило-Мефодіївського братства. Місце т. Шевченка в українському національному відродженні. П. Куліш. М. Костомаров

УТВОРЕННЯ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО БРАТСТВА. ПРОГРАМНІ ДОКУМЕНТИ Й ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ БРАТЧИКІВ. МІСЦЕ Т. ШЕВЧЕНКА В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІДРОДЖЕННІ. П.КУЛІШ. М. КОСТОМАРОВ. РИСИ МЕНТАЛЬНІСНИХ УСТАНОВОК, ЩО ВІДРІЗНЯЛИ УКРАЇНЦІВ ВІД СУСІДНІХ НАЦІОНАЛЬНИХ СПІЛЬНОТ: ПОЛЯКІВ І РОСІЯН

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО

Пригадайте, які суспільні верстви відігравали провідну роль на різних етапах історії в суспільному житті України.

Роль інтелігенції в національному відродженні українства

Українське культурне відродження, яке на початку XIX ст. розпочалося на Слобожанщині (Харків), Східній Галичині (Перемишль, Львів), поширилося на Центральну Україну та Київ. Українська національна ідея протягом другої чверті XIX ст. знайшла нову соціальну основу для свого розвитку. Нею стала українська інтелігенція — освічені люди, які займалися інтелектуальною, творчою діяльністю. Це були письменники, художники, артисти, викладачі, учителі, лікарі, інженери, агрономи та ін.

До рівня інтелігенції прирівнювали й деяких державних чиновників. Оскільки інтелігенти були вихідцями з дворянства, духівництва, купецтва, міщанства, селянства, у тодішніх офіційних колах їх називали різночинцями. Саме вони продовжили справу українства, яка, здавалося, уже була приречена на історичне небуття. Принаймні так уважали останні освічені представники козацько-старшинської традиції. Своє уподібнення російському дворянству вони сприймали як зникнення всього українства.

СОЦІАЛЬНА ОСНОВА - соціальна верства (клас, стан), яка зацікавлена в певній справі, готова її усвідомлено підтримувати.

Різночинська інтелігенція, вийшовши з виру народного життя, дивилася на світ з оптимізмом. Там, де українські патріоти на початку століття розгледіли кінець української справи, нове покоління вбачало лише початок національного розвитку. Тісно пов'язані з народом, вони розуміли його біди, труднощі, сподівання. Різночинці вірили в народ, не хотіли миритися з його соціальним, політичним гнітом. Тому європейські ідеї романтизму й демократизму спонукали їх до активної громадської діяльності на користь національно й соціально пригнобленого народу.

Вагому роль у швидкому розвитку української самосвідомості, аж ніяк не бажаючи того, відіграв і російський уряд. Після польського повстання 1830-1831 pp. імператор Микола І та міністр освіти граф Сергій Уваров заповзялися формувати національну самосвідомість росіян у рамках російської національної ідеї, висловленої формулою: «Самодержавіє, православ'я й народність».

Вони це робили заради зміцнення Російської імперії. Проте їхня діяльність водночас сприяла зміцненню й виокремленню української культури. Дуже яскраво це проявилося на визначенні ролі Києва та Київського університету в культурному житті України. Царизм відводив місту роль центру зросійщення Правобережжя. Однак на зламі 30-40-х років XIX ст. зусиллями нового покоління українських діячів-інтелігентів древня столиця перетворилася на центр зміцнення української національної культури та самосвідомості.