40. Структура процесу комунікації

Комунікації (від лат. communico — спілкуюся з кимось, поєдную) — це процес двостороннього обміну інформацією, на основі якого керівник одержує інформацію, необхідну для прийняття ефективних рішень, і доводить прийняті рішення до працівників організації.

У структурі комунікацій можна виділити чотири базові елементи:

1) відправник — особа, яка генерує ідеї або збирає інформацію і передає її;2) повідомлення — власне інформація, закодована за допомогою символів (слів, сигналів, жестів, міміки і т. ін.);3) канал — засіб передачі інформації (лист, радіо, телефон, телевізор, телетайп і т. ін.);4) адресат — особа, якій призначена інформація, або особа, яка інтерпретує її.

Рух іформації від відправника до адресата складається з кількох етапів. На першому відбувається її відбір, який може бути випадковим або цілеспрямованим, вибірковим або суцільним, пропонованим або ініціативним, На другому етапі відібрана інформація кодується, тобто набирає тієї форми, в якій вона буде доступною і зрозумілою адресатові і згідно з цим підбирається відповідний засіб її передачі — усний, письмовий, за допомогою різних штучних сигналів або умовних знаків. На третьому етапі відбувається передача інформації, а на четвертому — її отримання, сприйняття адресатом, декодування, тобто розшифровка, і осмислення.

Метод (від грецького methodоs – шлях до чогось) – це спосіб одержання інформації, сукупність застосовуваних прийомів, процедур і операцій для пізнання реальності. СПОСТЕРЕЖЕННЯ. Область застосування:

Використовують при дослідженні поведінки індивідів і груп та форм спілкування, тобто при візуальному охопленні певної дії, його також можна застосувати в дослідженні конфліктної ситуації

Види спостереження

Залежно від місця спостерігача: - включене; - невключене

Залежно від ступеня формалізованості: - стандартизоване; - довільне

Залежно від регулярності проведення: - систематичне; - випадкове

Залежно від місця проведення: - польове; - лабораторне

Залежно від міри відкритості: - відкрите; - інкогніто

Залежно від наявності контролю: - контрольоване; - неконтрольоване

41. Організаційні документи

організаційні {положення, статути, інструкції, установчі угоди, правила).

Організаційні документи закріплюють функції, обов'язки та права суб'єктів протягом тривалого терміну. Положення - правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності державних органів, їх структурних підрозділів, а також підпорядкованих закладів, установ, організацій тощо. Положення бувають типові й індивідуальні. Типові розробляють для системи установ та підприємств, індивідуальні - на основі типових Статути - юридичні акти, якими оформляється утворення установ, організацій . чи товариств, визначається їхня структура, функції, взаємовідносини з іншими організаціями чи громадянами та правове становище у визначеній сфері державного управління та господарської діяльності. Інструкції - документи, в яких викладено правила, що регулюють сторони діяльності та стосунків установ, службових осіб тощо.