3. Економічні дії, які обмежують конкуренцію, та умови їхнього застосування

У попередньому питанні розглянуто природу ринкової конкуренції, а також перелік заходів, які на неї впливають. Детальніше розглянемо норми конкурентного права, які стосуються трьох вищеописаних типів заходів, що обмежують економічну діяльність: злочинних змов, об’єднань та зловживань домінантним становищем.

1. Змови між конкуруючими постачальниками. Вважається, що домовленості про встановлення ціни, угоди про поділ ринку, а також усі намагання конкуруючих постачальників завищити ціни на певні види контрактів не мають жодних компенсаційних ефектів. І якщо з’являються такі угоди, то немає потреби доводити їх шкідливість для конкуренції, досить лише вказати факт їхнього існування. Якщо таке трапляється, то правопорушення класифікують як безпосереднє чи автоматичне і вже немає необхідності розглядати чи були об’єктивні причини для укладання такої угоди або чи існували якісь супроводжуючі позитивні ефекти. Так, наприклад, вбивство, спроба вбивства, а також дії, спрямовані на підготовку вбивства вважають правопорушенням незалежно від того, чи було це вбивство скоєне. Певні типи угод трактують приблизно так само і тому автоматично вважають правопорушенням, що може тягнути за собою покарання у вигляді штрафів і тюремного ув’язнення для фірм чи осіб, які були причетними до укладання таких угод. Зазвичай дещо проблематичним є ув’язнити компанію і тому переважно з компаній та фізичних осіб стягують штрафи.

Деякі країни, економіка яких понесла значні збитки через такі угоди, можуть вимагати від компаній-учасниць змови сплатити штрафи розміром загального обсягу надприбутків. Можна припустити, що ціни відповідно до домовленості будуть вищими, ніж ціни без укладання угод. Лише суд вирішує обсяг відшкодувань, які треба сплатити. В США це може бути потрійне відшкодування збитків, що означатиме потрійні втрати учасників змови.

Політика конкуренції розглядає злочинні змови як спосіб, що ставить за мету зменшення обсягів випуску товарів та підвищення цін на продукцію шляхом уникнення конкуренції поміж членами картелю. Зазвичай, члени картелів вступають в угоди про встановлення цін, про завищення цін за контрактами, а також про розподіл ринку на сектори впливу.

Види нелегальних домовленостей. Окрім прямих угод між постачальниками, метою яких є встановлення однакових цін для всіх покупців, існують й інші приклади фіксованого ціноутворення, до яких належать:

- угоди про підвищення цін;

- угоди про способи розрахунків цін;

- угоди про співвідношення цін на конкуруючі але неідентичні види продукції;

- угоди про знижки;

- угоди про повідомлення конкурентів щодо майбутнього зниження цін;

- угоди про підтримання задекларованих цін.

Ось деякі приклади успішної законодавчої боротьби з такими домовленостями:

1. У 2000–2001 рр. фірми-члени міжнародного картелю були оштрафовані більш як на 16 млн доларів, 12,5 млн з цієї суми сплатила одна з фірм у Канаді. Ці фірми виготовляли графітні електроди, що використовувались, головно, для виплавки сталі у електродугових печах чи на міні-заводах. Члени картелю домовились обмежити свою виробничу потужність, встановити ціни та розподілити об’єми продажу графітних електродів на світових ринках. Підраховано, що внаслідок цієї змови за період з травня 1992 р. по червень 1997 р. ціни на графітні електроди у Канаді виросли більш як на 90 %.

2. З метою усунення цінової конкуренції серед урядових постачальників бланків офіційних документів, група з чотирьох провідних постачальників домовилася про таку стратегію поведінки на торгах. Фірма-переможець мала оголошувати найнижчу ціну виконання контракту, а також повідомляти інших про те, як краще запропонувати вищі ціни. Коли схема визначення компанії, що повинна подати найнижчу заявку, стала занадто складною, обраний переможець мав просто повідомити інших трьох учасників про свою ціну, щоб вони поставили вищу. На ринок вийшов новий (5-й) конкурент і ця стратегія почала давати збої. Коли цій новій фірмі було запропоновано приєднатися до угоди, вона відмовилась і повідомила про змову компетентні органи. Це потягло за собою розслідування і штрафні санкції. Цей випадок – типова спроба штучного завищення цін, що має тенденцію до самознищення через певний період часу, оскільки є труднощі, пов’язані з постійною зміною цінових пропозицій та з обміном важливою інформацією між фірмами. Окрім цього, новий учасник ринку, який не хоче приєднуватися до угоди, може дестабілізувати її дію.

3. Територіальний розподіл ринків між конкуруючими постачальниками чавунних труб охоплював закріплення певних міст за певними постачальниками і проведення торгів серед постачальників щодо права на постачання інших міст. Фірма-переможець могла забезпечити виплати усім цим конкуруючим фірмам через отримання більших прибутків від продажу труб, які вона постачала як основний виробник.

4. Юристів та нотаріусів було в судовому порядку покарано за домовленість про встановлення цін за свої послуги. Юристи повинні знати закон. Це неодмінно принесе їм вигоду під час представлення інтересів позивачів чи підсудних.

Швидше за все, фірми братимуть участь у діяльності картелів, якщо ринок характеризується такими чинниками:

1. Наявністю незначної кількості конкурентів, що спрощує досягнення угоди.

2. Фірми продають ідентичну продукцію, таку як цукор, борошно або послуги з ремонту та прокладення доріг. Таким чином, ціни встановлюють на один і той самий вид продукції.

3. Товар не має аналогів, а отже, не залишає вибору покупцям.

4. Процес встановлення цін відбувається на тендерній основі.

Незважаючи на твердження, що картелі не мають жодних компенсаційних ефектів, деякі законодавства звертаються до “правила розумного підходу”, вирішуючи, чи має ця угода прийнятний вплив на конкуренцію. Наприклад, якщо дві маленькі пекарні на околицях міста домовляться про встановлення цін на хліб, це не зашкодить покупцям за умови наявності в районі інших хлібних магазинів, які не укладають угоду. Тому застосовувати штрафні санкції у даному випадку – лише даремна трата зусиль, оскільки здатність тримати ціни вище від конкурентного рівня буде напевно обмежено.

Конкуруючі фірми однієї галузі часто є членами торговельних асоціацій. Ці організації виконують цілу низку легальних функцій, таких, як збирання статистичних даних, визначення стандартів, проведення навчання фірм-членів щодо розвитку нових технологій, а також лобіювання інтересів галузі в парламенті. Асоціації також можуть слугувати форумом для випадків недобросовісної конкуренції, таких, як цінові змови. У жодній ринковій економіці не заборонена діяльність торговельних асоціацій, але конкретизовано, які дії є легітимними, а які ні. На зустрічах торговельних асоціацій часто присутні юристи, які попереджають, якщо обговорення торкається нелегальної тематики. Але ніхто не може контролювати те, що відбувається за межами кімнати для переговорів!

Угоди між конкурентами стосовно встановлення стандартів, обмеження реклами чи співпраці у сфері нових технологій – це ті заходи, які варто розглядати через призму їхнього впливу на конкуренцію. Вертикальні угоди між продавцем та покупцем, як наприклад виключне право на здійснення певних торговельних операцій відносять до сфери зловживання домінантним становищем.

Нетипові випадки експортних домовленостей. У багатьох країнах фірмам дозволено домовлятися про встановлення єдиних експортних цін, якщо вони не мають негативного впливу на внутрішній ринок. За цією логікою те, що не влаштовує внутрішніх споживачів, буде цілком прийнятним для іноземних. В умовах економічної діяльності таким заходам немає виправдання.

Загалом, норми конкурентного права забороняють угоди між конкурентами щодо встановлення цін, поділу ринку чи тендерних спекуляцій, але водночас оцінюють конкурентні наслідки угод, пов’язаних з іншими видами діяльності, такими, як діяльність торговельних асоціацій. Санкціями за ці дії, що часто класифікують як злочин, можуть бути штрафи чи навіть тюремне ув’язнення. Часом уряд примушує фірми позбутися певних активів, а також знижує тарифи з метою підвищення конкуренції на ринку.

2. Об’єднання (злиття та поглинання). Об’єднання є другим типом практики, яка обмежує економічну діяльність і перебуває у сфері дії норм конкурентного права. Як зазначалося раніше, є три види об’єднань: горизонтальні, вертикальні та конгломератні. Більшість об’єднань не має згубних впливів на економіку і є частиною звичного процесу розширення та згортання фірм. Зокрема, фірма може вирішити, що вигіднішим шляхом розширення буде отримання активів іншої фірми, аніж побудова нового заводу. Аналогічно, фірма, яка занепадає, може вважати, що найліпший шлях згортання (альтернатива до банкрутства) – це продаж своїх активів іншій фірмі. Часто створюють малі підприємства з випуску товарів, розроблених на базі науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт, підприємці, які їх відкрили, можуть вирішити, що найкращим способом повернення своїх коштів, а також забезпечення подальшого росту компанії є продаж її іншій компанії.

Горизонтальне об’єднання. Проблеми для конкуренції, пов’язані з горизонтальними об’єднаннями, полягають у тому, що внаслідок такого об’єднання виникає ймовірність домінування на ринку однієї чи декількох фірм, які згодом починають поводитись як монополіст. Члени об’єднань завжди запевняють, що об’єднання сприяє зменшенню витрат та ефективності. Проте в такому випадку завжди існує ризик, що на ринку домінуватиме одна чи обмежена кількість фірм.

Основні проблеми, які стосуються діяльності олігополії на ринку, полягають у тому, що така ситуація сприяє вступу фірм-олігополістів до картельних угод. Якщо діяльність раніше утвореного шляхом об’єднання підприємства призводить до антиконкурентних умов, то до такого об’єднання можна вжити юридичні санкції, аналогічні до санкцій проти злочинних змов та зловживання домінантним становищем. Зазвичай легше перешкодити виникненню таких ситуацій, якщо вчасно не допустити появи об’єднань, діяльність яких може призвести до цих проблем.

Закони про конкуренцію багатьох країн передбачають процедуру попереднього повідомлення, що дає змогу фірмам отримати інформацію з компетентних органів про те, чи об’єднання вважатиметься проблемним утворенням. Попереднє повідомлення часто вимагають у випадку об’єднання двох потужних фірм. Хоча зазвичай відповідні державні органи займаються об’єднаннями, які утворені великими за абсолютною величиною фірмами, проте беруться до уваги й відносні розміри фірм. Маленька фірма, яка на ринку є відносно потужною (наприклад, володіє 80 % ринку), має всі важелі ринкової влади.

Під час аналізу будь-якого об’єднання, спочатку потрібно визначити обсяг конкретного ринку, на якому працює фірма-учасник об’єднання. Для визначення обсягу ринку потрібно володіти інформацією про всі конкуруючі фірми, які продають продукцію одній групі покупців. Визначення ринку має два виміри:

• товарний – чи можна вважати безалкогольні напої у скляних пляшках, бляшанках та пластикових упаковках, що продаються в одному і тому ж магазині, конкуруючими товарами;

• географічний – чи фірми, розміщені на відстані 100 км одна від одної, конкурують між собою, а якщо так, то як щодо відстаней 150 чи 200 км?

З огляду на те, що об’єднання мають і певні позитивні економічні наслідки, то задля підвищення ефективності норми конкурентного права передбачають процедуру оцінки величини зменшення витрат і розглядають діяльність об’єднання з погляду чистих вигод (вигоди мінус збитки) для суспільства. Це нелегке завдання, але зараз існує значна кількість літературних видань, де вказані головні аспекти, на які слід звертати увагу щодо можливого зменшення витрат.

Особливим типом захисту ефективності є підтримка фірми, яка занепадає. Так, якщо фірма несе збитки і перебуває на межі банкрутства, то об’єднання часто стає найефективнішим способом реорганізації активів, навіть якщо це означатиме купівлю фірми конкурентом. Альтернативою є застосування процедури банкрутства, що так само означатиме зникнення одного конкурента. Тому, якщо фірма відповідає параметрам підприємства, яке занепадає, то об’єднання, як правило, схвалює уряд.

Вертикальні об’єднання. Це об’єднання між продавцями та покупцями. Наприклад, у нафтопереробній промисловості деякі фірми можуть бути вертикально інтегрованими і охоплювати весь процес виробництва, від очищення нафти до продажу нафтопродуктів, тоді як інші фірми можуть функціонувати лише на першому етапі процесу виробництва. Якщо нафтовидобувна компанія поглинає нафтопереробну, то це об’єднання вважають вертикальним. Загалом це сприятиме ефективності, рентабельності. Єдина проблема полягає лише у тому, чи конкуруючі компанії-виробники нафти, які раніше продавали її цьому очисному заводу, не будуть у конкурентно невигідному становищі, якщо після об’єднання втратять покупця в особі згаданого заводу. Звичайно, вони можуть побудувати власний нафтопереробний завод, але це, переважно, надто дорого обходиться. Основною економічною проблемою у цьому випадку є втрата певних можливостей. Внаслідок об’єднання продавці будуть позбавлені можливості знайти покупців (нафтовидобувна компанія не може відшукати нафтопереробного заводу) чи покупці будуть не в змозі знайти продавців (магазин бакалійних товарів не зможе знайти постачальників молока).

Конгломератні об‘єднання. Конгломератні об’єднання становлять інтерес з огляду на розмір та діяльність фірми на різних товарних ринках. Одні види діяльності можуть бути значно прибутковішими за інші і фірма використовуватиме прибутки, отримані з однієї сфери, для підтримки своєї діяльності в інших. Вислів, що у конгломератних фірм “кури грошей не клюють”, пов’язаний з їхніми можливостями витримувати напружену конкурентну боротьбу в одній галузі з використанням прибутків, отриманих в іншій. Також ці фірми можуть провадити недобросовісну цінову політику (зниження цін), щоб витіснити конкурентів.

Є ще один приклад того, що фірми, які диверсифікують виробництво і стають конгломератами, мають певні труднощі з координацією дій своїх підрозділів і часто розпадаються, продаючи свої окремі складові. Дехто вважає, що загальна сума продажів окремих частин фірми перевищує вартість продажу фірми як єдиного цілого. Французька фірма Vivendi розпочала свою діяльність із очищення стічних вод та випуску води у пляшках, а потім розширила сферу діяльності до кіно, телебачення та музичної індустрії. За час функціонування вона вже розпродала частину своїх підрозділів, які не приносили прибутку конгломерату.

Висновки. Загалом, антимонопольні комітети не приділяють належної уваги більшості об’єднань. Як правило, компанії мають зареєструвати свої наміри щодо об’єднань. Оцінювання об’єднання проводиться за співвідношенням потенційних антиконкурентних наслідків та можливого підвищення ефективності. Через те що противники і прихильники об’єднань матимуть справу із можливими майбутніми наслідками, то завжди з обох сторін існуватиме певна кількість безпідставних звинувачень. На відміну від цінових угод, які часто класифікують як кримінальне правопорушення без пом’якшувальних обставин (компенсаційний ефект), об’єднання, навіть ті, діяльність яких заборонена, не розглядають як дуже серйозне порушення.

3. Зловживання домінантним становищем. Третім об’єктом особливої уваги сфери законодавчого регулювання конкуренції є зловживання домінантним становищем. Таке визначення стосується монополіста чи фірми, схожої до монополії, яка володіє більшою часткою ринку. Фірма необов’язково має бути великою в абсолютному розумінні, їй достатньо бути великою стосовно ринку, на якому діє. Якщо магазин роздрібної торгівлі у будь-якому віддаленому районі єдиний у місті, то вочевидь, займатиме домінантне положення на своєму ринку, хоча обсяг його продажу може складати лише частину від продажів такої ж фірми в великому місті.

Ще одним терміном, який вживається у цьому контексті є “ринкова влада”. Як уже зазначалося, фірма має ринкову владу, якщо здатна підняти ціни вище від конкурентного рівня і підтримувати їх значний період часу. Домінантною фірмою називається фірма, що має ринкову владу і може використовувати її для недопущення конкуренції, через яку знизився б рівень цін.

Зазвичай важко визначити чи діяльність фірми є антиконкурентною. Адже одні і ті самі дії в одному контексті можуть розглядатися як антиконкурентні чи як зловживання домінантним становищем, а в іншому – як такі, що сприяють конкуренції шляхом підвищення ефективності.

Загалом, є два види зловживання, що практикуються фірмами і відповідно негативно впливають та обмежують конкуренцію:

1. Фірма використовує свою ринкову владу для встановлення надмірно високих цін, проводить цінову дискримінацію шляхом встановлення на однакову продукцію для одних споживачів вищих цін, ніж для інших. Також поширена практика виплати низьких цін постачальникам, невеликої заробітної плати робітникам тощо.

2. Фірма використовує свою ринкову владу для придушення конкуренції шляхом відмови співпрацювати із конкурентом чи постачальником встановлення грабіжницьких (надзвичайно низьких) цін, які не сприяють появі нових конкурентів на ринку, а існуючих конкурентів примушують залишити ринок. Є ще низка заходів, що перешкоджають входженню на ринок.

На відміну від угод між конкурентами, тут немає чітко виражених показників зловживання чи антиконкурентної поведінки. Тому як і у випадку з об’єднаннями, кожну ситуацію треба розглядати лише після збору та оцінки відповідних даних. Якщо фірма надмірно завищує чи занижує ціни на тиждень, після чого вони повертаються до конкурентного рівня, то такий випадок розглядатимуть інакше, ніж якщо високі чи низькі ціни залишатимуться кілька місяців чи років. Другий приклад, на відміну від першого, свідчить про певний рівень ринкової влади чи можливого зловживання нею.

Питання, які варто проаналізувати у випадку встановлення надмірно високих цін:

1. Звідки ми знаємо про те, що ціни завищені?

2. Чи можна порівнювати ці ціни з цінами на аналогічні види продукції на інших ринках?

3. Ціни є високими тимчасово чи постійно?

4. Чи отримує фірма надприбутки? Якщо так, то скільки часу це триває?

5. Чи високі прибутки є наслідком того, що фірма ефективніша за інші і є лідером у сфері впровадження нових технологій?

6. Чи є фірма монополістом з дозволу уряду? Якщо так, то чи уряд регулює ціни, які встановлює фірма монополіст?

7. Чи наявні бар’єри, що ускладнюють умови входження на ринок нових фірм, які могли б конкурувати з існуючою домінантною фірмою?

Ці запитання допоможуть визначити причину існування домінантного становища, його наслідки та можливі економічні контрзаходи. До таких заходів можна зачислити:

1. регулювання цін (хоча це може створити певні проблеми в інших сферах);

2. поділ компанії, але це може знівелювати позитивні ефекти від економії за рахунок обсягу виробництва;

3. дозвіл іноземним фірмам увійти на ринок;

4. деякі обмежувальні розпорядження, за умови, що усунення певного типу поведінки фірми сприятиме підвищенню конкуренції.

Проаналізуємо випадки можливого зловживання домінантним становищем на ринку.

Цінова дискримінація та грабіжницьке ціноутворення. Цінова дискримінація є однією з найскладніших для визначення видів діяльності через те, що підвищення ціни може бути наслідком конкурентної боротьби на ринку. Ціновою дискримінацією називається діяльність продавця, результатом якої є встановлення різних цін для різних покупців за однакову продукцію, і коли немає помітної різниці у витратах, яка могла б виправдати існування таких цін. Ціновою дискримінацією вважають також встановлення однакової ціни для різних покупців, незважаючи на те, що існують причини для встановлення різних цін. Наприклад, один із покупців може купувати товари гуртом і, таким чином, заслуговує гуртових знижок та нижчої ціни. На конкурентних ринках ціни на однакові види продукції часто можуть відрізнятись, але не мати негативних впливів. Так, один покупець може виторгувати кілограм яблук дешевше, ніж інший покупець цього ж дня, або ж ціни можуть бути вищими на початку і нижчими наприкінці торговельного дня, оскільки продавець намагатиметься швидше розпродати залишки товарів. Крім того, продавець робить розпродаж яблук лише цього дня, а не іншого, або ж встановлює покупцеві нижчу ціну, якщо той купуватиме одночасно й інші товари. Такі різниці в цінах пов’язані з гнучкістю ринку та конкуренцією.

Ще одним типом дискримінації покупців є знижки. Вони можуть застосовуватися підчас гуртових закупівель чи у разі самостійних замовлень продукції протягом певного часу. Наприклад, під час авіаперельотів можна зустріти пасажирів одного рейсу, що сплачують різну ціну за місце в економ-класі. Якщо ви замовлятимете квитки на два тижні наперед, а не в останній момент, то швидше за все отримаєте знижки за попереднє замовлення. В інших галузях ринку, наприклад театрального бізнесу чи громадських перевезень, пенсіонери та діти отримують знижки на певні види послуг. Все це, зазвичай, є прикладом конкурентних умов.

Чому пасажири платять різну ціну за переліт одним рейсом? Переважно кошти, які витрачають на забезпечення перельоту, належать до постійних витрат, наприклад, витрати пального не залежать від кількості пасажирів. Тому авіакомпанії прагнуть, щоб усі місця в літаку були заповнені. Якщо літак із постійною ціною 300 доларів за квиток заповнений на 80 %, то авіакомпанія захоче безпосередньо перед відльотом продати квитки, що залишилися, за нижчою ціною і заповнити інші 20 % місць. Оскільки додаткові витрати, пов’язані з перевезенням цих 20 % пасажирів, досить незначні, то дохід, отриманий від цих пасажирів, можна вважати майже чистим прибутком. Аналогічно, і з місцями в театрах. Зокрема, ціни на квитки можуть бути значно нижчими за кілька хвилин до початку вистави, ніж ті, що були два тижні тому, все це може принести додаткові прибутки власникові театру. Але на все це можна подивитися з іншого боку: споживач, що платить завчасно, може планувати свої дії і має ширший вибір місць. Такі типи цінових відмінностей підвищують ефективність шляхом діяльності на межі повної чи майже повної потужності.

Ці приклади засвідчують, що саме адаптивність ринку робить його чудовим механізмом розподілу ресурсів в економіці. Принцип мінливості передбачає, що часом на ті самі товари встановлюватимуть різні ціни. Будь-які намагання заборонити цінову дискримінацію, яка може бути прибутковою, призвели б до фіаско. Ось чому дуже часто факт існування цінової дискримінації як виду зловживання важко довести.

Прикладом цінової дискримінації, що обмежує конкуренцію, можна вважати надання фірмою знижок покупцям комп’ютерного обладнання в обмін на згоду не купувати комп’ютерну техніку в інших постачальників. У цьому випадку обмеження конкуренції є радше результатом “виключності” договору купівлі, аніж цінової дискримінації, пов’язаної із знижками.

Отож, для чого взагалі обговорювати факт шкідливості цінової дискримінації для споживачів, якщо його існування важко довести? Ми торкнулися цього питання лише тому, що у багатьох країнах закони про конкуренцію містять положення стосовно цінової дискримінації, а також її варіанту – грабіжницького ціноутворення. Цінова дискримінація на внутрішньому ринку дуже схожа до демпінгу на зовнішньому і тому її часто обговорюють в торговельних угодах. Поняття демпінгу стосується ситуації, коли ціни, які встановлює продавець на іноземних ринках нижчі від встановлених ним же цін на внутрішньому.

Грабіжницьке ціноутворення. Грабіжницьке ціноутворення є видом цінової дискримінації, коли метою чи наміром є встановлення занижених цін (нижче від рівня собівартості) щоб усунути конкурента з ринку чи не допустити входження нових фірм. Така цінова стратегія передбачає, що фірма нестиме збитки, доки утримуватиме нижчі за витрати ціни, але планує відшкодувати усі втрати шляхом встановлення в майбутньому цін вище від конкурентного рівня. Тому вважається, що такі випадки трапляються рідко і лише за умови, що під час встановлення цін, вищих за конкурентний рівень, виробник буде спроможний не допустити входження нових фірм на ринок. Але якщо виробник матиме таку можливість у майбутньому, то чому ж не може використати її зараз?

Торгівля з примусовим асортиментом. Фірма може пов’язати продаж одного продукту з продажем іншого і обмежити конкуренцію. Будь-який виробник автомобілів може надавати гарантію на продане авто, яка буде дійсною лише тоді, коли його обслуговуватимуть у спеціалізованих сервісних центрах виробника і до нього підбиратимуть запасні частини цього ж виробництва. Звичайно й інші фірми могли б надавати відповідні послуги, але тоді гарантія виробника ставала б недійсною. Обмеження конкуренції зумовлене тим, що власник автомобіля може отримати запасні частини та послуги лише у виробника свого авто.

Такий тип договорів може вважатися ефективним, якщо дає змогу виробникові авто зберігати на належному рівні свою репутацію і виконувати зобов’язання, взяті на себе в момент продажу, а також забезпечувати клієнта запчастинами доброї якості. Певний рівень ринкової влади дає змогу виробникові стимулювати торгівлю з примусовим асортиментом, а тому потрібно детально проаналізувати усі факти, щоб визначити чи є якийсь контракт зловживанням, чи ні.

Відмова від співпраці. Фірма може відмовитись купувати товари чи продавати їх іншим фірмам, що ускладнює конкуренцію. Наприклад, фірма є власником нафтопроводу – єдиного шляху транспортування нафти з віддалених територій у населені райони. Отож, ця фірма може відмовитись транспортувати нафту певної компанії, примушуючи її тим самим або будувати власний трубопровід, або ж шукати інший, можливо дорожчий шлях транспортування. Чи є це зловживанням, чи ні визначають обставини кожного конкретного випадку. Так, нафтопровід може мати недостатню пропускну здатність або ж виробник нафти не здатний забезпечити постійне постачання. Відмова від співпраці випливає з міркувань ефективності, а не з метою умисного зниження конкуренції. Схожі обставини спостерігаємо і в діяльності бакалійних магазинів. Магазин одночасно не може продавати продукцію всіх виробників соку чи пекарень, тому він прийме продукцію одних і відмовить іншим, що є звичною діловою практикою. У цих випадках потрібно детально проаналізувати всі факти на підставі принципу “витрати-прибутки”.

Збільшення витрат конкурентів. Фірми можуть вживати заходів для збільшення витрат конкурентів. Наприклад, участь у судовому процесі означатиме витрати як для позивача, так і для відповідача, але постійні витрати матимуть більше значення для малої фірми, ніж для великої компанії, яке може володіти значними активами та оплачувати ведення справи. Реклама вважається стратегічним елементом, проте досить дорогим для малої фірми. І знову ж таки, для визначення існування факту зловживання потрібно розглянути кожен випадок у відповідному контексті.

Зловживання правами інтелектуальної власності. У контексті політики конкуренції інтелектуальна власність не має стійких позицій. Шляхом надання патентів та авторських прав уряди на певний період часу наділяють монопольними правами фірми та окремих осіб, що суперечить деяким цілям політики конкуренції, метою якої є зниження рівня монополії. Але надання патентів та авторських прав виправдовують необхідністю сприяти розвитку інноваційних технологій, що веде до динамічної ефективності.

У випадку інтелектуальної власності виникає дилема для конкурентної політики: три типи ефективності можуть конфліктувати – монополія може призвести до економічної неефективності (високі ціни та надприбутки), технічної ефективності (низькі витрати на виробництво) та динамічної ефективності (інноваційні технології ведуть одразу до зниження витрат на виробництво та випуску нових видів продукції та технологій).

З огляду на потенційні прибутки від впровадження інноваційних технологій, монопольні права на інтелектуальну власність знаходять підтримку у сфері провадження політики конкуренції за умови, що власники права на інтелектуальну власність не зловживатимуть ними. Зловживання можливе, коли власник патенту намагається створити такі умови, які надто обмежують його використання. Деякі приклади обмежень наведені нижче:

Зловживання патентними правами. Ліцензійні угоди є засобом передачі технологій між фірмами, як внутрішніми, так і іноземними. Ліцензійні контракти часто є складними (комплексними) і мають низку обмежень на діяльність ліцензіата. Наприклад, до ліцензіата можуть бути поставлені вимоги, згідно яких він повинен надати ліцензіару будь-які вдосконалення, зроблені ліцензіатом. Ліцензіар також може поставити за умову подання ліцензії продаж з примусовим асортиментом, або ж накласти певні територіальні обмеження на продаж товарів, випущених ліцензіатом із застосуванням ліцензованої технології. Або ж цю технологію використовує ліцензіат лише для певного виду діяльності, наприклад, для друку газет, але не книжок. Тому для визначення факту існування зловживання, необхідно проаналізувати умови контракту про отримання ліцензії.

Вертикальні обмеження. Вертикальні обмеження – це певні умови, які базуються на основі домовленостей між покупцями та продавцями, наприклад, між виробником і гуртовим торговцем, або гуртовим торговцем і роздрібним торговцем. Прикладом вертикальних обмежень є:

1. Виключні території. Роздрібний торговець домовляється з виробником продавати його продукцію лише в межах певного географічного регіону.

2. Виключне право на продаж. Роздрібний торговець погоджується продавати продукцію лише одного виробника і не торгувати продукцією конкуруючих виробників, наприклад, продавати лише взуття, виготовлене фірмою А.

3. Контракти, в яких неодмінною умовою є те, що роздрібний торговець погоджується продавати певний асортимент продукції виробника, наприклад певний клас легкових автомобілів.

4. Умова “повний асортимент” (вид контрактів з неодмінною умовою). Від роздрібного торговця вимагають, щоб він продавав повний набір продукції фірми, сир, масло, йогурт та вершки, а також молоко.

5. Фіксація роздрібних цін. Роздрібний торговець погоджується продавати певний продукт за ціною, що її встановлює виробник. Якщо всі роздрібні торговці укладають таку угоду з виробником, то роздрібна ціна буде однаковою у всіх роздрібно-торговельних пунктах, що відповідатиме горизонтальній ціновій угоді між роздрібними торговцями, за якої споживачі не матимуть вибору під час купівлі продукції з послугами чи без.

Потенційна шкода конкуренції може виникати у випадках, коли такі вертикальні домовленості сприяють існуванню змов, як у випадку із фіксацією роздрібних цін, або ж ускладнюють умови входження на ринок для фірм-конкурентів, як це можна спостерігати у випадках виключних прав на продаж чи контрактів неодмінної умови. Кожна ситуація має оцінюватись із урахуванням всіх фактів конкретного випадку, оскільки в основі укладання конкретних контрактів можуть лежати причини ефективності (скорочення витрат). Наприклад, виробник може скоротити витрати, якщо йому вдається створити мережу продажів, де б торгували лише його продукцією. Але дуже часто конкуренти мають аналогічні можливості і, таким чином, завдають незначної шкоди конкуренції.

Збір інформації та покупки. Продукти можуть продавати у двох типах магазинів. Один наймає продавців – консультантів, які надають інформацію про продукт, ціна продукту становитиме 80 доларів. Інший тип магазинів продаватиме цей продукт за 60 доларів, але без будь-якого додаткового обслуговування. Споживач може піти в перший магазин і, одержавши потрібну інформацію про продукт, придбати його в іншому магазині за нижчою ціною. Виробник не може заявити, що постачатиме товари лише магазину із додатковим рівнем обслуговування і то лише за умови, що останній продаватиме продукцію за раніше погодженими цінами (випадок фіксації роздрібних цін). Тому відповідні урядові органи повинні оцінювати ступінь завдання шкоди конкуренції таким видом діяльності.