Тема 3.1.2. Соціально-педагогічні технології роботи з неблагополучии ми сім'ями

Ключові поняття: „сімейне неблагополуччя", „проблемна сім'я", „кризові сім'ї", „соціально-педагогічне інспектування".

План

1. Мета, зміст, напрями і види роботи з проблемними та не-благополучними сім'ями.

2. Види і технології роботи шкільного соціального педагога з сім'ями у кризових ситуаціях.

Література

1. Козубовська Г.В. Роль і функції соціально-психологіч­ної служби в роботі з сім'єю / Г.В. Козубовська, В.Ю. Керец-ман, Г.В. Товканець. - Ужгород: УЖДУ, 1998. - 215 с

2. Технології соціально-педагогічної роботи / За заг. Ред. А.Й. Капської. - к., 2000. - 371 с

3. Трубавіна І.М. Соціальний супровід неблагополучної сім'ї: наук.-метод, матеріали / І.М. Трубавіна. - К.: ДЦССМ, 2003.-86 с

4. Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблаго­получною сім'єю: навч. посіб. / І.М. Трубавіна - К., 2002.

5. ІПептенко П.А. Методика и технология работы социаль­ного педагога: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведе­ний / П.А. Шептенко, Г.А. Воронина. - М.: Академия, 2001. -206 с.

6. Мищик Л.И. Насилие внешнее как социально-педагоги­ческая й психологическая проблема: метод, пособие / Л.И. Ми­щик, З.И. Белоусова, Т.П. Голованова. - Запорожье: ЗГУ, 1999. -С. 65-78.

1. Мета, зміст, напрями і види роботи

з проблемними та неблагополучии ми сім'ями

Неблагополучними називають сім'ї, які з тих чи тих причин повністю або частково втратили свої виховні можливості, внаслі­док чого складаються несприятливі умови для виховання дити­ни. Взагалі, стосовно поняття „неблагополучна сім'я" існують різні погляди. Використовуються для опису її неблагополуччя терміни „функціонально-неспроможна", „сім'я у кризовій ситу­ації", „аморальна сім'я", „сім'я з насильством щодо членів роди­ни", „сім'я, де є серйозні помилки і прорахунки у вихованні дітей", „конфліктна сім'я", „асоціальна сім'я" та і /ші.

Дослідники визначають такі критерії сімейь/ого благопо­луччя (табл. 3.1.2): [3; 4; 2]:

Таблиця 3.1.2. КРИТЕРІЇ СІМЕЙНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ

Критерії	Тип сім'ї
Кількість дітей у сім'ї	з однією дитиною, малодітна, багатодітна
Склад сім'ї	повна, неповна, заміщена, позашлюбна (вільна), опікунська, прийомна, сім'я усиновителя; складна сім'я (неповна розширена, проживає разом кілька сімейних пар); дистанційна сім'я; міжнаціональна сім'я
Вік батьків	молоді батьки, батьки середнього віку, батьки похилого віку; студентська сім'я; сім'ї військовослужбовців
Стан здоров'я членів сім'ї	часто хворіюча дитина або батьки, батьки (діти)-інваліди,
Бажаність дитини в сім'ї	бажана, небажана, довгоочікувана дитина
Матеріально-побутові характеристики сім'ї	достатній рівень, малозабезпечена, незадовільний рівень; сім'ї біженців та переселенців
Морально-культурний рівень батьків		високий, середній, низький
Морально-психологічний мікроклімат		сприятливий,несприятливий;здоровий, стійкий, недостатньо здоровий, нестійкий, нездоровий; благополучний, зовні благополучний, гостроконфліктний, неблагополучний
Стиль сімейних стосунків		авторитарний, ліберальний, демократичний; диктат, опіка (гіперопіка, гіпоопіка, виховання „кумира" сім'ї, виховання „попелюшки" в сім'ї)
Принципи спілкування між батьками та дітьми		прийняття дитини, емпатія (співпереживання), конгруентність, безумовна любов, обумовлена любов, неприйняття дитини
Рівень педагогічної культури батьків		високий, середній, низький
Соціальна завантаженість батьків: - рівень включеності у суспільне життя; - наявність роботи у батьків		високий, середній, низький висока завантаженість на роботі, тимчасова відсутність роботи, часта зміна робочих місць, не виплачується заробітна плата, безробітні
Суспільна спрямованість сім'ї: - в горизонтальному зрізі (відносно тих, хто живе поруч) - у вертикальному зрізі (існування сім'ї у соціумі)		спрямованість на діяльність, спрямованість на взаємостосунки з людьми, спрямованість на себе (на самозадоволення); суспільно спрямована, індивідуалістична, асоціально спрямована (алкоголізм, наркоманія, насильство, проституція, жебракування, позбавлення батьківських прав, перебування одного з батьків у місцях позбавлення волі тощо)

Фактори неблагополуччя сім'ї: тип сім'ї; психологічна та педагогічна непідготовленість батьків до виконання своєї ролі; невміння членів сім'ї безконфліктно вирішувати проблеми; відсутність позитивних емоцій, турботи, любові щодо членів сім'ї, низький авторитет батьків або осіб, що їх заміняють; еко­номічна, соціально-побутова та матеріальна незабезпеченість; відсутність умов для позитивної адаптації в суспільстві; на­явність складних життєвих обставин тощо.

Проблемні ситуації, які негативно впливають на вихован­ня дитини:

- нестабільність шлюбу, нестійкість сім'ї, відсутність од­ного із батьків;

- розрив вікових, а також інтелектуальних та інших рівнів сім'ї, руйнування традицій сімейного виховання;

- дефіцит чоловічого впливу на виховання дітей, водночас -висока завантаженість жінок виробничими та економічно-гос­подарськими проблемами;

- педагогічна та психологічна неосвіченість дорослих членів сім'ї;

- дестабілізуючий вплив пияцтва та алкоголізму, цинізму та бездуховності на стійкість сімейних стосунків;

- значне і різке скорочення міжсімейних, міжособистіс-них і навіть внутрісімейних контактів, зниження контактності, здатності до комунікації;

- проблеми сімейного дозвілля.

Поведінкові відхилення особистісного характеру у дітей як ознаки сімейного неблагополуччя: підвищена тривожність; неадекватне полярне поводження (апатія/підвищена збуд­ливість; депресія/агресія); підвищена конфліктність; низька або різке зниження шкільної успішності; невластива віку по­ведінка або відставання у розвитку; низький рівень духовності та моральності; пасивність; егоїзм; зниження комунікативної культури; проблеми у відносинах із однолітками та дорослими; важковиховуваність; престижність речей; неврози; сонливість; почуття особистої недосконалості; занижена самооцінка; страх перед дорослими; несформована або неправильно сформована рольова та статева ідентифікація; хибне уявлення про сімейні та моральні цінності; відчуття непотрібності; неохайний вигляд; шкільна та соціальна дезадаптація; схильність до жорсто­кості та вандалізму; протиправна поведінка; вживання алкого­лю, наркотиків; підлітковий нігілізм; емоційна депривація та інші емоційні розлади; тощо.

Особливу тривогу викликає руйнівний вплив на особистість дитини сімей, де є насильство щодо членів родини. В даний час представники різних теоретичних напрямів прийшли до спільної думки: будь-які прояви насильства, пережитого в ди­тинстві, негативно впливають на особистість і психіку дитини. Більшість дослідників сходяться на тому, що результатами пе­режитого в дитинстві насильства, так званими „залишковими ефектами травми", є порушення Я-концепції: від почуття про­вини до таких психосексуальних розладів, як садомазохізм та маніакальність. Всі ці відхилення призводять до того, що в до­рослому віці у таких дітей формується батьківська жорстокість до своїх дітей і неприйняття своєї дитини. І знову утворюється коло насильства і жорстокості.

Із неблагополучною сім'єю соціальний педагог покликаний проводити попереджувальну роботу з батьками з метою недопу­щення випадків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також відстежувати подібні випадки з боку інших учнів, оз­найомлення зі змінами в законодавстві щодо роботи з сім'ями у кризових ситуаціях, а також із методиками та технологіями роботи з сім'єю, розглядати питання проблемних і неблагопо-лучних сімей, залучати до роботи з неблагополучними сім'ями спеціалістів державних установ та спеціалізованих закладів, діяльність яких спрямована на захист прав дитинства і сім'ї; підтримувати акції міського відділу освіти, служб у справах неповнолітніх з виявлення сімей у кризових ситуаціях, а та­кож дітей та підлітків із цих сімей, які не розпочали навчання. Соціальний педагог фактично є захисником прав дитини. Саме соціальний педагог підтримує постійний зв'язок із сім'ями учнів, особливу увагу приділяючи проблемам захисту дитини від батьківської жорстокості, егоїзму, вседозволеності.

Мета соціально-педагогічної роботи з такими сім'ями: збе­реження цілісності сім'ї, захист її прав у суспільстві та прав членів сім'ї у родині (особливо актуальна в роботі з сім'ями в кризових ситуаціях). Може бути реалізована як через примусові заходи юридичного характеру, так і через створення умов для подолання сім'єю причин і наслідків свого неблагополуччя самостійно чи за допомогою фахівців (педагогів, психологів, медиків, соціальних працівників).

Головні завдання шкільного соціального педагога у роботі з сім'ями у кризових ситуаціях:

- виявлення випадків порушення прав людини в сім'ї; при­чин неблагополуччя;

- інформування про них органів влади;

- планування та організація освітньо-виховної, профілактично-корекційної та реабілітаційної роботи з сім'ями, які пе­ребувають у кризових ситуаціях, та членами їх сімей;

- пропагування ідеальної моделі сімейного життя, здорово­го способу життя, усвідомленого батьківства;

- правова і психолого-педагогічна просвіта населення з пи­тань сім'ї та шлюбу, прав людини;

- організація предметного спілкування членів сімей у кри­зових ситуаціях між собою, з іншими сім'ями для подолання причин неблагополуччя;

- координація дій суспільних виховних інститутів, гро­мадськості з метою запобігання виникнення девіантних про­явів у сім'ї, рецидивів порушення прав членів сім'ї у родині та суспільстві; надання різноманітної допомоги в організації жит­тєдіяльності сім'ї, створенні нормальних умов для її функціо­нування в суспільстві, самореалізації і розвитку її членів.

Соціальний педагог працює з сім'ями, що перебувають у кризовій ситуації, за такими напрямами:

- діагностика психолого-педагогічних проблем сімей та причин неблагополуччя (вивчення соціально-психологічних цінностей особистості, соціально-психологічних впливів мікро-середовища на її формування тощо);

- профілактично-корекційна робота (організація освітньо-виховної взаємодії з проблемними особистостями, що потребу­ють допомоги; корекція відносин, засобів соціальної дії, посе­редництво в творчому розвитку особистості і сім'ї);

- захист прав та правова просвіта дітей, підлітків, батьків (соціально-психологічна підтримка особистості в критичних ситуаціях; надання консультативної допомоги).

2. Види і технології роботи шкільного соціального педагога з сім'ями у кризових ситуаціях

Особливості змісту у роботі з сім'ями у кризових ситуаціях:

- надання інформації про наслідки негативного впливу де­структивних чинників сімейного виховання на поведінку дітей та підлітків, а також про наслідки асоціальних дій членів сім'ї як щодо один до одного, так і до оточення;

- роз'яснення правових норм стосовно різних аспектів асо­ціальної поведінки, відповідальності батьків за невиконання своїх обов'язків з виховання дитини;

- популяризація переваг здорового способу життя;

- формування навичок культурного проведення дозвілля; створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності; визначення рівня поінформованості батьків та інших родичів про їх права та обов'язки щодо виховання та утримання дітей, а також на­слідки невиконання батьківських обов'язків; дітей та підлітків про їх права та обов'язки в сім'ї; членів сім'ї про їх права та обов'язки в суспільстві;

- вивчення можливих деструктивних чинників неблагопо­лучного психологічного клімату сім'ї, що спричиняє формуван­ня девіантної поведінки підлітка;

- виявлення таких індивідуально-психологічних станів осо­бистості, що передують проявам делінквентної поведінки;

- вивчення виділених деструктивних чинників неблагопо­лучного психологічного клімату сім'ї, а також індивідуально-психологічних станів особистості, що передують проявам делін­квентної поведінки, і на цій основі встановлення сімей „групи ризику" та неблагополучних сімей;

- визначення найбільш чутливих до виховного впливу членів сімей з метою визначення найбільш ефективних форм і методів роботи з кожною конкретною сім'єю;

- комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціаль­ного статусу дитини, підлітка та сім'ї, корекцію поведінки та сімейних стосунків, перевиховання, переорієнтація та реабілі­тація, формування відповідального та свідомого батьківства, залучення сім'ї до суспільно-корисної діяльності;

- соціально-педагогічна діяльї сть зосереджується в реабі­літаційних центрах, анонімних ка лнетах.

Окреслимо зміст основних видів діяльності шкільного соці­ального педагога з сім'ями у кризових ситуаціях.

Соціально-педагогічна діагностика. Об'єктом діагностики для соціального педагога є особистість дитини, що розвиваєть­ся, у системі її взаємодії із соціальним мікросередовищем і ок­ремими суб'єктами цього середовища, які мають вплив на фор­мування конкретної особистості. Предметом діагностики є со­ціально-педагогічна реальність. У соціально-педагогічній діаг­ностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристи­ки виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також інди­відуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).

Соціально-педагогічна профілактика негативних явищ і насильства в сім'ї - це система заходів, спрямованих на ство­рення умов для попередження утиску прав сім'ї та її членів, негативних явищ і впливів, виявлення і подолання цих явищ, утиску прав, їх наслідків. У діяльності психологічної служби школи профілактика здійснюється у таких напрямах: підготовка підлітків до сімейного життя, роз'яснення прав сім'ї та її членів у суспільстві, формування відповідального та усвідомленого батьківства, попередження сімейних конфліктів, виявлення потенційно-неблагополучних сімей, попередження дисгар­моній, стресів, помилок у сімейному вихованні, пропагування здорового сімейного способу життя тощо.

Соціально-педагогічне консультування - соціальний педа­гог організує і проводить консультації з питань прав і обов'язків, наявних пільг і соціальних виплат, пропонує можливі варіанти вирішення проблем учасників навчального процесу, забезпе­чує соціально-педагогічну допомогу і підтримку, використову­ючи всю сукупність наявних правових можливостей і засобів.

Соціально-педагогічний супровід — це довготривала, різно­манітна допомога різним типам неблагополучних сімей, яка спрямована на створення умов для ліквідації причин неблаго-получчя (чи їх можливій компенсації), формування здатності сім'ї самій розв'язувати проблеми, долати труднощі, виконувати функції, реалізовувати свій соціальний і виховний потенці­ал, права в суспільстві; корекцію і покращання внутрішньосі-мейних стосунків, стосунків сім'ї із мікро- і макросередовищем.

Соціально-педагогічне інспектування сімей у кризових ситуаціях - це складова соціально-педагогічного супроводу сім'ї, умова успішної соціально-педагогічної роботи з такою сім'єю. Вперше введено в Україні у 2001 р. із прийняттям Зако­ну України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю". Мета соціально-педагогічного інспектування: контроль фахівцями психологічної служби школи за реалізацією у сім'ї прав люди­ни; виявлення випадків їх порушення та умов, які цьому спри­яють. Соціально-педагогічне інспектування є початком соціаль­но-педагогічного супроводу проблемної або неблагополучноі сім'ї і здійснюється соціальним педагогом, практичним психо­логом, класним керівником спільно з дільничними інспекто­рами міліції, працівниками кримінальної міліції та служби у справах неповнолітніх протягом визначеного тривалого часу для перевірки ефективності соціально-педагогічної роботи з сім'єю.

Соціально-педагогічне обслуговування - вид роботи, спря­мований на задоволення потреб і розв'язання поточних проблем, протиріч сім'ї, які виникають у процесі її життєдіяльності че­рез надання різноманітної допомоги сім'ям та її членам у сфері освіти, культури, охорони здоров'я, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку, доборі роботи і пра­цевлаштуванні, професійної підготовки, перепідготовки, осві­ти і професійної орієнтації; фізкультурно-оздоровчих послуг.

У діяльності соціального педагога обслуговування сімей у кризових ситуаціях реалізується через:

- організацію змістовного дозвілля і відпочинку (залучен­ня членів сім'ї до участі в шкільних тематичних заходах);

- оздоровлення дітей із проблемних сімей у пришкільному таборі;

- сімейну просвіту;

- розроблення спільно з членами сімей плану дій для вдос­коналення внутрішньо-сімейних стосунків та життєдіяльності сім'ї і кожного її члена;

- консультування членів сім'ї;

- корекцію сімейних стосунків.

Соціально-педагогічна реабілітація - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індиві­дом і сім'єю суспільних зв'язків та відносин внаслідок по­гіршення стану здоров'я, стійких розладів функцій організму (інвалідність); зміни статусу („перехід" до іншого типу сім'ї); умов життя (смерть члена сім'ї, втрата житла тощо). Метою цих заходів є повернення сім'ї до виконання її функцій, формуван­ня в особистості позитивного ставлення до життя, праці, навчан­ня. Об'єктами соціально-педагогічної реабілітації в межах ком­петенції навчального закладу є сім'ї, які опинились у кризовій ситуації, а саме: діти-інваліди та їх батьки; діти-сироти (біо­логічні і соціальні); діти, які зазнали різних форм насильства; правопорушники. Реабілітація спрямована на конкретну осо­бистість чи сім'ю, але у певному соціумі, що зумовлює вибір заходів для відновлення їх можливостей і потенціалу на основі врахування зв'язків з мікросередовищем, його особливостей.

Алгоритм роботи з сім'ями в кризових ситуаціях:

1. Виявлення сімей у кризових ситуаціях (звернення сто­ронніх осіб, соціальна паспортизація, звернення членів сім'ї).

2. Збір первинної інформації, діагностика причин, що при­звели до неблагополуччя сім'ї (бесіди з дитиною та батьками, відвідування батьків за місцем роботи, бесіда з сусідами; анке­тування, тестування тощо).

3. Первинне відвідування сім'ї за місцем проживання, об­стеження житлово-побутових умов проживання.

4. Заслуховування членів сім'ї на Раді профілактики школи.

5. Прийняття рішення спільно з сім'єю щодо шляхів, форм та методів роботи по усуненню причин, які спричинили небла­гополуччя сім'ї.

6. Складання плану профілактично-корекційної роботи з сім'єю у кризовій ситуації із залученням всіх учасників навчаль­но-виховного процесу; визначення взаємних обов'язків та прав.

7. Практичне здійснення соціально-педагогічного супро­воду сім'ї.

8. Повторне відвідування сім'ї за місцем проживання.

9. Внесення в план доповнень та змін у ході роботи.

10. Аналіз виконання плану роботи та очікуваних резуль­татів.

11. Планування подальшої роботи при недосягненні пози­тивного результату.

Соціально-педагогічна діагностика. Об'єкт соціально-пе­дагогічної діагностики — дитина, що проживає у неблагопо-лучній сім'ї.

Алгоритм діагностичної роботи: знайомство з клієнтом, з сім'єю > постановка завдання > виокремлення предмета дослі­дження > підбір основних показників чи критеріїв > вимір і аналіз показників > висновок з подальшими рекомендаціями.

Завдання технології:

- вивчення умов проживання дитини в сім'ї;

- виявлення специфічних соціальних якостей, особливос­тей розвитку та поведінки дитини;

- уточнення соціальної ситуації розвитку;

- визначення ступеня включення членів родини в різні соці­альні зв'язки (соціальні установки, процеси адаптації і соціалі­зації тощо);

- побудова „соціального паспорта" особистості;

- побудова соціального паспорта сім'ї.

По завершенню діагностики обов'язково складається пси-холого-педагогічна характеристика. Результати діагностики фіксуються в „Персональну карту обліку...", „Індивідуальну карту спостереження та обліку".

Використовуються такі методики: створення генограми та еко-карти сім'ї, методика незакінчених речень А. Пейна (мо­дифікована С. Подмазіним), проективні методики (зокрема пси-хомалюнки „Портрет моєї сім'ї", „Зачарована сім'я", „Кінетич­ний малюнок сім'ї"); опитувальник для дослідження психотрав-муючої події (автор - В. Панок), соціологічна анкета, яка при­значена для виявлення ставлення дорослих людей до проблеми насильства над дітьми (автор — В. Панок), футурологічне опи­тування (автори - 0. Гарнець, С. Яковенко; модифікація - В. Па­нок) може проводитися як із підлітками, так і з дорослими; ан­кета для батьків та дітей, спрямована на визначення емоційної атмосфери в сім'ї, опитувальник „Діагностика сімейних взає­мовідносин" (автори Е. Ейдеміллер та В. Юстицкісс), анкета „Родинно-сімейне виховання", анкета „Порушення прав і гідності дітей у сім'ї", анкета „Обізнаність учнів щодо пору­шення їх прав та гідності" та інші методики.

Методи діагностики сім'ї: спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетування, тестування, експрес-діагностика, метод експерт­ної оцінки, аналіз документів, біографічний метод та інші.

Питання для самоконтролю та дискусії

1. Визначте критерії сімейного благополуччя.

2. Назвіть причини появи неблагополучних сімей в україн­ському суспільстві.

3. Визначте мету, завдання і напрями роботи соціального педагога з неблагополучними сім'ями.

4. В чому особливість роботи з кризовими сім'ями?

5. Назвіть основні етапи роботи соціального педагога з не­благополучною сім'єю.

Завдання для самостійної роботи студентів

1. Розгляньте „Модель оцінки сім'ї" і використайте мето­дику під час вивчення однієї сім'ї.

МОДЕЛЬ ОЦІНКИ СІМ'Ї

			Батьківський
Потреби дитини			потенціал
	/ \		• Догляд
• Здоров'я	/ \		• Безпека
• Освіта			• Емоційне
• Емоційний та	/ /ґ >ч \		тепло
поведінковий розвиток	/ / Дитина \ \		• Розвиток
• Ідентичність	/ / Забезпечення \ \		• Керівництво
• Відносини з сім'єю та	/ 1 безпеки та І		та межі
суспільством	/ V благополуччя /		• Стабільність
• Соціальна адаптація	N. /
			V
• Навички			\
самообслуговування			\
z_		Сімейні та соціальні	\
		фактори
		• Історія сім'ї
		• Розширення сім'ї
		• Місце проживання
		• Робота
		• Прибуток
		• Соціальна інтеграція сім'ї
		• Ресурси громади

1. Ознайомтеся з документацією, яку веде шкільний соціаль­ний педагог на сім'ї учнів з різним ступенем неблагополуччя.

2. Складіть акт обстеження житлово-побутових умов своєї сім'ї.

3. Ознайомтесь з методикою „Паспортизація сім'ї".

4. За допомогою анкети вивчіть взаємостосунки у сім'ї та проведіть її з сім'єю.

АНКЕТА ВИВЧЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН У СІМ'Ї (за П. Шептенко, Г. Вороніною [5])

1. Якими Ви вважаєте взаємовідносини у Вашій сім'ї:

2) хорошими;

3) не дуже добрими;

4) поганими;

5) не дуже поганими.

2. Чи вважаєте Ви свою сім'ю дружним сімейним колекти-

вом?

1) так;

2) не зовсім;

3) ні.

3. Які сімейні традиції сприяють зміцненню Вашої сім'ї?

(перерахуйте ці традиції)

4. Як часто Ваша сім'я збирається разом?

1) щоденно;

2) по вихідних днях;

3) рідко.

5. Що робить Ваша сім'я, зібравшись разом?

1) спільно вирішує життєві проблеми;

2) займається сімейно-побутовими справами;

3) працює на присадибній ділянці;

4) разом проводить дозвілля, дивиться телепередачі;

5) обговорює питання навчання дітей;

6) ділиться враженнями стосовно прожитого дня, своїми успіхами і невдачами;

7) кожен займається своїми справами;

8) допишіть_______________________________________

6. Чи бувають у Вашій сім'ї конфлікти чи суперечки?

254

1) так;

2) часто;

3) іноді;

4) рідко;

5) не буває.

7. Чим обумовлені конфлікти і суперечки (причини їх)?

1) нерозумінням членами сім'ї одне одного;

2) порушенням етики взаємовідносин (грубість, не­рвовість, неповага, подружня зрада та ін.);

3) відмовою брати участь у сімейних справах і турботах;

4) неузгодженістю в питаннях виховання дітей;

5) зловживанням алкоголю, вживанням наркотиків;

6) іншими обставинами________________________

8. Якими є способи вирішення моральних конфліктів у Вашій сім'ї?

1) примирення;

2) обговорення ситуації і прийняття конструктивного рі­шення;

3) припинення конфліктів на певний час;

4) звернення за допомогою до інших людей (батьків, сусідів, друзів, вчителів);

5) конфлікти практично не вичерпуються, мають затяж­ний характер.

9. Чи бувають діти свідками чи учасниками сімейних конфліктів між дорослими?

1) так;

2) ні;

3) іноді.

10. Як реагують діти на сімейні конфлікти?

1) переживають, плачуть;

2) стають на сторону одного з батьків;

3) намагаються їх примирити;

4) йдуть з дому;

5) замикаються в собі;

6) ставляться байдуже;

7) стають озлобленими, некерованими;

8) намагаються знайти підтримку в інших людей.

11. Що Ви маєте намір робити для зміцнення сімейно-побу­тових відносин і покращення мікроклімату у Вашій сім'ї?

5. Ознайомтеся з характеристиками сімей і використайте цей матеріал при спостереженнях за сім'ями вихованців під час проходження практики.

ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ТИПІВ СІМЕЙ [6]

1. „Зовні спокійна" сім'я.

У цій сім'ї події відбуваються спокійно, збоку може здати­ся, що стосунки між її членами впорядковані й злагоджені. Однак при близькому знайомстві стає зрозуміло, що чоловік та дружина зазнають почуттів незадоволеності, нудьги, їх життя супроводжується відчуттям змарнованих років. Вони мало спілкуються один з одним, хоча слухняно та стереотипно, а ча­сто навіть педантично виконують свої подружні обов'язки. У таких сім'ях можна говорити про пріоритет почуття відповідаль­ності над спонтанністю та щирістю стосунків. За зовнішнім благополуччям приховуються негативні почуття один до одно­го. Отримання емоцій часто згубно відбивається на самопочутті; члени подружжя піддаються систематичним стійким порушен­ням настрою, часто відчувають себе втомленими, знесиленими. Нерідко виникають довготривалі приступи поганого настрою, туги, депресії. Страждають діти, які відрізняються високою тривожністю та незахищеністю.

2. Вулканічна сім'я.

У такій сім'ї стосунки відкриті. Члени подружжя постійно з'ясовують їх, часто розлучаються і сходяться, сваряться, щоб знову освідчуватися у коханні „до кінця життя" і ставитись один до одного щиро і самовіддано. У цьому випадку емоційна безпо­середність переважає над почуттям відповідальності. Справа в тому, що „виливання злості", стримуючи ситуативну напругу, не завжди приносить справжнє полегшення. Людина, що дала волю сильним негативним почуттям, соромиться свого вчинку, почуває себе винною, боїться опинитись у смішній ситуації чи бути засудженою. Таким чином, відбувається накопичення не­рвової напруги та негативних переживань. Коли стосунки у сім'ї будуються на ґрунті збереження вдаваної доброзичливості, по­кликаної приховувати непримиримі протиріччя та взаємні не­гативні почуття, дитина, яка виховується у такій родині, стає безпорадною, її життя наповнюється підсвідомим відчуттям постійної тривоги, дитина відчуває небезпеку, але не усвідом­лює її джерел; живе у постійній напрузі, яку не в силах перебо­роти. У цьому плані відкриті стосунки між батьками, хай навіть негативні, менш складні для дитини. Проте й у „вулканічних" сім'ях, емоційна атмосфера яких пульсує між крайнощами, діти зазнають значних емоційних перенавантажень. Сварки між батьками досягають в очах дитини катастрофічних розмірів. Для неї це справжня трагедія, яка підриває основи міцності дитячо­го всесвіту, специфічна емоційна атмосфера родини постійно впливає на особистість дитини. Якщо один партнер змінюєть­ся, то мусить змінитися й інший, щоб стосунки зберігали стабільність та цілісність. Оскільки позиція одного із членів подружжя поступово викликає певний тип стосунків у родині в цілому, то для перебудови цього уже сімейного стереотипу не­достатньо змін лише в одного із учасників сімейного кола.

3. „Сім'я-санаторій".

Характерним прикладом сімейної дисгармонії є тип сім'ї, який може бути визначений як „санаторій". Один із членів под­ружжя, емоційний стан якого виявляється у підвищеній три­вожності перед навколишнім світом, потребі любові та піклу­ванні, створює специфічну обмеженість, бар'єр новому досві­ду. Такий захист дає можливість знизити почуття тривожності перед невизначеністю навколишнього світу. У вузьке, обмеже­не коло поступово втягуються усі члени сім'ї, в тому числі й діти. Поведінка подружжя набуває психологічної ізольованості, що викликає труднощі у спілкуванні дитини з однолітками. Сім'я ставить дитину в суперечливу позицію, ситуацію внутрі­шнього конфлікту, викликаного неузгодженістю між вимога­ми батьків і оточенням, власним досвідом дитини. Постійний внутрішній конфлікт призводить до перенавантаження нерво­вої системи дитини, створює умови підвищеного ризику невро­тичного захворювання.

4. „Сім'я-театр".

Яскравим прикладом родинних дисгармоній може бути сім'я побудована за типом „театралізованого способу життя". Іноді члени сім'ї грають один перед одним виставу; характер таких стосунків може переноситися і на оточення. У центрі ува­ги такої сім'ї завжди гра та ефект. Тут щось говориться, щось робиться, щось виражається емоційно, але виявляється, що аб­солютно не важливо, наскільки, якою мірою і що насправді стоїть за тією чи тією поведінкою. Необхідний сам відгук, реак­ція, які спонукають продовження подібних театралізованих вистав. Здебільшого один із членів подружжя відчуває гостру потребу у визнанні, постійний увазі, заохоченні, милуванні, оскільки йому бракує любові. Часто у „сімейному театрі" кон­такт з дитиною, увага до її життя замінюються забезпеченням особливих матеріальних умов. Батьки купують багато дефіцит­них іграшок, спеціальні пристрої для дитячих занять. Вихо­вання дитини досить часто передовіряється дитячому садочку, школі, іншим суспільним організаціям. Дітям з таких родин дається „модне" виховання, вони відвідують різні гуртки, вив­чають мови, музику, займаються спортом.

У театралізованому родинному житті часто виникає особ­ливе ставлення до дитини, продиктоване намаганням прихова­ти недоліки та недосконалості, прикрити труднощі демонстра­цією неіснуючих достоїнств та досягнень. Усе це призводить до послаблення дитячого самоконтролю, втрати внутрішньої дис­ципліни. Відсутність справжньої близькості з батьками фор­мує егоїстичну спрямованість особистості дитини.

5. „Сім'я - третій зайвий".

Унаочненням дисгармонійних стосунків зазвичай служить сім'я-, до психологічної сутності якої підійшла б назва „третій зайвий". Вона виникає у тих випадках, коли особистісні харак­теристики подружжя та стиль їхніх взаємин мають особливу значущість, а батьківство підсвідомо сприймається як перешко­да подружньому щастю. Так зазвичай буває при психологічній незрілості одного або обох батьків, при непідготовленості їх осо­бистостей до виконання батьківських функцій. Саме у таких родинах виникає стиль стосунків з дитиною за типом прихова­ного неприйняття. Часто трапляються сім'ї, у яких декілька дітей, але не зважаючи на це, у них залишається емоційно пе­ребільшене значення подружніх взаємин.

Нерідко у контактах з дітьми такі батьки схильні нав'язу­вати їм почуття неповноцінності, постійно фіксуючи увагу на недоліках та недосконалостях. Не таке вже й рідкісне супер­ництво між ще молодою матір'ю та підростаючою донькою, підсвідома боротьба за любов та прихильність батька. Вихован­ня дітей у подібних ситуаціях призводить до формування не­впевненості у собі, безініціативності, фіксації на слабкостях. Дітям властиві болісні переживання власної неповноцінності за умов посиленої залежності від батьків.

6. Сім'я з „кумиром".

Це доволі поширений тип дисгармонійної родини. Стосун­ки між членами сім'ї призводять до створення „сімейного ку­мира" тоді, коли виховання дитини - єдине, що зміцнює под­ружні стосунки, коли турбота про дитину перетворюється в єдину силу, здатну утримати батьків один з одним. Батько і мати з перебільшеною увагою ставляться до свого нащадка, пе­реносячи на нього свої нереалізовані почуття. В ім'я дитини батьки вдаються до самозречення та жертовності, затушовують усі родинні проблеми. Дитина виявляється центром сім'ї, стає об'єктом підвищеної уваги та опіки, завищених батьківських сподівань. Чимало дитячих вчинків сприймаються без достат­ньої критики, найменші забаганки дитини негайно виконують­ся, перебільшуються її реальні та уявні достоїнства. Бажання відгородити дитину від життєвих труднощів призводить до об­меження її самостійності.

7. „Сім'я-маскарад".

Неузгодженість життєвих цілей та планів подружжя ство­рює тип сім'ї, яку можна назвати „маскарад". Будуючи своє життя навколо неоднаково зрозумілих цінностей, „молячись різним богам", батьки ставлять дитину у ситуацію протилеж­них вимог та неузгоджених оцінок. Виховання набуває рис не­послідовності, і світ уявляється дитині також різним, таким, що може обертатися протилежними сторонами. Мерехтіння „масок" підвищує почуття тривожності. Неузгодженість дій батьків, наприклад, підвищена вимогливість батька при гіпер-опіці та всепрощенні матері, викликає розгубленість дитини й розщеплення її самооцінки. Завищені вимоги, поєднуючись з недостатньою здатністю до вольових зусиль, породжують внутрішній конфлікт та застійні осередки нервового збуджен­ня у психіці дитини.

Наведена типологія сімейних дисгармоній доводить склад­ність внутрішньосімейного життя і глибоку залежність усіх сторін сімейних стосунків. Тому, якщо батьки звертаються, наприклад, до психолога з приводу стану дитини, то це зовсім не означає, що „слабким місцем" родини є саме дитина. Просто ча­сто дитячі проблеми більш помітні. Допомогти дітям у таких ви­падках можливо тільки за рахунок впливу на всю сімейну групу, перебудовуючи негативні стереотипи сімейних стосунків.

Т. Афанасьева переконана, що узагальнена формула благо­получної родини може виглядати так: „любов і діти, совість та працелюбність, знання і творчість". У цю формулу можуть впи­суватись сім'ї абсолютно несхожі одна на одну; в тому числі й типи сімей, запропоновані авторкою.

Тип сім'ї №1. „Дім-фортеця".

Міцна, дружна родина нерідко служить для виховання висо­ких суспільно-моральних принципів її членів, якщо, звичайно, вони не відгороджуються від усього світу високою стіною і не си­дять за нею такими собі сичами, що кидаються на кожного пере­хожого. Раптом з'ясувалось: міцні стіни - річ дуже корисна, адже у разі нещастя, горя вони дуже потрібні. Це те ж саме, що оцінка тилу при визначенні боєготовності війська. Тил надійний, на пе­редовій можна діяти сміливо, а коли за спиною усе мінливе та не­стійке, куди ж боєць годиться? Помітили ми й таку особливість: чоловік — виходець із такої сім'ї-фортеці, як правило, і робітник прекрасний, і стійкий щодо різного роду спокус, і правопорушень він майже не допускає. І це не дивно; адже такий чоловік відпові­дає не тільки за себе, але й за інших членів родини.

Тип сім'ї №2 „Дім-готель".

У тридцяті роки минулого століття такий тип родини набув значного поширення і навіть вважався прогресивно показовим. Зараз він дещо позбувся свого задиркувато-зарозумілого тону, але все ще доволі популярний. Він має такі особливості: бай­дужість до побутових зручностей і порядку, максимальна неза­лежність усіх членів сім'ї один від одного. При цьому кожний переконаний, що відданий своїй домівці. Але всі головні інте­реси, турботи та успіхи — поза її стінами. Додому приходять не для роботи задля загального добра, тут відпочивають від „справжніх" справ і поспіхом, сяк-так виконують „нудні та прикрі" операції із прибирання приміщення, житлової площі (родинною домівкою таке помешкання назвати дуже важко). У такій домівці не захоплюються, а розважаються. Усе це відбу­вається нібито у готелі.

Але спробуйте сказати членам такого угрупування, що їхня сім'я не дуже благополучна. Можуть розсердитись, образитись і часто будуть по-своєму праві. Адже є категорія людей, яких влаштовує саме такий спосіб життя. Для них обтяжливим був би якийсь інший його виявив, бо в них усе мусить вирішувати­ся із позицій моральності, а не зовнішнього антуражу. Щоправ­да, не раз доводилось чути, що дітки із таких родин скаржи­лись на свою непотрібність: не було їм вдосталь тепла, турботи, затишку. Тому і тулились вони до товаришів, чий дім був на­дійним захистом і опорою.

Тип сім'ї №3 „Дім-служба".

Мабуть, найбільш суперечливий тип. Тут усе робиться вик­лючно добросовісно, виважено, на міцному ґрунті, регламенто­вано, за останнім словом науки й техніки. Здавалося б, що це і є зразок для наслідування. Але бракує йому імпровізації, безпо­середності, гри, творчості нарешті. Щоб керував у такому домі не один тільки суворий господар - обов'язок і порядок, але й веселе, безтурботні почуття любові та свободи.

Тип сім'ї №4 „Дім-каторга".

Колективне та добровільне ув'язнення у чотирьох стінах може вважатися цілком нормальним для категорії людей, які не знають іншого стилю та способу життя. Часом лайка, сварки та взаємне зневажання стають не просто звичними, але й необ­хідними. Любов-ненависть часом прив'язує людей один до од­ного більше ніж спокійне співжиття. Члени такої родини пере­бувають у стані перманентної війни з усіма. Але спробуйте їх розселити, і вони з нудьги зачахнуть один за одним або розпоч­нуть уже в окремій квартирі створювати філію попередньої ка­тегорії. Діти із таких родин загартовані, „зубасті", уміють відстоювати свої інтереси не зважаючи на інших.

За свідченням зарубіжних та вітчизняних дослідників (С. Берн, Л. Ковир, І. Кон, А. Реан, В. Владин та ін.), більш сприятлива ситуація складається для дитини у тих сім'ях, де батьки стави­лися до неї як до значимої та прийнятної у всіх відношеннях (у почуттях, думках, оцінках, діях тощо), а також підтримували усі дитячі починання.