
- •1. Управлінська інформація, її сутність та види.
- •4. Роль інформації в управлінні закладами освіти:
- •7. Класифікація інформації:
- •10. Інформація зовнішнього середовища прямої та непрямої дії.
- •11. Види моніторингу:
- •18. Джерела внутрішньої інформації.
- •19. Джерела управлінської інформації.
- •20. Інформаційна грамотність.
- •25. Основні етапи роботи керівника з інформацією.
- •26. Визначити зміст інформації щодо фінансово-господарської діяльності керівника.
- •27. Цілепокладання. Модель визначення цілей.
- •28. Методи збору інформації.
- •29. Кваліметричний підхід до вимірювання в моніторингових дослідженнях.
- •30. Визначити зміст інформації щодо управління вихованням школярів.
- •31. Опитування як метод збору інформації, його види
- •32. Вимоги до моніторингу
- •33. Визначити показники для спостереження навчального заняття.
- •34. Комплексні та новітні методи збору інформації
- •35. Структура освітнього моніторингу.
- •36. Визначити показники для спостереження за проведенням виховного заходу.
- •37. Мережа інформаційних звязків та комунікації в педагогічній системі
- •38. Взаємозвязок та взаємообумовленість управлінських функцій
- •39. Визначити зміст зворотньої інформації про будь-який обєкт навчально-виховного процесу
- •40. Структура процесу комунікації
- •41. Організаційні документи
- •42. Значення інформації у здійсненні управління
- •43. Комунікативні бар'єри
- •44. Форми збереження управлінської інформації
- •45. Визначити зміст зворотної інформація про об'єкт педагогічної системи
- •46. Схематично відобразити основні зовнішні інформаційні зв'язки керівника школи
- •47. Шляхи удосконалення інформаційного забезпечення управління
- •49. Справочинство
- •52. Властивості інформаційних потоків:
- •56. 68. Визначити зміст щоденної, тижневої, щомісячної інформації
- •60. Документи як носії інформації. Організація роботи з документами.
- •61. Принципи побудови та реалізації системи інформаційного забезпечення управління педагогічною системою.
- •62. Розпорядчі документи, їх структура та вимоги до складання.
- •64. Алгоритми створення системи інформ. Заб. Упр.:
- •66. Критерії оцінки якості документування.
- •67. Критерії інформаційного забезпечення управління.
- •73. Моделювання системи інформаційного забезпечення управління закладом освіти.
- •87. Властивості документа
- •88. Визначення рівня інформаційного забезпечення управління пед. Системою
- •89. Визначити кілька об’єктів пед процесу та вказати основні джерела надходження про них інформації
- •92. Принципи управління освітою
- •93. Змоделювати структуру журналу вхідної та вихідної документації
- •94. Суб'єкт суб'єктна класифікація інформаційних потоків в управлінні педагогічними системами
- •95. Управлінський цикл
- •96. Визначити мету та показники для спостереження за навчальним заняттям
- •97. Вивчення, розуміння та регулювання інформаційних процесів – основна характерна риса наукового управління
- •98. Роль інформаційної культури в діяльності керівника закладу освіти
- •99. Основні цілі та завдання управління закладом освіти,
- •100. Класифікація інформації за різними ознаками
- •101. Основні форми збереження управлінської інформації
- •103. Сутність основних функцій інформацыйноъ культури.
- •104. Використання комп’ютерної технології в діяльності керівника
- •105. Скласти наказ щодо управління навчально-виховним процесом. Наказ
37. Мережа інформаційних звязків та комунікації в педагогічній системі
Мережа інформаційних зв’язків – це сукупність зв’язаних між собою інформаційних органів; це система, що об’єднує певну кількість таких органів. Директор школи – батьки – діти - вчителі – медсестри – психолог – тех..працівники…
Комунікація — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.
Цілі комунікації:
- забезпечити ефективний обіг інформації;
- удосконалити міжособистісні відносини в процесі обміну інформації;
- створити інформаційні канали для обміну інформації;
- регулювати інформаційні потоки.
Види комунікації
Різноманітні види й способи комунікації можна поділити на три групи: усну, письмову й візуальну.
У свою чергу, саме спілкування можна умовно поділити на вербальне, невербальне та письмове спілкування. До невербального спілкування відносяться: мова тіла, візуальний контакт, мова жестів та ін.
Види вербальної комунікації
Контакт масок — формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості тощо) — набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.
Світське спілкування — його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.
Формально-рольове спілкування — це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, лицар і дівчина, співробітник міліції і порушник, стюардеса і пасажири літака тощо..
Ділове спілкування — це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі і з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.
Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) — розкриваються глибинні структури особистості.
Умови здійснення комунікації
Для здійснення процесу комунікації необхідні, принаймні, 4 умови:
1.наявність щонайменше двох осіб: відправника – особи, яка генерує інформацію, що призначена для передачі; та одержувача – особи, для якої призначена інформація, що передається.
2.наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації, призначеної для передачі;
3.наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація;
4.наявність зворотного зв’язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення.[2]
Сторони комунікації
Комунікативна. Комунікативна сторона спілкування (чи комунікація у вузькому сенсі слова) складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються.
Інтерактивна. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються (обмін діями).
Перцептивна. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.
Межі між цими формами умовні, вони можуть зливатися і доповнювати один одного.